Архів рубрики ‘ Статті

Сучасні утопії та українська дійсність

Не знаю як Вас, а мене особисто в усіх тих розмовах осатнніх днів про імовірний дефолт у США найбільше лякали коментарі пана Азарова. Ми вже стільки разів проходили той сценарій, коли за ширмою світових проблем українська влада ховала свою власну неспроможність вдало керувати державою, що і тепер на сто відсотків можемо бути впевненими: наше найближче майбутнє, м’яко кажучи, не надто привабливе. Бо „наша рідна” владонька вже має готове пояснення чи не усіх без винятку українських негараздів та показує на винуватця – „недолугих” американців, котрі „надприродньо мудрим” українським можнавладцям заважають будувати світле майбутнє. Адже не даремно кілька днів тому з уст усе того ж Азарова злетіла фраза, що, мовляв, він не знає, як там буде з доларом, але гривня вже точно залишиться непохитною…

Увесь цей театр абсурду вже встигли різко розкритикувати відомі українські економісти. Проте, зауважимо, що та полеміка розпочалася в Україні виключно зі світових новин, в яких було наголошено на проблемі у Сполучених Штатах. А тепер уявіть, що на стіл того ж таки пана Азарова лягає певний концептуальних документ, де у простій та доступній формі викладена така концепція подальшого розвитку людства, в якій чільне місце посідає гостра критика так званого сучасного суспільства споживання та висувається теорія, що провідною ідеєю майбутнього стане відмова від „надлишку матеріальнох благ”. Хто-хто, а українська влада, мабуть, точно одразу візьме на озброєння таку ідеологію, адже ось уже двадцять років поспіль, роздерибанюючи суспільне майно, попутньо культивує аскетизм громадян, яких на початках було 52 мільйони, а тепер зашишилося заледве 46 млн.

Теорій побудови ідеального світу, здається, не бракувало за всю історію існування людства. Чимало їх і тепер. Та мене, як постійного читача і дописувача Інтернет-видання „Дух волі” зацікавила розміщена тут стаття Олександра Бобика „Про Україну і суспільство майбутнього” (http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=144). Нехай пан Олександр дарує мені, що з низки цікавих висловлених ним тез виділяю лише одну – перспектику відмовитися від „зайвих” матеріальних благ. Адже його стаття настільки розлога, що відповідь на неї в цілому мала би бути ще більшою, але хто читатиме так багато тексту? Утім, ближче до теми. О.Бобик, зокрема, пише:

Читати запис повністю »

Націоналізм: чим він є — злом чи добром?

Тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму.

Немає абсолютного добра, так само як немає абсолютного зла. Те, що є добром для одних, може бути злом для інших і навпаки. Питання про націоналізм потрібно ставити так: для кого націоналізм є добром, а для кого — злом?

Спочатку необхідно усвідомити значення терміну «націоналізм». У сучасній (не радянській) політології цим терміном позначають ідеологію і політику, в основу якої покладено ідеї переваги власних національних інтересів будь-якої нації над усіма іншими інтересами. Мова йде про політичні, економічні, культурні та духовні інтереси, тому, очевидно, слід розрізняти політичний, економічний, культурний та духовний націоналізм.

Тобто ідеологія націоналізму — це система поглядів, в основу яких покладено ідеї про життєву необхідність надання переваги політичним, економічним, культурним та духовним інтересам власної нації над такими ж інтересами всіх інших націй. Оскільки всі без винятку національні держави завжди надавали і надають перевагу своїм національним інтересам, то можна стверджувати, що всі вони дотримувалися і дотримуються ідеології й політики націоналізму. А це означає, що націоналізм є нормальним природним станом будь-якої нації.

Тому є підстави вважати, що тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму. Із цього випливає, що для всіх націй націоналізм є своєрідною імунною системою, без якої жодна нація не змогла б вижити.

Читати запис повністю »

Про російську складову німецького нацизму

Хто найбільше допомагав нацистам під час радянсько-німецької війни 1941-1945 років? Якби на темі Другої світової не робилася велика політика, в центрі якої і тепер опинилася Україна, таке питання могли б ставити переважно фахові історики. Та маємо іншу ситуацію. Сьогодні вже цілком очевидно, що безглузді звинувачення у колабораціонізмі, котрі лунають від промосковських сил на адресу українських патріотів, мають суто кремлівське походження. Звідти й провокації для Львова. Але як поводили себе самі москалі після 22-го червня 1941-го року?

Вчора Благодійний фонд «Україна-Русь» презентував книгу Сергія Дроб’язка та Андрія Каращука «Російська визвольна армія». Презентуючи видання, президент фонду Ростислав Новоженець зазначив:

«Ну ніяк росіяни не можуть відмовитися від вигаданої своєї месіанської ролі у розгромі фашизму. Звинувачуючи інші народи у співпраці з гітлерівською Німеччиною, вони завжди забувають казати про майже два мільйони своїх одноплемінників, які вірою і правдою служили нацистам».

