Як я був дитиною, Сталін засудив мене на смерть штучним Голодомором. Німці взяли мене як українця в рядах радянської армії в полон, де хотіли вбити мене голодом і рабством. ЗСА та Ізраїль обманливо звинувачували мене як “Івана Ґрозного.” В результаті, я просидів вісім з половиною років в тюрмі і п’ять років в камері смерти. Хоч невинний, кожного з тих 1800 днів в камері смерти, я боявся, що загину через відчайдушну обману і політичні мотиви зкорумптованих прокурорів та суддів, котрі не шукали справедливости.

Тепер, добігаючи кінця свого життя, Німеччина, держава, котра нещадною жорстокістю убила мільони невинних людей, пробує знищиити мою гідність, мою душу, мого духа, і дійсно, моє життя. Робить вона це шляхом показового політичного судового процесу де, осуджує мене, українського селянина, за злочини, скоєні Німеччиною підчас Другої світової війни. Замість судити тих справді винних німців і фолксдойчів, вибрали мене, чужинця, котрий перебував в брутальному військовому полоні. Німецька зброя тортур в цім судовім процесі включає приховування виправдувальних доказів, фальсифікацію історії, впровадження так званих “юридичних принципів” котрі дотепер не існували в німецькому праві, змови з обманливими прокурорами в Ізраїлі та ЗСА, та нерозсудливу байдужість до кожного аргумента та виправдального доказу, котрі були представлені моїми оборонцями і повинні вже були завершитись моїм звільненням.

Боячись правди, німецький суд і прокурори, подальше відвертаються від справедливості, бо відмовляються:

1. Вижадати від Росії та України Досьє 1627, 1400 сторінковий протокол дослідів НКВД/МВД щодо мене.
2. Ввижадати від Росії та України Досьє 15457, протокол дослідів щодо Ігната Данильченка і особливо протокол його допиту про мене, проведженим на бажання американських властей в 1983/1984.
3. Вижадати, щоб була зроблена професійна експертиза над високоякісними фотографіями підпису на документі 1391 з Травників, котрого фальшиво приписують мені.
4. Прийняти як історичний факт, що фашисти голодом катували військополонених українців таких як я, щоб 3.5 мільони з них загинуло.
5. Прийняти як історичний факт, що на підставі непереборних доказів з многих країн та свідків, військополонені в Травниках були справді примушені загрозою смерті і були страчені за спробу дезертирства.
6. Прийняти як історичний факт, на підставі цілого запротокольовання в судах ЗСА та Ізраїлі, що мене вже раніше заскаржували і виправдали та звільнили за ці самі злочини, котрі приписують мені тут.

Я вижив жорстокість Сталіна та фашистської Німеччини, як і несправедливий смертний вирок Ізраїлю та ЗСА. Я пережив неймовірні сталінські страхіття і смерть Голодомором, в фашистських лаґерах смерть з голоду і людоїдства, а в ізраїлській тюрмі — шибеницьку смерть. Теперішний суд — це тільки остаточне виконання цих несправедливих та страшних смертних вироків. Не залишилось мені іншого способу показати світові, якою пародією виявився цей суд. Тому, повідомляю, що якщо цей суд не прийме історичних фактів і не вжиє повноважень, щоб розшукати додаткових вирішальних доказів, котрі ще не перед судом, та не прийме свого обов’язку осягти справедливости замість створювати політичний цирк, то я за два тижні проголошу голодівку.

Іван Дем’янюк

Нарешті сталося! Нещодавно побачили світ спогади колишнього екзекутора (краще-ката) з польської Армії Крайової, виконавця смертних вироків, що здійснювалися на безневинних українцях в часі війни і після неї. Маємо на увазі спогади чи мемуари бойовика диверсійного відділу польського національного підпілля Стефана Дембського, що вийшли під назвою «Виконавець» у видавництві «Osrodek KAPTA». Перша назва, тобто «Кат» краще відтворює зміст книжки ніж «Екзекутор», бо розкриває моральне обличчя юнака, який у передвоєнний час виховувався у ненависті до всього українського, а в часі війни і після неї, своє виховання, втілював у життя, вбиваючи (разом з такими ж приятелями) українців, тільки лише за те, що вони були українцями і проживали на своїй, не чужій землі.

Скільки томів різних книг було опубліковано, сотень статей було написано, скільки усних виступів було виголошено з уст польських істориків, письменників, публіцистів та громадсько-політичних діячів проти українських патріотів з ОУН, УПА і проти українців в цілому. Який тільки словотвір, прикрашений негаціями, аж до відкритих прокльонів, падало на УПА. Від початку двадцятих років і понині принижується, оббріхується, перекручується все те, що стосується наших національно-визвольних змагань.

І Європа вірила. Чи не на кожній міжнародній конференції, що стосувалася воєнного і повоєнного періоду, грубо фальсифікувалася українська історія, перекручувалася мета довготривалої боротьби українців, ліпився образ української меншовартості, образ повстанця-варвара, що винищував невинних людей.

Читати запис повністю »

Президенту України
п. В.Януковичу
Копія: Голові Верховної Ради України
п. В.Литвину

Вікторе Федоровичу!

