Третього квітня ц.р. Іванові Дем’янюку виповнилося би 92 роки. Але він помер за кілька тижнів до свого дня народження. Чому смерть літньої людини варто вважати вбивством, пояснювали депутат Львівської облради Михайло Барбара та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець.

Прес-конференцію на тему: «Вбивство Івана Дем’янюка – виконавці і замовники» третього квітня Р.Новоженець та М.Барбара провели у приміщенні Львівської обласної ради. Пропонуємо до уваги читача основні тези політиків, висловлені у їхніх виступах перед журналістами.

Михайло Барбара:

— Дем’янюка судили у США, Ізраїлі та Німеччині. Свою лепту внесли КДБ, а потім і російські спецслужби. Дем’янюка намагалися естрадувати до себе іспанські органи влади, навіть жалілися французькі «борці опору». Але найстрашніше, що ця людина була абсолютно невинна. І це підтвердив судовий процес в Ізраїлі, що тривав з 1988-го по 1993-й рік.

Іван Дем’янюк змушений був п’ять років сидіти у камері смертників. На ізраїльському процесі було 92 засідання, у ньому взяли участь 800 тисяч людей. І коли верховний суд Ізраїлю скасував обвинувачувальний вирок та виправдав Івана Дем’янюка, було доведено, що Івана Дем’янюк – не та особа, котру називали Іваном Грозним.

Але на жаль, навіть після цього американське правосуддя видало його в руки німецького. Німеччина, котра розв’язала війну проти Радянського Союзу, почала судити українця. Іван Дем’янюк ніколи не був українським націоналістом, ніколи не був нацистом, а просто був солдатом Радянської армії, котрий потрапив у полон у 1942 році в Криму. І потім німці його як полоненого судили, звинувачували у страшних гріхах, яких він ніколи не робив.

Німецьке правосуддя вперше створило прецедент, порушивши загальні фундаментальні правові принципи презумпції невинуватості, рівності сторін тощо. Ніхто не довів, що Дем’янюк був охоронцем чи то концтабору «Треблінка», чи «Соббібору», чи «Травників»… Проте, створили вже такий собі збірний образ українців, нібито вони всі ставали охоронцями концтаборів та нацистами, які знищувати тисячі євреїв.

Нам дуже шкода, що наш уряд і президент, а також Верховна Рада практично не реагували на те, що Україні інкримінували співучасть у тих злочинах, які творили німецькі нацисти. Ми добре знаємо, що Німеччина має певне почуття провини за те, що робили її представники під час Другої світової війни. Але сьогодні спостерігається інший тренд, який полягає у тому, щоби перекласти провину німців на інші нації. Іноді їх представники реагують на такі спроби доволі жорстко.

Наприклад, була свого часу у «Голосі України» стаття про Івана Дем’янюка, де було написано: «…В польському таборі «Соббібор»», — з’явилася моментальна реакція польського МЗС до редакції газети з вимогою не називати це польським табором. Адже це табір фашистський, німецький і так далі…

Така ж реакція була до відповідних кіл США, які також писали про те, що це нібито польський концтабір.

А нас, українців, кидають в багнюку. І хоч Львівська обласна рада не раз зверталася до центральної, в основному, Київ не бажав втручатися у процес Дем’янюка. Фактично вони зайняли позицію страуса. Лише після наших численних акцій на підтримку Івана Дем’янюка з’явилися невеличкі позитивні зміни. Перед початком судового процесу у Німеччині Наталія Зарудна, посол України, заявила, що цей процес в Україні розглядається як спроба Німеччини перекласти відповідальність на інші держави. Тобто, ми мали саме той унікальний приклад, коли представники української влади говорили в унісон з українською громадою.

Тобто, ми нарешті приходимо до розуміння, що суд над Дем’янюком у Німеччині став апофеозом безглуздя. Коли, наприклад, Дем’янюка звинувачували у вбивстві понад 28-ми тисяч євреїв, то згідно з німецьким законодавством йому мали б присудити десь так 400 років ув’язнення. А вирок суду першої інстанції – 5 років, та ще й з відтермінуванням. Чи це не є зайвим доказом того, що німецька Феміда і сама не вірила у винуватість Дем’янюка, а судила його під тиском?

