Чи Бог бачить із-за хмари

Наші сльози, горе?               Т. Шевченко

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ інтернет-видання
Головна сторінка
ДРУЗІ

Народний Оглядач

НАЦІОНАЛЬНИЙ АЛЬЯНС

Молодий світогляд - орієнтація на СВОЄ!

УНК

Тижневик

 Інститут Україніки

Молодь пам’ятає Шухевича


НАША КНОПКА
Наша кнопка



ТОП ТЕМА

Росія має відповідати

[ 2010-03-05 ]

Російська Федерація як офіційний правонаступник СРСР має відповідати за злочини, скоєні радянським режимом у ХХ-му столітті – ця теза звучала на всеукраїнській науково-практичній конференції „Геноцид України у ХХ-му столітті”, що днями відбулася на базі національного університету „Львівська політехніка”.

Загалом минуле століття відкрило одну з найтрагічніших сторінок в історії людства. Проте, українцям за попередні сто років дісталося чи не найбільше. Причому, ознаки геноциду аж ніяк не зникли навіть після здобуття незалежності та створення національної держави. Про це свідчить демографічна ситуація в Україні – стрімко зменшується населення. Чому так відбувається саме з нашою нацією? Щоб відповісти на це запитання, учасники конференції передусім спробували об’єктивно оцінити причини та наслідки драматичних перепетій ХХ-го століття.

Не випадково серед основних історичних тем в останні роки на перше місце війшов Голодомор. Науковці, активісти громадських організацій, представники національно-демократичних сил у політиці відзначають, що саме Голодомор – чи не найважча і чи не найскладніша тема для вивчення і переосмислення. По суті, говорили учасники конференції, це важкий шлях до себе, шлях до одужання нації, історична пам’ять якої, як рятівна нитка Аріадни, допоможе  нам звільнитися від тягарів. „Ми або пройдемо цей шлях до кінця, або втратимо право називатися нащадками тих, хто вже тисячі років тому вирощував хліб, хто створив державу Київська Русь і освятив її, хто побудував Святу Софію та Лавру на схилах Дніпра, нащадками славних козаків-лицарів, які боронили Україну від різноманітних загарбників, любили її більше за життя і передали нам”, - говориться у матеріалах конференції.

Проте, не тільки Голодомор 1932-1933-х років трагічно позначився на долі нації. У ХХ-му столітті, не забуваймо, Україною прокотилося одразу три голодомори: 1921-1923 р.р., 1932-1933 р.р. та 1946-1947 р.р. І кожен з них, зауважимо, був прямим наслідком злочинної політики кремлівсько-більшовицької влади. Жертвами же стали мільйони ні в чому не винних людей, точну кількість яких і зараз підрахувати просто неможливо. За деякими оцінками, тільки у період з 32-го по 33-й р.р. українців стало менше майже на чверть. Утім, говорячи про так званий великий голод, ми не повинні забувати й про інші трагічні сторінки історії.

Під час конференції було оприлюднено чимало історичних документів. Ось один із них – таємний рапорт хорунжого Степана Львівського до начальника Військової ліквідаційної комісії від 30 грудня 1920-го року. Наведемо уривок з документу, що був складений іще на самому початку першого голоду в Україні: „Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. -  Наплювать, що голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре – розстріляємо, - виказував передо мною свою провідну думку голова комячейки „Рабоче-Крестьянской инспекции 1 Конной Армии” комуніст Латипов, - тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна”. Про це саме говорив Раковський у вересні у Житомирі на таємному зібранні комуністів”.

Отже, нема народу, нема і проблеми – відомий злочинний принцип кремлівсько-більшовицької влади. Через той принцип, який усіма силами втілювався у життя, українська нація сьогодні виглядає скаліченою. Багато невдач, пов’язаних із численними спробами державотворення, пояснюються саме геноцимом, застосованим проти нас у ХХ-му столітті. Його наслідки відчуваємо і донині. „Народ, яким керує підсвідомий страх, не може творити і бути щасливим, - говориться у матеріалах конференції. – Він може тільки підкорятися чужій волі. Еліти народу, які так само бояться взяти на себе відповідальність, можуть бути тільки маріонетками, вони приречені жити за чиїмись правилами, постійно оглядатися і виконувати чиїсь примхти”. Щоб підтвердити справедливість цих слів, достатньо лише поглянути, що зараз відбувається в українській владі. Майже через двадцять років після здобуття незалежності не припиняються спроби поставити під сумнів саму доцільність існування держави Україна. А якщо цю тему лишають в спокої, країною керують так, щоб усім стало очевидно, наскільки нікчемна українська влада, і питання про доцільність, спроможність, зрілість тощо постають самі собою.

Учасники конференції на засіданнях прийняли низку звернень та резолюцій. Зокрема, звернення до Президента, Прем’єр-мініста, Голови Верховної ради України містить вимогу прийняти закон про покарання фізичних і юридичних осіб, які заперечують чи фальсифікують голодомор 1932-1933 р.р. та інші форми фізичного і духовного нищення українців як спланованого геноциду України у ХХ-му століті. На спланований москово-більшовицькою  тоталітарною системою і організовано проведений геноцид України наголошено в окремому зверненні, спрямованому до світової громадскості. На проблему русифікації звертає увагу резолюція з приводу захитсту української мови. Тут зокрема, йдеться про те, що сучасні спроби ввести в окремих регіонах України другу державну мову є антидержавним актом, який суперечить Конституції України. Зрештою, саме русифікація останнім часом стала одним із найголовніших засобів продовження московської політики, спрямованої на зменшення чисельності українців. Якби не геноцид, проведений у ХХ-му столітті, сьогодні ми були б, мабуть, найбільшою європейською нацією, країною приблизно зі 100-мільйонним населенням. Усі об’єктивні умови для проживання такого числа людей у нас є. Але маємо й ворогів, які не припиняють з нами боротися найпідступнішими методами.

 

Петро Українець