Прем’єр-міністр України Микола Азаров ризикує посадою. Причин, через які його можуть звільнити, звісно ж, більше, ніж достатньо. Азаров надто довго, за українськими мірками, керує урядом, успіхів – ніяких, соціально-економічна ситуація в країні – гірше не буває. Але не це, на нашу думку, може стати справжньою причиною, щоб показати Миколі Яновичу на двері.

Чи помітили ви, після яких спроб «реформувати» галузь в останні роки у нас звільняли чи не всіх міністрів охорони здоров’я? Так, кожен міністр перед тим як злетіти з теплого крісла, виголошував непереборне бажання продавати ліки населенню виключно за рецептами лікарів. Вочевидь, це викликало обурення не тільки у населення, котре аж ніяк не налаштоване, як у старі радянські часи, цілими днями очікувати своєї черги до лікаря у поліклініці, щоб отримати папірець-рецепт. Адже абсолютна більшість хворих і без цього знає, які ліки потрібно вживати при тій чи іншій хворобі. Українці взагалі вимушені ставати професійними хворими, бо на медицину сподіватися важко.

Вочевидь, абсолютно незрозумілі прагнення урядовців прикрутити гайки в аптечно-фармацевтичному бізнесі, не подобається його власникам, котрі, як показує практика, виявляються сильнішими за будь-яких популістів-«реформаторів».

«Економічна правда» цитує Азарова: «85% ліків люди купують без призначення лікаря. Орієнтуючись на поради знайомих або рекламу. Тобто, країна охоплена самолікуванням. Але ж давно встановлено, що сприйняття лікарського засобу організмом доволі індивідуальне».

Читати запис повністю »

За одну пляшку для розливу горілки завод Державного управління справами сплатив 50 грн. Доступ до інформації ЛВЗ та ДУС блокують. Мова йде про змову та типове виведення грошей, або ж президентський завод виробляє «ліву» горілку в величезних обсягах.

Якщо Віктору Януковичу раптом заманеться випити горілочки або пригостити поважного гостя українською оковитою, найімовірніше це буде пляшка «Президентського стандарту».

Саме цією горілкою чи не найбільше пишається Житомирський лікеро-горілчаний завод, який має повне право використовувати у своїй назві слово «президент», бо підпорядкований Державному управлінню справами.

Віктору Януковичу, який любить все дороге, також, мабуть, буде приємно дізнатися, що на його заводі горілку розливають у чи не найдорожчі пляшки у світі. А також, як на справжньому режимному об’єкті, з усіх сил приховують реальний стан справ на виробництві.

Житомирському лікеро-горілчаному заводу понад сто років. Коли 2000-го року Україну відвідав тодішній президент США Білл Клінтон, американське посольство замовило спеціальну горілку «Президентська» саме на житомирському заводі.

Читати запис повністю »

«Воскресіння день, просвітімось, люди,

Пасха, Господня Пасха, від смерти до життя,

І від землі до неба Христос Бог нас привів,

Пісню перемоги співаючи.»

(Перша пісня, Ірмос)

Величне свято Великодня чи Пасхи (Паски) святкують всі християнські церкви: православні, греко-католики, римо-католики, протестанти, правда, в різні дні.

Цього року різниця в часі святкування складає один тиждень. Тобто, православні та греко-католики святкують на один тиждень пізніше ніж решта християнських конфесій. Це зв’язано з дотриманням різних церковних календарів. Наші церковні ієрархи ніяк не наважаться, чи не бажають перейти на новий Григоріанський календар, як це, наприклад, зробили Сербська, Грецька та Румунська Православні церкви. 8-го квітня ми святкуємо Вербну або Пальмову неділю (саме пальмовими гілками вітали в’їзд Господній до Єрусалиму. У нас на Україні використовують вербові гілки, тому що саме верба перша зацвітає в цей весняний час, так звані у нас «вербові баськи»). Після Вербної неділі наступає Білий або Страсний тиждень. Білий тиждень – це тиждень суворого посту, покаяння, сповідання і сподівання.

Великий понеділок, Великий вівторок – суворий піст, спілкування через молитви з Богом.