Дехто сьогодні може сказати, мовляв, прожив чоловік великий вік, майже 92 роки, чому ви говорите про вбивство? Та тому, що його вбивали протягом останніх 36-ти років. І не тільки його, але й тих, хто брав активну участь у захисті Дем’янюка. Чи не дивно, що захисників Івана Дем’янюка спіткали численні нещастя, а деякі з них гинули за загадкових обставин?

Ізраїльський суддя Дов Ельтон несподівано випав з вікна багатоповерхівки.

Професор Руф Окунева ледве врятувалася разом з хворою дитиною, коли в Ізраїлі їй загрожувала загибель.

Адвоката Дем’янюка Юрана Гешевтеля облили соляною кислотою, яка потрапила в очі.

Керівника комітету захисту Івана Дем’янюка Володимира Катеринського вбили, завдавши йому 36 поранень. Вбили також його літню матір. І київська міліція не дуже-то поспішала розслідувати справу.

Можна назвати ще й інші прізвища. Патрік Юкканен, наприклад, який був змушений через активний захист Івана Дем’янюка зняти свою кандидатуру з виборів президента США.

Відвертим і цинічним знущанням є й той факт, що буквально перед смертю Івана Дем’янюка німецька прокуратура висловлювала побоювання, що він може утекти, а тому домагалася права стежити за ним. Уявіть собі: людині пішов 92-й рік, вона – онкологічно хвора. У нього немає паспорта. Куди міг втекти цей чоловік?

Ростислав Новоженець:

— Ми з Михайлом Барбарою маємо чи не найбільше право говорити на цю тему, тому що були найпершими, хто після відкриття провадження у суді Німеччини організовував протести в форматі Української республіканської партії під німецьким консулятом, тут, на сесії обласної ради тощо. Сьогодні Михайло робить це в партії «Свобода», я продовжую це робити в УРП.

Ми постійно підтримуємо зв’язок з сином Івана Дем’янюка – Іваном Дем’янюком молодшим. Листуємося з ним електронною поштою. І от після смерті І.Дем’янюка ми, звичайно, висловили співчуття, і отримали відповідь від сина Дем’янюка, де він розставляє свої акценти.

Передусім, він повідомляє, що в суботу батька поховали в Сполучених Штатах. Він вказує, де саме поховали, але просить не розголошувати цього місця. Бо цим дуже вже цікавляться єврейські організації. Вони не можуть заспокоїтися. Тому що, по суті, їм не вдалося домогтися того, аби засудити Івана Дем’янюка. Очевидно, тепер хочуть поглумитися над могилою…

На самому похороні, за словами сина, була лише обмежена кількість людей – родина та адвокати: з Німеччини Ульріх Буш та зі США, які захищати Івана Дем’янюка в період екстрадиції, позбавлення громадянства і таке інше.

Іван Дем’янюк молодший наголошує, що поведінка німецької прокуратури – це продовження підлої співпраці, яка почалася від угоди Ріббентропа і Молотова. У будь-якому випадку цей процес не був звичайним, а політичним, який набув міжнародного розголосу. І не дарма за ним слідкувала більшість світових інформаційних агентств.

Він пише, що німці мучили батька як совєти. І тут же проводить паралель між одними і іншими. Він наголошує: «Мій батько помер вільною людиною, не винною і не засудженою».

Заголовки, які ми можемо побачити у ЗМІ, що, мовляв, помер нацист, мало не останній нацист, — це не тільки пересмикуваня фактів, але й відверта антиукраїнська пропаганда і перекручування історичної правди. Обвинувачення в Німеччині – це фарс, — наголошує І.Дем’янюк молодший. Всі розуміли, що літня і слабка людини не зможе пережити тривалий судовий процес. Через те ми кваліфікуємо все, що відбулося в Німеччині як вбивство. Судове переслідування було лише механізмом доведення того вбивства до завершення.