У зв’язку з ініціативою Голови Верховної Ради України В.Литвина щодо створення робочої групи з питань удосконалення законодавства про громадянство та ухвалення такого рішення відповідним Указом Президента України подаємо наступні пропозиції.
На референдумі 1 грудня 1991 року ”за” Незалежність України проголосувало 90% виборців. Тобто, щонайменше 10% населення тоді були противниками самостійної української держави. Однак, і ці 10% разом з іншими мешканцями України згідно з чинним законодавством автоматично(!), без їхньої згоди, стали громадянами України.

Цю несправедливість слід якнайшвидше виправити! І є слушна нагода — ініціатива В.Литвина. Адже, громадянин – це звучить гордо. Водночас, громадянство накладає на його носіїв не лише права, а й обов’язки. А, якщо людина не шанує цю державу, нехтує її мовою, збиткується з української історії, то для чого таку людину мучити, адже це порушення загальнолюдських прав. Та й для чого державі такі громадяни, які підривають національну безпеку. Бо, володіючи, як громадяни правами, передусім виборчими, вони просто несуть загрозу стабільності в Україні і постійну небезпеку реваншу та повернення в колоніальне минуле.

Отож, виходячи з вищезазначеного, у нову редакцію закону про громадянство вкрай необхідно терміново закласти запобіжник таким рецидивам минулого і негативним антидержавним тенденціям, що особливо почастішали після останніх президентських виборів. Тому, зокрема, за прикладом прибалтійських держав, пропонуємо ввести до закону про громадянство так званий ценз освіченості (патріотизму, якщо хочете). Тобто, щось схоже як у США — для підтвердження громадянства України потрібно було б здавати екзамени (тести) на знання української мови та історії. Таким чином, від виборчого процесу, а отже і влади в Україні, буде відсунуто декілька мільйонів тих, хто не лише не хочуть бачити Україну незалежною, а й люто ненавидять все українське. Це і буде мирна розв’язка нинішньої політичної кризи.

Президент БФ “Україна-Русь”
Ростислав Новоженець

Видання:

історичних настінних карт –

“Сірий клин ”, “Малиновий клин”, “Зелений клин”, “Берестейщина”, “Галичина” .

туристичних карт –

“Українські місця в Словаччині”, “Українські місця в Угорщині” ,
“Українські місця в Румунії”.

книг –

про велич української нації , про походження української нації ,
“Історія українського народу” (ілюстрована) – авт. С.Семенюк

репродукцій картин

української Божої Матері.

Львівське видавництво «Сполом» у грудні 2010 р., при сприянні Львівської облради ЛОДА і фонду «Україна-Русь», видало спогади відомого військовика-бандерівця Луки Павлишина «На грані двох світів», які записав і підготував до друку літератор і наш активіст Василь Щеглюк.

Педагог Л.Павлишин (1907-1987рр.) став членом ОУН у 1938р. Був одним із провідників Радехівщини у 1939р. (псевдо «Вовк»), крайовим військовим референтом ОУН у Кракові на початку 1941р., заступником керівника Північної похідної групи у 1941-42рр. («Вовк», «Климчук», «Наборовський»), з якою дійшов до Києва, військовим референтом краю «Захід», обласним командиром загонів самооборони Дрогобиччини (1942-43рр.), а до травня 1944р. – одним з ініціаторів створення УПА, командиром групи УПА «Схід» (полковник «Ігор»), яка разом з УПА «Північ» здійснила прорив із оточення військ НКВС під Гурбами. Перейшовши у підпілля (псевдо «Регент»), у 1945-50 рр. працював у Львові директором школи і зав. райвно, у Проводі ОУН відповідав за зв’язки з закордоном (згодом КДБ про це так і не довідалось!) під керівництвом відомого Є.Березняка, який був на посаді зав. міськвно. Заарештований у 1950р. – після загибелі Р.Шухевича, коли було розконспіровано багато явочних квартир та підпільників ОУН. Перебував у ГУЛАГу до 1961р., був одним з організаторів Норильського повстання. Не знаючи про його підпільну діяльність, деякі оунівці, що вижили, вважали полковника «Ігоря» ледь не зрадником, тому спогади – це не тільки історичний, а й сповідально-оправдальний документ.

Спогади Л.Павлишина, який від студентських літ товаришував із С.Бандерою, Р.Шухевичем, О.Гасиним, В.Горбовим, знався з Д.Грицаєм, М.Лебедем, В.Куком, панорамно і правдиво висвітлюють історію нашого національно визвольного руху у 1914-1950рр. (у них згадано понад 350 прізвищ та псевдонімів).

Частково (за період з 1938 по 1961рр.) ці спогади були використані В.Щеглюком при написанні та виданні ним у 1992р. першого в Україні документального роману про ОУН-УПА «…Як роса на сонці», що розійшовся по світу 20-тисячним тиражем. Про свої стосунки з Л.Павлишиним і КДБ В.Щеглюк написав у есе-дослідженні «Таємниця полковника «Ігоря». Крім цього, цей автор видав 10 збірок поезій (найновіша – «Розсипані намиста»), готує до друку збірку політичної сатири та гумору.