Велика Середа – це день, коли Юда подався до первосвящеників і домовився зрадити Ісуса. Ціна зради – 30 срібняків. Це день, коли всі зрадники чують себе важливими і потрібними. Хвилева радість від оплати за свій «труд» і трагедія усвідомлення справжньої ціни зради і запроданства. Чи чують себе комфортно наші домашні «Юди»? Чи чує себе «відмороженим» Мороз, а одиницею міри зради – Кінах, чи чує себе «кідаловим» знов нагороджений Ківалов? Чи чує фальш, тягнучи свою партію, новоспечений соліст Головатий? Чи продумав Божу справу «кризовий» менеджер тоді, а тепер Міністр з надзвичайних ситуацій Балога, поповнюючи та розхитуючи переповнену надзвичайними ситуаціями Україну? І чи піде це на користь Україні? Чи смакуватиме цьогорічна паска «незалежному» суду України, чи ще більш «незалежній» Генеральній Прокуратурі? Чи принесуть кусочок паски на могилу закатованої і обпаленої Оксани Макар представники нашої «доблесної» міліції, що всяко затирали слідство проти насильників та вбивць, або чи це зроблять батьки цих покидьків? Чи зайдуть з привітанням-надією «Христос Воскрес» в тюремні камери до по-різному трактованої Юлії Тимошенко і невинного Юрія Луценка їхні тюремники? Чи не відсохне рука «диригенту несправедливості» Чечетову? Чи не стане поперек горла паска нашим можновладцям на «їхніх» неїхніх шикарних дачах, що виривають останній шматок пісного хліба у край зубожілого народу? І таких сотні «Чи», що волають до Бога в пошуках правди і захисту. Чи дождемося ми від наших «зверхників» їхньої сповіді і покаяння? Це їх хрест, це їх ноша, яка, ми надіємося, рано чи пізно їх з цього верху скине і розчавить. Прости нас, Господи, за ці безконечні «Чи», але вони висять в повітрі, в небі, над нашою багатостраждальною Україною важкою хмарою і хтось їх мусить озвучити, щоб хоч в такий спосіб очистити небо перед таким світлим святом Воскресіння Господнього.

Читати запис повністю »

Третього квітня ц.р. Іванові Дем’янюку виповнилося би 92 роки. Але він помер за кілька тижнів до свого дня народження. Чому смерть літньої людини варто вважати вбивством, пояснювали депутат Львівської облради Михайло Барбара та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець.

Прес-конференцію на тему: «Вбивство Івана Дем’янюка – виконавці і замовники» третього квітня Р.Новоженець та М.Барбара провели у приміщенні Львівської обласної ради. Пропонуємо до уваги читача основні тези політиків, висловлені у їхніх виступах перед журналістами.

Михайло Барбара:

— Дем’янюка судили у США, Ізраїлі та Німеччині. Свою лепту внесли КДБ, а потім і російські спецслужби. Дем’янюка намагалися естрадувати до себе іспанські органи влади, навіть жалілися французькі «борці опору». Але найстрашніше, що ця людина була абсолютно невинна. І це підтвердив судовий процес в Ізраїлі, що тривав з 1988-го по 1993-й рік.

Іван Дем’янюк змушений був п’ять років сидіти у камері смертників. На ізраїльському процесі було 92 засідання, у ньому взяли участь 800 тисяч людей. І коли верховний суд Ізраїлю скасував обвинувачувальний вирок та виправдав Івана Дем’янюка, було доведено, що Івана Дем’янюк – не та особа, котру називали Іваном Грозним.

Але на жаль, навіть після цього американське правосуддя видало його в руки німецького. Німеччина, котра розв’язала війну проти Радянського Союзу, почала судити українця. Іван Дем’янюк ніколи не був українським націоналістом, ніколи не був нацистом, а просто був солдатом Радянської армії, котрий потрапив у полон у 1942 році в Криму. І потім німці його як полоненого судили, звинувачували у страшних гріхах, яких він ніколи не робив.

Читати запис повністю »

8 грудня відбулося засідання у Галицькому районному суді міста Львова, де розглядався позов Григорія Ангела стосовно знесення монументу слави по вулиці Стрийській.

Як відомо, Г.Ангел та Львівська крайова організація Української Республіканської партії вважають згаданий монумент символом радянського тоталітарного режиму та, посилаючись на рішення Львівської обласної ради про знесення таких символів вимагають нарешті виконати це рішення. Раніше заступник голови УРП Ростислав Новоженець заявляв, що громада Львова повинна змусити міського голову Садового демонтувати цей радянський пам’ятник через рішення суду, оскільки є очевидним, що політичної волі на це в нього наразі бракує.

Про те, як проходив і чим закінчився розгляд справи, ми запитали у позивача.

