Чому нинішня влада так болісно реагує на будь-які подразники? Чому вони, з одного боку, мало не благають журналістів та опозицію залишити їх в спокої бодай на деякий час, поки триває так званий перший «організаційний» період, а з іншого, — немов бульдозером, намагаються знести свободу слова, зацькувати опонентів та приголомшити звичайних людей своїм наступом на їхні конституційні права? Можливо, тому, що це – закон природи, за яким кожен, хто виглядає великим і сильним, а насправді є слабким та гнилим із середини, боїться, щоб його, борони Боже, не звалили.

У природі все відбувається так само. Стоїть собі здоровенне, грубезне та височезне, дерево. Кожен думає, що воно найміцніше та вічне. Та варто здійнятися хоча б невеликому буревійчику, саме воно першим і падає від не такого вже й потужного вітру. В Україні Партія Регіонів розповідає, що вона є найпотужнішою політичною силою, а Президент, обраний з її лав, — чи не найбільший у світі «професіонал». Сьогодні вже можна навіть не згадувати, що у цю нісенітницю вірить дедалі менше людей. Варто лише звернути увагу на те, як теперішня влада, сформована, в основному, із тих регіоналів, боїться навіть найменшої критики на свою адресу. Більше того, виявляється, їх огортає справжня паніка навіть тоді, коли проти них влаштовують різноманітні флеш-моби, сатиричні акції тощо.

9 червня у Львові крайова організація Української Республіканської партії на центральній вулиці вивісила великий відривний календар, у якому зроблено відлік до пенсії Віктора Януковича, себто – до досягнення ним пенсійного 60-річного віку 9 липня 2010-го року. (докладно інформацію про відкриття цієї акції можна прочитати на сайті «Дух волі» http://www.duhvoli.com.ua/index.php?subject=56 ). У той день заступник голови УРП запевняв присутніх, що тут, у центрі Львова, ніхто не стане зривати календар, адже таких випадків у цьому місці не було вже принаймні десятиріччя. Утім, подальші події розгорталися зовсім за іншим сценарієм. Календар зник разом із стендом, на якому ще вивішували інформацію під час зникнення Гергія Гонгадзе (докладніше — http://www.duhvoli.com.ua/index.php?article=99 ).
Насправді, мало хто із глядачів, присутніх на акції 9-го липня, вірив, що вона буде сприйнята настільки серйозно. Навпаки, для крайової організації УРП існувала небезпека опинитися у ролі політиків, дій яких ніхто не помічає. Та, вочевидь, опонентів вони таки добре зачепили за живе. Недавно ми отримали інформацію, що Віктор Янукович на наступний після святкування своєї 60-ї річниці день збирається піти у відпустку. З якого дива? Країна лежить у кризовій руїні, та й сам Президент не відсидів належних півроку на посаді, щоб тепер відпочивати. Можливо, він уже знає, що 10-го липня йому час на пенсію, і тому вирішив сховатися подалі від людських очей? Прокоментувати ситуацію навколо календаря ми попросили заступника голови УРП, депутата Львівської обласної ради Ростислава Новоженця.

Читати запис повністю »

Ізраїльський політикум вдався до ганебної провокації проти України як держави та українців як нації. Міністр внутрішніх справ Ізраїлю Елі Ішай виступив категорично проти скасування візового режиму з Україною, оскільки він, як головний поліцай єврейської країни, десь відкопав дані, нібито саме Україна «є головним джерелом ввезення проституток до Ізраїлю».

Брехливість такої заяви не важко спростувати. По-перше, потік українських громадян чи не найменший серед тих, які прямують до Ізраїлю. Наприклад, минулого року цю країну відвідало лише близько 75-ти тисяч наших співгромадян, тоді як із Росії, з якою Ізраїль уже скасував візовий режим, приїхало аж 402 тисячі туристів. По-друге, заява Ішая пролунала саме в той час, коли і в інших країнах на порядок денний стало питання про скасування чи суттєве спрощення візового режиму з Україною. Тож виникає небезпідставна підозра, що слова Ішая — звичайнісінький нахабний демарш, що має на меті принизити українців та зупинити їх звільнення із візового гетто.

Зрештою, Ішай свого домігся. Прем’єр Ізраїля Біньямін Нетаньяху вкотре відклав обговорення в уряді «українського питання». Не зважаючи на те, що ізраїльтяни можуть вільно відвідувати Україну ось уже майже п’ять років, єврейські лідери далі сперечаються, як ставитися до українців. Партія «Наш дім Ізраїль» пропонує скасувати візовий режим одразу і повністю, а ШАС згідний лише на поступове його пом’якшення. Та поки вони дебатують, питання залишається відкритим. І нічого не вказує на те, що так не буде продовжуватися іще довго. Читати запис повністю »

Це своєрідний  конспект історії ОУН, виконаний у графічній формі для кращого розуміння і запам’ятовування матеріалу.

Видання присвячене 120-й річниці від дня народження другого Голови ОУН Андрія Мельника (12 грудня), нажаль належно не оціненого нащадками    ( був нач.штабу Армії УНР, одним із організаторів УВО, 4 роки відсидів у польських тюрмах і 8 місяців у німецькому концтаборі, 26 років очолював ОУН).

