"Оглухли, не чують;

 Кайданами міняються..."                 Т. Шевченко

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ інтернет-видання
9 Лютого 1918 - Берестейський мир. Німеччина, Австрія, Туреччина і Болгарія визнали Україну самостійною державою.
Головна сторінка
ДРУЗІ

Народний Оглядач

НАЦІОНАЛЬНИЙ АЛЬЯНС

Молодий світогляд - орієнтація на СВОЄ!

УНК

Фестиваль

Тижневик

 Інститут Україніки


НАША КНОПКА
Наша кнопка



ТОП ТЕМА

«Визволителі» нахабніють

[ 2010-01-28 ]

Президентські вибори в Україні завжди використовувалися її недругами як зручний час для втручань у внутрішні справи нашої держави. Та цього разу вони отримали іще й додатковий привід для того, аби проводити власну деструктивну політику та роз’єднувати українську націю, - присвоєння звання Героя України Степанові Бандері. Адже навколо цієї події кремлівські й промосковські сили підняли такий ґвалт, що мимоволі починаєш замислюватися, а чи не зібралися вони нас знову «визволяти» у той же спосіб, у який це було зроблено у 39-му році? Зрештою, недавні події у Грузії довели, що Російська Федерація аж ніяк не хоче відмовлятися від своєї агресивної політики у стосунках з непокірними сусідами. Україна ж за останні кілька днів була піддана всебічному тиску ззовні та зсередини. Ситуація, вочевидь, виглядає небезпечною.

Офіційна Москва вже навіть не приховує свого до нас ставлення. У повідомленні МЗС РФ стверджується: «Указ про нагородження Бандери орденом Героя України – подія настільки одіозного характеру, що вона не могла не викликати однозначно негативної реакції, перш за все, на Україні». З якого дива у Кремлі могли б так швидко визначати реакцію в Україні, якби не мали тут цілої армії засланців у вигляді агентів, кишенькових політиків та не могли б впливати на громадську думку? Разом із цим уже почалася робота з масами й у самій Росії.

Днями на каналі «Росія» вийшов документальний фільм «Спеціальний Кореспондент. Україна», основна ідея якого – українці доведені до відчаю злочинною владою, українців потрібно рятувати! Загалом, подібних тенденційно-пропагандистських витворів на російських телеканалах не бракує. І тут автори, як прийнято у російській журналістиці, прочесали цілу Україну від Донбасу до Галичини у пошуках людей, ностальгічно налаштованих за СРСР-івськими часами, та знайшли те, що хотіли. Наприклад, трьох друзів, один з яких, звісно, росіянин за походженням, другий - білорус, а третій – українець. Вони колись працювали на львівському заводі «Полярон», а тепер мало не плачуть, що підприємство простоює, бо «порушені зв’язки з Росією». Або стареньку пенсіонерку у віддаленому селі, яка страшенно бідує від того, що нащадки роз’їхалися по заробітках. А ще – іноземну агрофірму, у якої, клятої, врожаї кращі, ніж у радянських колгоспах, а вона не всіх працевлаштувала. Така стилістика нам добре відома. Та цього разу Москва вразила масштабом проекту – автором пропагандистського фільму та ведучим став не хто інший, як знаний кінорежисер Володимир Меньшов – той самий, що відзняв низку першокласних кінострічок та має «Оскара». Що примусило його взятися за таку роботу: внутрішнє переконання громадянина Росії, який також не може витерпіти непокірної України, чи пропозиція влади, від якої він просто не міг відмовитися? Про це ми можемо тільки здогадуватися, однак очевидним є факт: використовуючи кращі творчі сили, Москва максимально посилює відповідне інформаційне тло для конфлікту. Меньшов – не єдиний відомий росіянин, якому раптом почала «боліти» Україна.