— Пане Григорію, які враження у Вас залишились від вчорашнього засідання? Хто взагалі Вам опонує? Хіба міська влада проти знесення символів тоталітарного режиму?

— Взагалі-то виявилося, що у патріотичному Львові домогтися виконання рішення двадцятирічної давнини не так уже й просто. Здавалося б, справа зрозуміла й рішення може бути тільки одне – демонтувати монумент. Але судіть самі про те, як розпочався судовий процес і чим, відповідно, він може завершитися.

Читати запис повністю »

У Латвії напередодні Дня проголошення незалежності держави, який відзначають 18 листопада, актуалізувалося питання про патріотизм та почуття державності у жителів країни. Як виявилося, у корінного населення та представників інших національностей, що живуть у Латвії, різні підходи до поняття патріотизму. Корінне населення – латиші – вважає важливим проявом патріотизму в сучасних умовах відмову від виїзду на заробітки за кордон, а представники російськомовного населення впевнені, що бути патріотом означає чесно працювати й платити податки.

Результати дослідження, проведеного фірмою DNB Latvijas barometrs, засвідчили, що латиші серед важливих проявів патріотизму назвали також захист держави від ворогів, знання історії та інші емоційні фактори, зокрема, святкування офіційних державних свят.

Соціальний антрополог Клавс Седленієкс вважає, що більшість латишів люблять не державу, а землю, на якій живуть. Такий патріотизм та небажання платити податки є проявом їхнього ставлення до сучасної ситуації в Латвії, спосіб відокремити себе та місце свого проживання від державних структур.

Історик та режисер Едвінс Шноре зауважив, що для більшості жителів Латвії домінує аспект власного добробуту. І неважливо, де це буде – у Латвії, чи у Великій Британії, Тому 200 тисяч латвійців і залишило Латвію у пошуках кращого життя.

«Держава – це жителі, державна мова та територія. Це три важливі фактори, на які орієнтуються громадяни інших держав. При втраті одного з них можна говорити про загрозу державності. А у Латвії кількість населення серйозно зменшилася», – зазначив Едвінс Шноре.

Читати запис повністю »

Ще більше року залишається до чергових парламентських виборів, а просто-таки шквал пустопорожніх балачок в ЗМІ щодо нового закону про вибори народних депутатів вже набив оскомину. А може це така новітня технологія влади аби відвернути від цієї проблеми увагу широкої громадськості. Адже нав’язана суспільству дискусія по-суті нічого не змінить.

Провладні партії протягують закон, який би гарантував їм перемогу на наступних виборах. Опозиційні сили (ними у ВРУ подано аж 13 законопроектів!) дбають про норми у законі, що дадуть їм змогу бодай частково повернутися у депутатські крісла 2012 року. А що це дасть для народу, який вже відчув усі “принади” правління перших і других?

Тому проблему слід поставити з хворої голови на здорові ноги і розглядати за логікою, а що необхідно отримати в результаті виборчої кампанії. Почнемо з азів.

Стаття 5 Конституції України стверджує, що джерелом влади в Україні є народ, який здійснює цю владу безпосередньо або, зокрема, через органи державної влади. Стаття 6 Конституції до таких органів державної влади відносить також законодавчу владу. Стаття 75 Конституції єдиним органом законодавчої влади визначає парламент – Верховну Раду України. Стаття 24 зазначає, що громадяни мають рівні конституційні права і не може бути привілеїв чи обмежень, в тому числі за етнічним походженням чи майновим станом.

Читати запис повністю »

Або реквієм за розумом партії регіонів

Для читачів популярно поясню принципову різницю між Митним Союзом з Росією і Євросоюзом в питаннях прийняття рішень.

В Митному Союзі рішення приймаються більшістю голосів. Росія в Митному Союзі має понад 60% голосів, тому вона може „протягнути” будь-яке рішення, що не вигідне підприємствам і бюджету інших держав Митного Союзу, але вигідне Росії. І навпаки — може не допустити прийняття рішення, що вигідне підприємствам і бюджету інших держав, якщо воно не вигідне підприємствам і бюджету Росії. Росія має „контрольний пакет голосів” в Митному Союзі.

В Євросоюзі, як і в Митному Союзі, рішення приймаються теж більшістю голосів. Але ніяка із держав Євросоюзу не має й 30% голосів, тому ніяка з держав Євросоюзу не в змозі „протягнути” рішення, що вигідне собі, але не вигідне іншим державам.

