Українську мову активно виводять із вжитку

В Інтернеті основні українські новини пишуться російською мовою. Телебачення ж вперто доводить глядачам, що старі радянські фільми (російською) кращі за «нові» американські (українською).

Доки всі чубляться навколо штучно створеної проблеми дубляжу іноземних кінофільмів українською мовою та русифікованого «контенту» музичних радіостанцій, українська мова швидко зникає чи не з усіх інших сфер життя суспільства. Вже не нова фотографія, розповсюджена свого часу в Інтернеті, де чоловік тримає в руках плакат з написом «Упразднить украинский язьік за ненадобностью» досі сприймається як вияв радикальної антидержавної позиції. Та якщо так піде й далі, подібний плакат можна буде оцінювати як сумну констатацію факту.

Чи не єдина сфера, де рідну мову неможливо ані заборонити, ані обмежити на законодавчому рівну – побут кожної конкретної людини. Але далеко не кожен настільки свідомий, щоб вперто розмовляти українською вдома, коли увесь навколишній мовний простір зрусифіковано. Пересічна людина схильна до впливів, а впливи, що виходять просто від діючої влади України – антиукраїнські. І їм підспівують усі «придворні».

Власне, тут ми можемо побачити кардинальну різницю умов, у яких поки що перебуває українець у Львові чи Тернополі від тих, до яких він потрапляє у Луганську чи Донецьку.

Якщо з телеекранів звучить виключно російська, на роботі тебе українською слухати не хочуть і так далі, більшість мимоволі сама русифікується. І навпаки, всебічне оточення навіть максимально зрусифікованих регіонів України державною мовою, вочевидь, без будь-якого насильства, яке собі намріяли українофоби, доволі швидко могло б сприяти до повернення більшості до користування батьківською мовою.

Читати запис повністю »

Прем’єр-міністр України Микола Азаров ризикує посадою. Причин, через які його можуть звільнити, звісно ж, більше, ніж достатньо. Азаров надто довго, за українськими мірками, керує урядом, успіхів – ніяких, соціально-економічна ситуація в країні – гірше не буває. Але не це, на нашу думку, може стати справжньою причиною, щоб показати Миколі Яновичу на двері.

Чи помітили ви, після яких спроб «реформувати» галузь в останні роки у нас звільняли чи не всіх міністрів охорони здоров’я? Так, кожен міністр перед тим як злетіти з теплого крісла, виголошував непереборне бажання продавати ліки населенню виключно за рецептами лікарів. Вочевидь, це викликало обурення не тільки у населення, котре аж ніяк не налаштоване, як у старі радянські часи, цілими днями очікувати своєї черги до лікаря у поліклініці, щоб отримати папірець-рецепт. Адже абсолютна більшість хворих і без цього знає, які ліки потрібно вживати при тій чи іншій хворобі. Українці взагалі вимушені ставати професійними хворими, бо на медицину сподіватися важко.

Вочевидь, абсолютно незрозумілі прагнення урядовців прикрутити гайки в аптечно-фармацевтичному бізнесі, не подобається його власникам, котрі, як показує практика, виявляються сильнішими за будь-яких популістів-«реформаторів».

«Економічна правда» цитує Азарова: «85% ліків люди купують без призначення лікаря. Орієнтуючись на поради знайомих або рекламу. Тобто, країна охоплена самолікуванням. Але ж давно встановлено, що сприйняття лікарського засобу організмом доволі індивідуальне».

Читати запис повністю »

До Замоскворецького суду Москви поданий позов протии патріарха Московського і всієї Русі Кирила про незаконне збагачення.

Позивачем виступає сусід предстоятеля РПЦ у «Домі на набережній», екс-міністр охорони здоров’я, нині священик Юрій Шевченко.

Відповідачами вказані патріарх, який є власником квартири в цьому будинку, і Лідія Леонова, яку раніше він називав своєю троюрідною сестрою.

Мета позову — повернути постраждалу меблі в квартирі патріарха, -заявив «Фонтанке.ру» син позивача Юрій Шевченко, який діє в інтересах батька.

Він нагадав, що раніше за позовом Леонової їй були виплачені майже 20 млн руб. компенсації за шкоду, яка її квартирі і обстановці завдав ремонт в квартирі екс-міністра.

Шевченко-молодший вважає, що тепер його батько має повне право розпоряджатися меблями з квартири патріарха, які нібито довелося викинути і замінити на нові. Леонова надала до суду документи, що заміна меблів обійшлася їй у 2,6 млн руб. Шевченко вимагає віддати йому «ці стільці», щоб їх можна було, наприклад, продати на аукціоні.

Ремонт у квартирі Шевченка проводився в 2010 р., там, за даними ЗМІ, зносили несучі перегородки, вентиляційні канали і міняли підлогове покриття. У квартирі Леонової поверхом нижче виявилася пошкодженою стеля і все засипало пилом.

