Російська газета «Комсомольская правда» надрукувала фотографії 22-х жінок з Кавказу, яких російська міліція підозрює в тому, що вони можуть стати терористками. Радіо «Свобода» відзначає, що сьогодні в РФ розгорнулася справжня фобія відносно вдів кавказьких бойовиків, знищених спецслужбами без будь-кого суду у час, який формально вважається мирним.
Радіо «Свобода» розповідає історію мешканки Махачкали Айши Макашаріпової. «Коли я повертаюся додому, — говорить Айша. – А повертаюсь я об 11-й годині вечора, бо працюю продавцем, я почала помічати, що по дорозі мене супроводжують машини з тонованим склом, пішки за мною також ідуть незнайомі чоловіки. Я змушена просити знайомих, щоб мене проводили, бо я боюся з своє життя. Я не знаю, з чим все це пов’язано. Моя мама також за мене боїться, каже, щоб я пішла з роботи та сиділа вдома».
30-річна Айша має чотирьох дітей. Тим не менш, «Комсомольская правда» 9-го квітня опублікувала її фото в числі інших «потенційних смертниць», бо ще у 2005-му році російські сили безпеки вбили її брата Руслана.
У Росії істерія навколо шахідок почалася після недавніх вибухів у московському метро. Звичайні люди так налякані, що згідні дозволити владі втручатися в особисте життя простих громадян, грубо порушувати їх права. Полювання на «чорних вдів», як їх називають у російській пресі, перекручує навіть саму основу сучасного права. Виходить, переживши горе з вини московської влади, ці жінки тепер повинні усім доводити, що вони особисто ні в чому не винні. Адже про презумцію невинності в РФ давно забули.
Автор згаданої публікації Олександр Коц виправдовує свої дії потребою у профілактиці. Він говорить, що мусить бути впевненим, що ніхто із «цих дівчат» не приїде до Москви, щоб підірвати себе у метро. Коц також є прибічником спецслужб, котрі, на його думку, мають пильно слідкувати за родичами загиблих від рук російських правоохоронців. І усе це нагадує сталінські часи. Тоді у цілому СРСР, як відомо, родичів репресованих намагалися якщо не знищити одразу, то відіслати на все життя куди-небудь подалі до Сибіру. Зараз до кремлівських коридорів повертається та ж сама параноя. Інакше як пояснити численні військові операції проти нібито бандитів, під час яких страждають абсолютно невинні люди, а також – переможні репортажі на російських телеканалах про те, що вони, мовляв, вкотре когось знищили? Зауважимо, Росія оголосила мораторій на виконання смертної кари. Але влада дозволяє собі вбивати громадян своєї країни без будь-якого суду, а потім цим іще й пишається!
Найгірше, що цією ж параноєю захворіли вже і відносно незалежні російські ЗМІ, і значна частина російського суспільства. РФ, по суті, перебуває у стані війни сама з собою. Чергове тому підтвердження – до Держдуми недавно було внесено законопроект, який передбачає, що збитки, завдані терористами, мають відшкодовувати не тільки їхні організації, але й їхні родичі. Який крок буде наступним? Масові репресії та депортації за національною ознакою?

Завтра Іванові Дем’янюку виповнюється 90 років. Не зважаючи на свій поважний вік, він мусить перебувати у неволі за звинуваченням у страшних злочинах, довести причетність до яких не вдається протягом півстоліття. Переслідування Дем’янюка тривають іще з 60-х років.
«Дух волі» не раз приділяв увагу цій особистості. Але ось що пише про сутність так званого суду над Дем’янюком «Україна молода»: «У 70–х роках минулого століття перед спецслужбами «імперії зла» було поставлено специфічне завдання: на міжнародному рівні дискредитувати національно–визвольні рухи народів, поневолених Совєтським Союзом. Підтвердженням цього є пошуки так званих воєнних злочинців здебільшого серед українців, естонців, литовців, латвійців. Ізраїль мав свої інтереси: гучним процесом нагадати світові про Голокост, побіжно виховуючи молоде покоління в патріотичному дусі, підтвердити доцільність жорстокої зовнішньої політики тощо.
До політичної оборудки підключилися не тільки зловісний КДБ, посольства СРСР у різних країнах, Центр Шимона Візенталя, міжнародні прокомуністичні організації (спонсоровані ЦК КПРС, зокрема Товариство об’єднаних українців Канади), а й новостворені на північноамериканському континенті урядові структури, завданням яких був пошук нацистських злочинців — OSI (1979 р., Бюро спеціальних розслідувань, США) та комісія Дешена (Канада). Центр Візенталя разом із провідниками прокомуністичних організацій постачали посольства СРСР довжелезними списками переважно українців, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів. Для прикладу, на Канаду в той час набралося аж 1179 українських «злочинців», в основному вояків дивізії «Галичина».
Цікавим є той факт, що в тодішній галасливій пресі не промайнуло жодної згадки про армію генерала Власова, яка не тільки колабораціонувала з нацистами, а й брала участь у придушенні Варшавського повстання».
Лише тільки однієї цієї цитати достатньо для того, аби засумніватися у бодай якійсь винуватості Івана Дем’янюка. Тож, з нагоди ювілею «Дух волі» бажає відомому українському політв’язневі мужності, стійкості і витримки! Довгих Вам років життя та міцного здоров’я, пане Іване!