Дійсно, Івана Дем’янюка вбивали протягом всього його життя, починаючи з дитинства, коли він маленьким переніс Голодомор на Вінниччині. Потім, коли він воював в Червоній Армії, був поранений. Намагалися вбити його в концтаборі для полонених голодом і тортурами. І потім — вже іншими методами. 1880 днів він провів у камері смертників в Ізраїлі. І в решті-решт у Німеччині вбивство завершилося.

Дем’янюк молодший пише: «Нацистська Німеччина поповнила злочини проти людства, вбиваючи в’язнів війни голодом, холодом, хворобами. А сучасна Німеччина обрала в’язня війни як жертву, щоби звинуватити українців за нацистські злочини, скоєними німецькими кримінальниками, які не були покарані».

У ФРН до об’єднання двох Німеччин ще в 60-х роках була амністія для всіх осіб, які так чи інакше могли бути причетними до скоєння злочинів під час війни. Але амністію дали тільки громадянам ФРН. Нацистські злочинці в Німеччині, таким чином, уникнули покарання.

У Німецькій Демократичній Республіці нацистські злочинці отримували від 4 до 6 років ув’язнення. Потім, після об’єднання Німеччини, вони були амністовані і визнані жертвами сталінізму і їм ще надали матеріальну допомогу. Тобто, судом над Дем’янюком нащадки німецьких нацистів намагалися перекинути вину на українців. Адже Іван Дем’янюк мимоволі став збірним образом українця.

Зверність увагу, західні ЗМІ, у яких не прийнято говорити про національність, постійно підкреслювали, що Дем’янюк – українець. Але ж Дем’янюк донедавна був громадянином США!

Хто є замовником вбивства Дем’янюка? Не потрібно глибоко копати у цій справі аби стало зрозуміло, що замовником, першім ініціатором розпочати цю справу була держава Ізраїль. В 1976 році Ізраїль зробив звернення до США, домагався депортації Дем’янюка. Тоді суд в Ізраїлі перетворився на виставу. Туди гнали школярів, студентів – це політико-виховна робота. Туди масово сходилися євреї, щоб побачити нациста. Один з представників ізраїльського судочинства нещодавно заявив, що він дуже хортів побачити Дем’янюка повішаним. Тобто, все це переступає будь-які моральні межі, не кажучи вже про юридичні.

Замовником вбивства Івана Дем’янюка є Ізраїль.

Пособниками в цій справі є Сполучені Штати Америки, які повністю підіграли намаганням Ізраїлю.

За декілька днів, 14 квітня, мину рівно рік, коли агентство «Ассошіейтед Прес» опублікувало розсекречений звіт ФБР: 25 років тому Федеральне бюро розслідувань США зробило висновок, що всі ті матеріали, які намагаються виставити доказами провини Івана Дем’яюнюка, є фальшивками з КДБ СРСР. Попри це влада США потурала обвинувачам Дем’янюка та депортувала його з країни.

Тобто, як на руках Ізраїлю, так і на руках США та Німеччини – кров українця Івана Дем’янюка. Але хто тут причаївся за лаштунками? Ще за часів Андропова, не дивлячись на те, що між Ізраїлем та СРСР не було дипломатичних стосунків, на вимогу Моссаду КДБ надало посвідчення, яке нібито підтверджує, що І.Дем’янюк був охоронцем у концтаборі. І з цього все почалося. Насправді, іншої доказової бази не було тоді, немає і зараз. Покази тих так званих свідків, котрі через старі літа не можуть впізнати на фото навіть своїх рідних, але вказують на Дем’янюка як охоронця концтабору не витримують жодної критики. Або був ще такий свідок, який сказав: «А мені бабця розповідала, як її сестру закатували в концтаборі, і цей чоловік, який брав участь у катуванні, дуже схожий на цього пана»…

Цей фарс ще, вочевидь, стане темою для якогось бестселеру. Колись напишуть про те, як можна все сфальшувати навіть у таких, здавалося б, правових і цивілізованих країнах, як сучасна Німеччина.

Записав Василь Іванців