Гортаючи сторінки книги, ми переконуємося, що нинішні звинувачення з боку Москви у буцімто великій підтримці німецьких нацистів з боку українських націоналістів, не лише величезне перебільшення, яке дійшло до великої брехні. Їх звинувачення – безсоромний цинізм, який може мати на меті не тільки принизити українців, але й одночасно приховати від громадськості неймовірні масштаби колаборації саме з боку росіян.

Читати запис повністю »

Останні події у російсько-українських відносинах змушують і теперішню владу замислитися над питанням про те, що ж насправді заховано у формулі «стратегічне партнерство по-московськи». Поступово, але невпинно настає розуміння того, що за бутафорськими конструкціями «братерства назавжди» заховані примітивно прості бажання володарювати і контролювати стратегічно важливі галузі виробництва, створювати економічну і, як наслідок, політичну залежність України від «першопрестольної».

Нічого нового, власне, у всьому цьому наразі немає. Попередня влада, неодноразово пропонуючи рівноправну співпрацю, наражалася на небажання Москви навіть зрозуміти таку постановку питання. Тодішня опозиція, а теперішня влада звинувачувала нас у невмінні налагодити діалог і дружні стосунки з північно-східним сусідом. Справді, «дружити» за рахунок власних інтересів та поступок ми і не вміли, і не хотіли.

За минулий рік уряд ці стосунки серйозно «покращив», здавши усе, що можна. Починаючи від харківських «угод», відмови від забезпечення власної безпеки і проголошення нікому не зрозумілого статусу «позаблоковості», відмови від історичної пам’яті, зневаги до мільйонів жертв сталінського Голодомору і репресій, наступу на українську історію, мову, освіту, культуру аж до фактичної втрати деяких стратегічно важливих галузей промисловості.

Читати запис повністю »

У Львові засудили апартеїд в Україні

З нагоди 15-ї річниці Конституції у духовній столиці України місті Лева відбулося віче, організоване Львівською крайовою організацією Української Республіканської партії. Головним лейтмотивом віча був протест проти розгортання апартеїду в Україні.

Як сказав у своєму виступі заступник голови УРП Ростислав Новоженець, «в Україні відсутня демократія як влада народу. Бо український народ за визначенням Конституції складається з людей різних національностей. Та ж Конституція забороняє надання привілеїв, зокрема, за ознаками етнічного походження. А що маємо в державі? Українці, що складають майже 80% населення, перебувають у цілковитому рабстві, так як уся повнота влади в Україні належить 20% національних меншин.

Ситуація вже дуже нагадує події в Південно-Африканській Республіці у 60-х роках минулого століття. Там біла національна меншина також у кількості 20% населення узурпувала всю владу і загнала в резервації 80% корінного чорного населення. Пам’ятаєте ув’язнення Нельсона Мандели, що організовував протести проти закабалення чорношкірих на власній землі. Ці акції не залишили байдужими і Організацію Об’єднаних Націй. Згодом Нельсон Мандела став президентом ПАР, а корінне населення – господарями у своїй державі.

В Україні усю владу захопили росіяни та євреї, а українці на них працюють за ламаний гріш. В кращому випадку, для нас уготована доля емігрантів. То ж чи будемо і далі рабами?».

На завершення, Новоженець закликав до мирної національної революції під гаслом «Україна для українців!». Ї

На вічі також виступили депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара, голова ЛКО УРП Володимир Будулич, представники ряду громадських організацій. Учасники акції тримали гасла: «Руки геть від Конституції!», «Любіть Україну або забирайтеся геть!» тощо.

Через несприятливі погодні умови та блокування оголошень про захід з боку влади у вічі взяли участь близько 200 осіб.

Читати запис повністю »

Математика китайської гречки

Я люблю гречку. А хто ж в Україні не любить гречку?

Крім того, я люблю кантонську (китайську) мову — колись вчив на факультеті військової розвідки. Мені не подобається політичний стиль управління людьми в Китаї, але подобається, як вони розправляються з корупціонерами.

Крім того, я люблю математику. Колись поступав на фізмат та доводив велику теорему Ферма через теорію натуральних чисел.

При чому тут разом гречка, Китай і математика? Самі поспіль зрозумієте.

АЗАРОВ, ПЕС І ПАПУГА

Азаров хоче без податків ввезти з-за кордону китайську гречку – мовляв українці потерпають від нестачі рідної аграрної культури. Мотивація Азарова проста – минулого року виробництво гречки впало.

Не знаю як Ви, але гречаники, качку з гречкою або гречану кашу ми їмо в сім’ї тільки за святами. Скажіть, якщо Вам недостає гречки для готовки супу з білими грибами, то невже Ви не згодилися би на пшоно?