Експертиза інституту загальної та неорганічної хімії Н. С.Курнакова РАН прийшла до висновку, що в пилу містяться небезпечні для здоров’я речовини, а також наночастинки, які при тривалому контакті з людиною можуть викликати захворювання, у тому числі онкологічні.

Позовна сума у 19707000 руб. містила витрати на проведення експертиз, юридичну допомогу і держмито, а також витрати на ремонт.

Ремонт позивачці обійшовся в суму понад 7 млн руб., Чищеня майна разом з перевезенням, а також заміна зіпсованих меблів і килимів — у 2,6 млн руб. Оренда іншої квартири на час ремонту — близько 2 млн руб., Очищення цінних книг з бібліотеки — понад 6,3 млн руб.

Суд визнав право Леонової на компенсацію. Задля забезпечення виконання рішення суду Леонова домоглася арешту рахунків Шевченка, його квартири і заборони його виїзду за кордон. 13 квітня Замоскворецький суд був повідомлений, що компенсацію Шевченко виплатив. Син колишнього міністра пояснив, що йому для цього довелося продати свою квартиру в Петербурзі та взяти 4 млн руб. в борг. Ці дії він назвав вимушеними, оскільки його батько погано себе почуває і сім’ї можуть знадобитися гроші для його лікування.

Замоскворецький суд прийме рішення про можливість розгляду позову проти патріарха у найближчі дні, зазначив Шевченко-молодший. Також на цьому тижні має вирішитися питання про розгляд скарги на перше судове рішення Верховним судом.

Надмірна зрусифікованість Східної України ні для кого не є секретом. Така ситуація — наслідок не лише історичних умов та бездіяльності місцевої влади, але й небажання ЗМІ висвітлювати інформацію українською мовою та ознайомлювати громадськість із «незвичним» для Сходу поглядом на історію.

Подібний стан речей характерний і для Дніпропетровська. Саме тому, активна патріотично налаштована молодь міста ініціювала створення сайту «Молода Січ», який популяризуватиме українську культуру.

Січеслав – так називають Дніпропетровськ унаціонально-патріотичному осередку багатому на творчих обдарованих молодих людей, що роблять перші спроби в літературі та живописі.

Цей інформаційний ресурс сприятиме їх реалізації, а також створенню простору для дискусії про громадські, культурні, політичні події в Дніпропетровську та Україні, за для залучення молоді до обговорення актуальних суспільних проблем.

Сайт «Молода Січ» є позапартійним та некомерційним інформаційним ресурсом. Він виконує передусім культурно-просвітницьку роль.

Тут можна знайти цікаві аналітичні статті про українську культуру та історію, політичне життя міста та держави, ознайомитися із літературним доробком талановитої молоді, дивитися цикл передач «Очима культури» канадського професора – представника української діаспори Марка Роберта Стеха.

Успішного перегляду та цікавого читання!

Головний редактор сайту «Молода Січ» Ірина Сатарова

За одну пляшку для розливу горілки завод Державного управління справами сплатив 50 грн. Доступ до інформації ЛВЗ та ДУС блокують. Мова йде про змову та типове виведення грошей, або ж президентський завод виробляє «ліву» горілку в величезних обсягах.

Якщо Віктору Януковичу раптом заманеться випити горілочки або пригостити поважного гостя українською оковитою, найімовірніше це буде пляшка «Президентського стандарту».

Саме цією горілкою чи не найбільше пишається Житомирський лікеро-горілчаний завод, який має повне право використовувати у своїй назві слово «президент», бо підпорядкований Державному управлінню справами.

Віктору Януковичу, який любить все дороге, також, мабуть, буде приємно дізнатися, що на його заводі горілку розливають у чи не найдорожчі пляшки у світі. А також, як на справжньому режимному об’єкті, з усіх сил приховують реальний стан справ на виробництві.

Житомирському лікеро-горілчаному заводу понад сто років. Коли 2000-го року Україну відвідав тодішній президент США Білл Клінтон, американське посольство замовило спеціальну горілку «Президентська» саме на житомирському заводі.

Читати запис повністю »

«Воскресіння день, просвітімось, люди,

Пасха, Господня Пасха, від смерти до життя,

І від землі до неба Христос Бог нас привів,

Пісню перемоги співаючи.»

(Перша пісня, Ірмос)

Величне свято Великодня чи Пасхи (Паски) святкують всі християнські церкви: православні, греко-католики, римо-католики, протестанти, правда, в різні дні.