У карті подано коротку історичну довідку про ОУН, фотографії і короткі біографічні дані усіх голів ОУН трьох фракцій: ОУН — 5 ос., ОУН(р) — 8 ос., ОУН(з) — 4 ос. Читати запис повністю »

Скоро наші діти й онуки не зможуть відповісти на це просте запитання. І, здається, нікого це особливо не зачіпає. Хтось скаже про це вряди-годи та й замовкне: а мо’ воно так і треба, бо, бач, вилучила національність з наших метрик та паспортів не якась там інстанція, а сама Верховна Рада. Та сама, де ото б’ються у прямому й непрямому ефірі та відверто порушують ними ж прийняті закони. Вилучила, очевидно, на щось розраховуючи. На що? Відповідь надто проста: тодішня парламентська компартійна „група 239″ розраховувала на подальшу русифікацію України, подальше понищення українського коріння. І це дало пізніше Кучмі підстави проректи: „Національна ідея не спрацювала».

Однак справа не в тому, що було, а в тому, що є сьогодні! Поки що формально ми зденаціоналізовані. А в недалекому майбутньому це може статися і неформально. Чому? Одним це дуже потрібно. Другі недооцінюють цього факту, забули, задля чого впряглися в політичну боротьбу. Час працює на перших: діти, онуки і правнуки ростуть без національності.
Колись у дитинстві я бачив записи в паспортах та інших документах моєї бабусі, батька, матері: „українка», „українець». Природним був запис і в моїх документах, бо я був сином українки й українця. А що бачать наші нащадки? Нічого. Майбутня манкуртизація забезпечена. Так, якісь чорні сили про це тільки мріють, але чому нас, простих українців, не лякає така страшна перспектива?
Можливо, хтось зауважить: це ж стосується не самих лише українців в Україні. Та в тому ж то і справа, що саме в Україні, а не в Росії чи Ізраїлі, в Білорусі чи Румунії… Це дуже схоже на ситуацію, коли Катерина II, видаючи свій маніфест щодо зруйнування Січі 1775 року, намагалася слова „козак» та „Січ» назавжди витравити з пам’яті людей. Тоді знищували оборонця нації — козацтво, а нині — й саму націю. „А ми дивились і мовчали і мовчки чухали чуби». Потрібен принаймні новий Шевченко…
Витравлення з наших паспортів графи „національність» є продовженням асиміляції, себто русифікації. Що ж нам залишається? Вмирати як етнос, як нація? Скоро запитають: а навіщо та українська та ще й державна мова, коли українців як таких наче й немає, бо де ж таки воно й написано? А ніде не написано, окрім як у серцях, а воно ж через покоління-друге і там зітреться…
Далі так бути не може. Потрібно, щоб національність повернулася в наші паспорти, і то негайно, без жодних зволікань. Час іде, діти та онуки ростуть, забуваючи, хто вони, яких батьків нащадки.
Читати запис повністю »

Споконвічне гасло володарів світу «розділяй і владарюй» зникає з програм дій сучасних правителів. Ще в минулому столітті деякі колоніальні держави добровільно відмовились від своїх колоній. Осудження загарбницької політики, переоцінка історичного минулого зумовлює перебудову стосунків між державами і народами на нових засадах — добросусідства, рівноправності, справедливості. Таке примирення було заманіфестоване низкою держав — колишніх метрополій, що їхні уряди офіційно попросили вибачення у раніше підвладних їм народів або тих, яким було завдано кривди. Так, 2008 року уряд Австралії звернувся до аборигенів з вибаченням за вторгнення на їхню споконвічну землю й розбудову тут своєї держави, за завдані їм утиски і збитки. Того ж року Палата представників США схвалила резолюцію, якою вибачається за фундаментальну несправедливість та жорстокість рабовласництва, в умовах якого формувалась держава. Ще раніше з вибаченням перед чорношкірими виступили власті окремих штатів, де були найбільші плантації, на яких використовували працю негрів-рабів. Також Конгрес вибачився перед індіанцями Північної Америки, а ще раніше перед гавайцями за те, що їх 1893 року було позбавлено незалежності. Не лишилися в боргу США і перед Лівією, заплативши компенсації за бомбардування в 1986 році міст Тріполі й Бенгазі. А Лівія зобов’язалася виплатити штатам велику суму за акт, вчинений у небі над Шотландією 1988 року, внаслідок чого загинули 270 осіб, здебільшого американців. Відшкодовує Лівії Італія за колонізацію, яка тривала 30 років. Угода про компенсацію передбачає будівництво італійцями сучасної автотраси вздовж узбережжя Середземного моря, співпрацю в галузі освіти тощо.

ФРН відшкодувала борги остарбайтерам за підневільну працю в Німеччині, її уряд компенсує також моральні втрати євреям, які перебували у блокадному Ленінграді, а нині мешкають у країнах західного світу. І т. ін.
А як же Росія? Чи були в історії її стосунків з іншими народами тільки «возз’єднання» та «визволення»? Чим насправді були ці «дружні» акції? Скільки внаслідок них пролилось крові, відтято голів, четвертовано, страчено на шибеницях і т. ін. — не виміряти, скільки знищено поселень, асимільовано народів — теж таємниця історії. Про це — в дослідженні І. Дзюби «Застукали сердешну волю».

Читати запис повністю »