Ну а різницю між Митним Союзом в правилах поведінки влади з народом, в захисті прав і свобод громадян і підприємництва, в рівні життя і в умовах життя — пояснювати зайве. Достатньо згадати Польщу 89-92 років. Поляки з „кравчучками” прочісували простори України і скупляли все, що продавалося. Сьогодні Польща в Євросоюзі — сама розвинена країна з пострадянських країн Євросоюзу.

Україна теж вибрала курс на євроінтеграцію. Але прагнення народу України і влади України різні. Громадяни України прагнуть якісного життя, досягнення рівня життя і забезпечення своїх прав і свобод за європейськими стандартами. Влада ж України прагне іншого, а саме.

Читати запис повністю »

В останні місяці соціологи фіксують парадоксальні тенденції, притаманні громадським настроям. Показники довіри до органів влади та очільників держави швидко знижуються, соціальне самопочуття абсолютної більшості громадян погіршується, протестні настрої відчутно зростають, готовність діяти декларується значним числом опитаних, – але в реальні акції (страйки, мітинги, пікети, демонстрації тощо) все це майже не виливається. Ба більше: разом із посиленням критичної налаштованості щодо влади та протестних настроїв зростає й соціальна апатія, зневіра у можливість позитивних змін.

Ні, на вулицю люди виходять – і з економічними, і з політичними вимогами. Але там, де зачіпаються інтереси мільйонів, виходять у кращому разі кілька тисяч; там, де йдеться про утиски сотень тисяч, публічно протестують лише десятки активістів. Останні ілюстрації цього у всіх перед очима: за Юлію Тимошенко на президентських виборах голосували 11 мільйонів громадян, а мітинги на її підтримку зібрали спершу кілька сотень, потім – кілька тисяч осіб із тих грандіозних мільйонів.

Це спонукає владу, експерти якої ретельно відстежують громадські настрої, до висновків про те, що критичне налаштування українців не переросте у масові акції протесту і непокори, що воно здатне вилитися тільки у виборчі преференції щодо опозиції. А маніпулювати результатами народного волевиявлення та істотно коригувати їх в Україні добре вміють. Видається, такі висновки вкрай невірні. І ось чому.

Читати запис повністю »

Сьомого листопада у приміщенні Львівського палацу мистецтв відбувся перегляд двох кінофільмів: чеського – «Бандерівці» (виробництва телестудії «Острава») та російського – «Бандеровцы – война без правил». Хоч усі, хто зібрався подивитися ці іноземні стрічки, очікували об’єктивної оцінки бачення українського визвольного руху з-за кордону, насправді, у підсумку, вийшла гола антиукраїнська пропаганда. Невідомо, чи то на організаторів акції так вплинула дата – чергова річниця жовтневого більшовицького перевороту, чи то ще якийсь дідько, але сталося те, що сталося…

За підняття теми національно-визвольної боротьби українського народу у ХХ столітті, звісно, організаторам заходу можна тільки подякувати. Але як вибачити те, що після закінчення перегляду фільмів, в яких глядачі побачили чимало наклепів на діяльність ОУН і УПА, жодному з присутніх ветеранів-повстанців та політв’язнів, а також жодному небайдужому взагалі не надали слова, хоч люди насправді бажали висловитися з приводу фальшування історії та пересмикування фактів. На жаль, ніякого обговорення так і не відбулося.

Молодь, якої в залі також було чимало, пішла додому з очевидним розчаруванням. Та й іншим здавалося, що вони побували не в українському кінозалі, а, наприклад, щойно дивилися котрийсь із проросійських телеканалів. Чи можна було залишати без відповіді побачене, коли на екрані українські повстанці знищували мирне населення, до речі, — українців, а чехів рубали сокирами. Саме таку пропаганду завжди проводила сталінська радянська влада, коли виставляла українців-націоналістів бандитами, котрі лише вбивали та заважали мирним «нормальним» людям будувати «совєтську власть».

В російському фільмі УПА постійно намагалися поєднати з німецькими загарбниками, називаючи повстанців прислужниками фашистів. Тут також немає нічого нового – московська пропаганда у чистому вигляді. Наприклад, за старими радянськими штампами, у фільмі показували сотні домовин з тілами нібито закатованих «бєндєровцамі» українців. Звісно, подібні кадри завжди створювали шокуюче враження у непідготованої аудиторії. Але цього разу фільми дивилися львів’яни, обуренню яких після такої інтерпретації історії не було меж.

Читати запис повністю »