Утім, повернімося на наші терени. У перший же день свого перебування в Україні російський посол Михайло Зурабов здивував своєю толерантністю – заговорив українською мовою. У 1939-му році «визволителі» Галичини робили так само, бажаючи видати себе за найкращих друзів. Вслід за новим послом приїхав колишній (Чорномирдін), котрий визнав, що має свій план роботи. Який? Про теперішні дипломатичні стосунки обох держав висловився директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов, відомий численними українофобськими заявами. За його словами, основним завданням нового посла Росії є вирішення проблеми перебування Чорноморського флоту в Севастополі. «Думаю, що питання з перебуванням ЧФ після 2017 року обговорюватиметься новим послом з новим Президентом і, можливо, з новим головою уряду. У будь-якому разі, Росія вноситиме це питання до порядку денного, і воно буде тісно повязане з блоком економічних питань, - говорить Корнілов. - Щоб не примушувати Росію вдаватися до агресивних методів захисту своїх інтересів, як це було в 2008 році у Грузії, треба просто дозволити їй застосовувати так звану політику “мякої влади“. Від цього виграє і сама Росія, і довколишні сусіди, зокрема Україна». Тож виявляється, на нас іще не тиснули, а тільки збираються.

Ані Українська влада, ані СБУ на цю ситуацію досі публічно не реагують, хоча антидержавна пропаганда у такому руслі ведеться вже не перший рік. Усе, на що спромігся тепер Наливайченко, - висловитися про своє бажання порушити кримінальну справу щодо «русинського» гімну Закарпаття. Він, виступаючи перед журналістами, нагадав, що заклики до сепаратизму та зазіхання на територіальну цілісність держави – це кримінальний злочин, який не має строків давності. «Отже, жоден депутат жодної ради не має ніякого права виступати з сепаратистськими закликами». Ми раді за Службу безпеки України, що вона помічає сепаратизм у південно-західній частині України, але не розуміємо, чому таке ж явище, але роздуте до неймовірних масштабів у південно-східній частині процвітає, а його натхненники розгулюють на свободі.

Почувши про указ Президента стосовно присвоєння звання Героя України Степанові Бандері  промосковські політики Наталія Вітренко та Павло Баулін прийняли спільну заяву, у якій Президента України назвали національним зрадником (образа честі й гідності голови держави), героя України – терористом та серійним убивцею. Однак, мало хто вірить, що це їм не зійде з рук. Скоріш за все, й далі робитимуть своє в умовах байдужості правоохоронців. Не так давно партія «Київська Русь», яку очолює Баулін, прямо закликала до порушень прав людини стосовно громадян України, коли намагалася оголосити бойкот Львову та львів’янам. (Приводом до цього демаршу стало рішення Львівської обласної ради, яким було засуджено злочини сталінського режиму.) «Першим бойкотом, організованим на державному рівні, був загальнонаціональний бойкот єврейських фірм та крамниць 1 квітня 1933-го року в нацистській Німеччині», - говориться у тексті звернення партії, яка на кожному розі репетує, ніби на заході України живуть самі фашисти. Як бачимо, фашистів вони так ненавидять, що самі радо переймають їх досвід, - типова більшовицька психологія. Цей текст й досі «висить» на їх сайті, вочевидь, заклики не знімаються. А зводяться вони ось до чого:

-         не купувати нічого, що виготовлено на Львівщині;

-         не їздити на екскурсії до Львова;

-         припинити будь-які контакти з мешканцями львівщини;

-         не заходити на львівські сайти та триматися подалі від Львів’ян, які приїхали до їх регіону;

-         не здавати житло львів’янам тощо.

П’ята колона, як бачимо, не тільки існує, але й активно виконує свої деструктивні функції в очікуванні «звільнення». Радикальні антидержавні організації посилюються численними союзниками в органах державної та місцевої влади, завжди готовими використати українське законодавство для наступу. Голова Луганської обласної ради Валерій Голенко подав позов до Луганського окружного адміністративного суду про визнання незаконним і скасування указу Ющенка. А у Севастополі депутат Ленінської районної ради Костянтин Заруднєв демонстративно спалив паспорт громадянина України.

В купі подібні демарші дають непогану поживу для закордонних, в тому числі і європейських засобів масової інформації. Польська газета «Жеч Посполіта» після того, як на московський манер трохи пообурювалася з приводу Бандери-героя, розмістила аналітичну статтю, суть якої у тому, що Україна нині знову розділилася та їй загрожує внутрішній конфлікт. Отже, відповідна громадська думка на заході також формується. Чого ж маємо очікувати далі?

 

Олександр Миць