Книжку «На грані двох світів» можна замовити за телефоном (38) 098972615

Галина Капініс

м.Львів

Мерія Полтави дасть дозвіл на встановлення в місті пам’ятника гетьману Івану Мазепі, якщо Верховна Рада ухвалить відповідне рішення, а президент підпише його.

Про це сказав мер Полтави Олександр Мамай. На його думку, рішення про встановлення пам’ятника Мазепі — це політичне питання, і його має ухвалювати керівництво країни, а не міста.

«На моє переконання, мер повинен займатися дорогами, тролейбусами, харчуванням дітей у школах та дитячих садках тощо. Що стосується Мазепи, впевнений на 100%, що це політичне питання. Воно лише штучно розділяє полтавчан. Якщо Верховна Рада ухвалить рішення, і його підпише президент, я його виконаю, яким би воно не було», — сказав він.

При цьому мер Полтави зазначив, що якби питання про встановлення пам’ятника усе-таки виносилося на розгляд міськради, він утримався б від голосування.

Крім того, Мамай повідомив, що в нинішньому році не буде пишних святкувань на честь 302-ї річниці Полтавської битви. «На святкування 302-ї річниці буде витрачено набагато менше коштів — цього року не буде державного фінансування. Тому запрошувати гостей з інших країн ми не будемо. На святкування зберемо полтавців, зробимо історичну реконструкцію фрагмента Полтавської битви», — розповів він.

Мер також повідомив, що в поточному році планується повернути первісний вигляд Пам’ятнику захисникам Полтавської фортеці та її коменданту, увінчавши його двоголовим орлом.

«Я читав про самого полковника, він насправді дуже багато зробив для міста. Свого часу пам’ятник дійсно був увінчаний двоголовим орлом. З його установки практично все зроблено, залишилося на день-два роботи. Можливо, відкриємо його навесні, але ще подивимося, до якої дати приурочити цю подію», — зазначив Мамай.

Як відомо, пам’ятник Мазепі вже виготовлений і знаходиться на території виробника — київського комбінату «Художник», оскільки не вирішено питання про його розміщення в Полтаві. При цьому пам’ятник почали вже розкрадати, зокрема познімали бронзові ґудзики.

Пам’ятник, виготовлений на пожертви громадян з усієї України, мали встановити ще у 2009 році, до ювілею Полтавської битви, але через протидію тодішнього мера — бютівця Андрія Матковського — встановлення монументу зірвалося.

Днями екс-президент Віктор Ющенко пообіцяв ініціювати збір підписів за встановлення пам’ятника Мазепі.

Напередодні візиту президента України до Варшави українці, які живуть у Польщі, закликали поляків не вірити Віктору Януковичу та «не зміцнювати «єгипетську стабільність» в Україні».

Про це вони написали у зверненні до влади Польщі та до її громадськості, повідомляє Gazeta.ua.

Автори звернення,зокрема, закликають не вірити запевненням Януковича, що в Українї немає загрози демократії.

«Саме за влади Віктора Януковича демократія у нашій державі зазнала найбільшого утиску. У 2010 р Україна знизилася на 14 пунктів за Індексом демократії, що демонструє найбільший її регрес серед усіх держав Європейського континенту. Крім того, Freedom House виключила Україну з переліку вільних країн і перенесла до тієї самої групи, де знаходяться Китай, Росія, Єгипет, Іран і Венесуела», − йдеться у зверненні.

Польські українці наполягають, що «реформи, про які гучно розповідає український уряд Миколи Азарова не покращують економічної ситуації».

У зверненні наводиться приклад, що за часів правління Партією Регіонів Україна зійшла з 162-ї на 164-у сходинку за Індексом економічної свободи України і посідає зараз останнє місце у Європі.

«У країні утримується високий рівень корупції, а парламент, контрольований президентом, і уряд відкликають антикорупційні закони, що були раніше ратифіковані в рамках реалізації зобов’язань перед Організацією Економічної Співпраці й Розвитку», − йдеться у заяві.

Польські українці звертають на загрозу в Україні свободи слова, на впровадження цензури в ЗМІ.

«У 2010-му в рейтингу свободи слова, складеному організацією «Репортери без кордонів» Україна знизилася на 42 пункти і опинилася на 131 місці», — зокрема, зазначили вони.

Йдеться також про занепокоєння організацією Human Rights Watch ситуацією із дотримання прав людини в Україні, тиском на медіа та застосуванням тортур до затриманих.

Українці, що живуть у Польщі, заявляють також про використання правоохоронних органів у політичних переслідуваннях.

«Відкрито 18 карних справ щодо політичних конкурентів попереднього уряду. В Україні мають місце політичні переслідування. Українська влада вдається до залякування діячів позаурядових організацій, науковців, письменників, блогерів», — заявили вони.

«Віримо, що у стосунку до України Польща не повторить помилок, що були нещодавно зроблені у стосунках з авторитарним білоруським режимом Олександра Лукашенка, і не буде своїм становищем зміцнювати „єгипетську стабільність» в Україні», — йдеться у листі.