Цього року різниця в часі святкування складає один тиждень. Тобто, православні та греко-католики святкують на один тиждень пізніше ніж решта християнських конфесій. Це зв’язано з дотриманням різних церковних календарів. Наші церковні ієрархи ніяк не наважаться, чи не бажають перейти на новий Григоріанський календар, як це, наприклад, зробили Сербська, Грецька та Румунська Православні церкви. 8-го квітня ми святкуємо Вербну або Пальмову неділю (саме пальмовими гілками вітали в’їзд Господній до Єрусалиму. У нас на Україні використовують вербові гілки, тому що саме верба перша зацвітає в цей весняний час, так звані у нас «вербові баськи»). Після Вербної неділі наступає Білий або Страсний тиждень. Білий тиждень – це тиждень суворого посту, покаяння, сповідання і сподівання.

Великий понеділок, Великий вівторок – суворий піст, спілкування через молитви з Богом.

Велика Середа – це день, коли Юда подався до первосвящеників і домовився зрадити Ісуса. Ціна зради – 30 срібняків. Це день, коли всі зрадники чують себе важливими і потрібними. Хвилева радість від оплати за свій «труд» і трагедія усвідомлення справжньої ціни зради і запроданства. Чи чують себе комфортно наші домашні «Юди»? Чи чує себе «відмороженим» Мороз, а одиницею міри зради – Кінах, чи чує себе «кідаловим» знов нагороджений Ківалов? Чи чує фальш, тягнучи свою партію, новоспечений соліст Головатий? Чи продумав Божу справу «кризовий» менеджер тоді, а тепер Міністр з надзвичайних ситуацій Балога, поповнюючи та розхитуючи переповнену надзвичайними ситуаціями Україну? І чи піде це на користь Україні? Чи смакуватиме цьогорічна паска «незалежному» суду України, чи ще більш «незалежній» Генеральній Прокуратурі? Чи принесуть кусочок паски на могилу закатованої і обпаленої Оксани Макар представники нашої «доблесної» міліції, що всяко затирали слідство проти насильників та вбивць, або чи це зроблять батьки цих покидьків? Чи зайдуть з привітанням-надією «Христос Воскрес» в тюремні камери до по-різному трактованої Юлії Тимошенко і невинного Юрія Луценка їхні тюремники? Чи не відсохне рука «диригенту несправедливості» Чечетову? Чи не стане поперек горла паска нашим можновладцям на «їхніх» неїхніх шикарних дачах, що виривають останній шматок пісного хліба у край зубожілого народу? І таких сотні «Чи», що волають до Бога в пошуках правди і захисту. Чи дождемося ми від наших «зверхників» їхньої сповіді і покаяння? Це їх хрест, це їх ноша, яка, ми надіємося, рано чи пізно їх з цього верху скине і розчавить. Прости нас, Господи, за ці безконечні «Чи», але вони висять в повітрі, в небі, над нашою багатостраждальною Україною важкою хмарою і хтось їх мусить озвучити, щоб хоч в такий спосіб очистити небо перед таким світлим святом Воскресіння Господнього.

Читати запис повністю »

Третього квітня ц.р. Іванові Дем’янюку виповнилося би 92 роки. Але він помер за кілька тижнів до свого дня народження. Чому смерть літньої людини варто вважати вбивством, пояснювали депутат Львівської облради Михайло Барбара та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець.

Прес-конференцію на тему: «Вбивство Івана Дем’янюка – виконавці і замовники» третього квітня Р.Новоженець та М.Барбара провели у приміщенні Львівської обласної ради. Пропонуємо до уваги читача основні тези політиків, висловлені у їхніх виступах перед журналістами.

Михайло Барбара:

— Дем’янюка судили у США, Ізраїлі та Німеччині. Свою лепту внесли КДБ, а потім і російські спецслужби. Дем’янюка намагалися естрадувати до себе іспанські органи влади, навіть жалілися французькі «борці опору». Але найстрашніше, що ця людина була абсолютно невинна. І це підтвердив судовий процес в Ізраїлі, що тривав з 1988-го по 1993-й рік.

Іван Дем’янюк змушений був п’ять років сидіти у камері смертників. На ізраїльському процесі було 92 засідання, у ньому взяли участь 800 тисяч людей. І коли верховний суд Ізраїлю скасував обвинувачувальний вирок та виправдав Івана Дем’янюка, було доведено, що Івана Дем’янюк – не та особа, котру називали Іваном Грозним.

Але на жаль, навіть після цього американське правосуддя видало його в руки німецького. Німеччина, котра розв’язала війну проти Радянського Союзу, почала судити українця. Іван Дем’янюк ніколи не був українським націоналістом, ніколи не був нацистом, а просто був солдатом Радянської армії, котрий потрапив у полон у 1942 році в Криму. І потім німці його як полоненого судили, звинувачували у страшних гріхах, яких він ніколи не робив.

Читати запис повністю »