Лабрадор мого сина Кирила і папуга моєї доньки Дарини несамовито поглинають імпортну гречку і крутять ніс від вітчизняної. Знаєте чому? Сорти китайської та монгольської гречки є технічною культурою, призначеною для відгодівлі тварин, бо їхня оболонка жорстка — пристосована для травлення собак та птиць. Якщо такі зерна потраплять у кишковий тракт людини, то вона отримає виразку або гастрит.

Людина може споживати виключно так звані гранульовані жарені зерна гречки. Для митних цілей їх називають «roasted buckweed kernels». Нажаль, в нашому митному тарифі немає відмінності між гречкою для споживання людиною та гречкою для тварин.

До чого ж я веду? Якщо з Китаю привезуть технічну гречку, тоді лабрадор і папуга моїх дітей будуть у захваті. Але люди, що почнуть їсти азарівську, призначену для тварин гречку, негайно потраплять до рук гастроентерологів.

Якщо ж насправді з Китаю привезуть гречку для людей, а не тварин, то дозвольте мені надати поради для її торгівців, щоби поспіль вони не шукали притулку за кордоном, десь у Чехії.

Читати запис повністю »

Відлуння катівської сповіді

Нарешті сталося! Нещодавно побачили світ спогади колишнього екзекутора (краще-ката) з польської Армії Крайової, виконавця смертних вироків, що здійснювалися на безневинних українцях в часі війни і після неї. Маємо на увазі спогади чи мемуари бойовика диверсійного відділу польського національного підпілля Стефана Дембського, що вийшли під назвою «Виконавець» у видавництві «Osrodek KAPTA». Перша назва, тобто «Кат» краще відтворює зміст книжки ніж «Екзекутор», бо розкриває моральне обличчя юнака, який у передвоєнний час виховувався у ненависті до всього українського, а в часі війни і після неї, своє виховання, втілював у життя, вбиваючи (разом з такими ж приятелями) українців, тільки лише за те, що вони були українцями і проживали на своїй, не чужій землі.

Скільки томів різних книг було опубліковано, сотень статей було написано, скільки усних виступів було виголошено з уст польських істориків, письменників, публіцистів та громадсько-політичних діячів проти українських патріотів з ОУН, УПА і проти українців в цілому. Який тільки словотвір, прикрашений негаціями, аж до відкритих прокльонів, падало на УПА. Від початку двадцятих років і понині принижується, оббріхується, перекручується все те, що стосується наших національно-визвольних змагань.

І Європа вірила. Чи не на кожній міжнародній конференції, що стосувалася воєнного і повоєнного періоду, грубо фальсифікувалася українська історія, перекручувалася мета довготривалої боротьби українців, ліпився образ української меншовартості, образ повстанця-варвара, що винищував невинних людей.

Читати запис повністю »

Президенту України
п. В.Януковичу
Копія: Голові Верховної Ради України
п. В.Литвину

Вікторе Федоровичу!

У зв’язку з ініціативою Голови Верховної Ради України В.Литвина щодо створення робочої групи з питань удосконалення законодавства про громадянство та ухвалення такого рішення відповідним Указом Президента України подаємо наступні пропозиції.
На референдумі 1 грудня 1991 року ”за” Незалежність України проголосувало 90% виборців. Тобто, щонайменше 10% населення тоді були противниками самостійної української держави. Однак, і ці 10% разом з іншими мешканцями України згідно з чинним законодавством автоматично(!), без їхньої згоди, стали громадянами України.

Цю несправедливість слід якнайшвидше виправити! І є слушна нагода — ініціатива В.Литвина. Адже, громадянин – це звучить гордо. Водночас, громадянство накладає на його носіїв не лише права, а й обов’язки. А, якщо людина не шанує цю державу, нехтує її мовою, збиткується з української історії, то для чого таку людину мучити, адже це порушення загальнолюдських прав. Та й для чого державі такі громадяни, які підривають національну безпеку. Бо, володіючи, як громадяни правами, передусім виборчими, вони просто несуть загрозу стабільності в Україні і постійну небезпеку реваншу та повернення в колоніальне минуле.

Отож, виходячи з вищезазначеного, у нову редакцію закону про громадянство вкрай необхідно терміново закласти запобіжник таким рецидивам минулого і негативним антидержавним тенденціям, що особливо почастішали після останніх президентських виборів. Тому, зокрема, за прикладом прибалтійських держав, пропонуємо ввести до закону про громадянство так званий ценз освіченості (патріотизму, якщо хочете). Тобто, щось схоже як у США — для підтвердження громадянства України потрібно було б здавати екзамени (тести) на знання української мови та історії. Таким чином, від виборчого процесу, а отже і влади в Україні, буде відсунуто декілька мільйонів тих, хто не лише не хочуть бачити Україну незалежною, а й люто ненавидять все українське. Це і буде мирна розв’язка нинішньої політичної кризи.

Президент БФ “Україна-Русь”
Ростислав Новоженець

Зараз тематичними календарями нікого не здивуєш. Тож презентація «Українського історичного календаря», виданого Благодійним фондом «Україна-Русь», що відбулася в королівській залі Львівського історичного музею, на перший погляд, могла стати цілком пересічною подією. Проте, вже після кількох виступів учасників цього заходу стає зрозуміло, що суто українського календаря сьогодні бракує навіть для владних структур. Виявляється, і на такому рівні нерідко виникає плутанина з датами, яка іноді призводить до небажаних казусів.

Виступаючі розповіли, у зв’язку з цим, кілька повчальних історій. Зокрема, президент фонду Ростислав Новоженець пригадав, як два роки тому під час сесії Львівської обласної ради нагадав депутатам, що того дня мали би відзначати 145-ту річницю від народження президента ЗУНР Євгена Петрушевича, і ця інформація, на подив Р.Новоженця, стала справжнім відкриттям для народних обранців. Про таку важливу для львів’ян дату вони просто забули. Хоча, після нагадування, терміново відрядили самого Новоженця із делегацією відвідати могилу Петрушевича, щоб вшанувати його пам’ять.

І що ж, розповідає пан Ростислав, вони побачили, коли прийшли на цвинтар. Капличка, у якій похований президент Петрушевич, зачинена на замок. Звісно, якби хтось із простих громадян хотів вшанувати його пам’ять, то був би неприємно здивований. Працівники кладовища, дізнавшись, що приїхали депутати, таки знайшли ключ, відчинили капличку, а потім, як розповідає Р.Новоженець, ногами викопували з середини зів’ялі залишки вінків та квітів, що залишалися там іще з попереднього року. Неподобство? Звичайно! Проте, чому такі випадки трапляються? Чи не тому, передусім, що жодна посадова особа навіть із числа тих, хто за родом своєї діяльності має планувати культурно-масові заходи, не повинен щодня перед очима календаря, який нагадував би про важливі для української громади дати?

Читати запис повністю »

Українці сильніші за МВФ

Українська влада ніяк не опікується своїми громадянами, що намагаються заробити гроші за кордоном. Як ми добре знаємо, президент Янукович лише під великим тиском погоджувався бодай на формальну зустріч із українською діаспорою. А тим часом українці, котрі просто працюють за кордоном, уже довели, що роблять внесок в нашу економіку набагато вагоміший, аніж Азаров і Тігіпко з їх недолугими так званими реформами.

Як повідомили голова Міжнародної організації з міграції в Україні Манфред Профазі та національний координатор Міжнародної організації праці в Україні Василь Костриця, лише ті українці, котрі цілком легально працюють за кордоном, щороку пересилають на батьківщину від 5 до 8 млрд. доларів. А скільки ще мільярдів привозять нелегальні та напівлегальні заробітчани! Порівняймо цю цифру із нещасним черговим траншем з МВФ у якихось два мільярди, і спробуймо зрозуміти, чому влада Януковича аж зі шкіри лізе, аби дістати ті гроші у позику?

Зрештою, варіантів тут може бути лише декілька:

— можливо, вони хочуть остаточно зруйнувати українську економіку, прикриваючись вимогами МВФ, перетворити Україну на глибоку російську провінцію. Власне, тому почали з нищення малого та середнього бізнесу, а також заганяють країну дедалі більше у боргову яму;

— можливо, вони просто не здатні зрозуміти, як будується національна економіка, а тому повсякчас роблять дурниці;

— можливо, вони хочуть мати виключно зубожілий, а значить слухняний народ, який задарма буде працювати на їхніх заводах;

— можливо, гроші МВФ легко надаються до привласнення олігархами та можновладцями, на відміну від грошей заробітчан…

Варіанти отих «можливо» легко продовжувати майже до нескінченності. Проте, кожного разу ми будемо бачити, що дії влади аж ніяк не співпадають з інтересами народу. Бо народ хоче вільно жити і працювати, а влада тим часом під дурнуватими гаслами буцімто необхідних «непопулярних реформ» не тільки закручує гайки в сфері політичних свобод, але й відверто відлучає населення від будь-якої праці. Скільки мільйонів банкрутів та безробітних зробить новий податковий кодекс? На це запитання сьогодні не можуть відповісти навіть експерти. Адже кодексу як такого досі немає. Тобто, якийсь документ там вони собі прийняли, але ще збираються його «доопрацьовувати». І що з того вийде – невідомо. Відомо лише, що влада не збирається відмовлятися від тиску на бізнес, бо це, скоріш за все, її ідеологія.

Читати запис повністю »