У лавах Української Республіканської партії зараз налічується понад 11,5 тис. членів, що проживають на території різних регіонів країни. Як відомо, УРП – перша офіційно зареєстрована за часів Незалежності політична партія. Однак, через низку об’єктивних і суб’єктивних причин в останні роки ця політична сила почала втрачати свій вплив на процеси, що відбуваються на наших теренах. Які подальші перспективи у розвитку партії? Як впливатиме вона на розвиток подій під час наступних президентських, парламентських та місцевих виборів. На ці та інші запитання відповів новий голова УРП Сергій Джердж під час свого перебування у Львові. Разом з ним перед журналістами виступили заступник голови УРП Ростислав Новоженець та голова Львівської крайової організації УРП Володимир Будулич.

Сергій Джердж:

— Для початку дозвольте представитися. Я — Сергій Джердж, киянин, мені 50 років, в мене батько родом з Галичини, а мати народилась на Кубані. Там також живуть українці. Я закінчив в Україні два вузи -магістр державного управління, кандидат політичних наук, доцент і на сьогодні також очолюю всеукраїнську громадську організацію «Громадська ліга Україна-НАТО».

У квітні цього року мене обрали головою Української Республіканської партії. Закінчився певний період в розвитку, становленні нашої партії. В цей час саме наш лідер і беззмінний прапор УРП Левко Лук’яненко подав у відставку, і він закликав до реформ і змін партійні осередки, що, власне, і відбулося. Всі члени партії йому вдячні, тому що це мудра і поважна людина, яка не тільки 27 років перебувала у радянських концтаборах, але й у наш час продовжує робити мужні вчинки. Такі, як свого часу зробили Гузар або Бенедикт XVI, коли залишили свої посади з тим, щоб всі структури, які вони очолюють, розвивались далі.

Левко Лук’яненко залишається членом партії і є для нас найбільшим моральним авторитетом. Ми ж завершили юридичний період становлення. У нас партія структурована практично у всіх регіонах України. Існують крайові організації. Вони різні за чисельністю, за впливом на місцеву ситуацію, але реально це живі структури, які ми зараз оновлюємо і переформатовуємо з тим, щоб це була така життєздатна, боєздатна, як би сказали військові, організація, що виконувала б ту роль в суспільстві, яку і повинна виконувати політична партія такого національно-демократичного та націоналістичного спрямування.

Одним із головних завдань, які ставить перед собою політична партія, залишається вплив на зміни в суспільстві через представництво в органах влади. Ми вважаємо, що на майбутніх виборах Президента України у першому ж турі повинен бути єдиний кандидат від опозиції. Це має прозвучати чітко, однозначно і зрозуміло для всіх громадян. Тоді ми всі мобілізуємся, ми будемо знати мету і всі працюватимемо на цього кандидата.

Також у 2015 році будуть вибори до місцевих органів влади. Ми ставимо перед собою амбітні цілі повернутись у районні, міські, обласні ради принаймні там, де у нас традиційно була більшість. Йдеться, передовсім, про Львів, Харків, Херсон, Миколаїв та інші регіони держави.

Ми виступаємо і за достроковий розпуск Верховної Ради України. Зрозуміло, що вона перебуває у повній стагнації. Партія Регіонів безконтрольно разом з комуністами проводять якусь свою політику, що далеко не завжди йде на користь державі. А опозиція, на жаль, залишається в ролі статистів, мало на що впливає. Тому ми вважаємо, що навіть в інтересах самої об’єднаної опозиції провести дострокові вибори, щоб переформатувати склад Верховної Ради.

Ми зацікавлені в об’єднанні наших зусиль з іншими політичними силами. Зараз ведемо перемовини з Конгресом Українських Націоналістів, Народним Рухом України, Батьківщиною та іншими партіями.

Вважаємо, що дуже важливим є не самі розмови про вступ до ЄС чи НАТО, а наповнення цього вектору конкретним змістом. Адже зараз спостерігається якась така ейфорія в суспільстві. Можливо це і добре, потрібно іноді і відчувати успіх, це добре, що зараз і влада, і суспільство націлені на підписання угоди про асоціацією з ЄС в кінці листопада цього року. Але це якийсь маленький крок. Що буде далі, що потрібно робити? Змінювати законодавчі акти. Це десятки речей, сотні підзаконних актів, і потрібно потім їх втілювати, щоб реально європейського змісту життя наше набуло. І також, хочу відзначити, що якось наші політичні сили і державні діячі забувають про безпеку держави. Коли лідерів нашої країни запитують про безпеку, вони говорять про все, що завгодно – про якісь миротворчі місії десь за тисячі кілометрів від України, про якісь маневри, а про те, що захищає Україну безпосередньо, якими ми ресурсами володіємо, як ми будемо захищати нашу державу в разі загрози – про це ніхто нічого не каже. А в мене таке враження, що влада України недооцінює питання безпеки.

І на завершення хотів би навести приклад. Всім відомо, що країни-члени НАТО і ЄС — це переважно одні й ті самі держави. Проте якось в нашій свідомості дуже розділені ці напрямки – ЄС і НАТО. Очевидно, деякі представники влади думають, що ми по парних днях можемо співпрацювати, скажімо, з Німеччиною, Францією, Польщею, тому що ці країни є членами ЄС, а по непарних днях ми не будемо розмовляти, не будемо наводити ніяких контактів з Німеччиною, Францією і тією ж Польщею, тому що це країни входять до НАТО. Такого бути не може, тому що політика формується в столицях, а ЄС і НАТО – це лише інструменти.

Ростислав Новоженець:

— У партії я відповідаю за ідеологічний напрямок і закріплений за західними областями України. Через те в межах своєї компетенції висловити хочу декілька міркувань. Передусім, що відома фраза «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Ми вважаємо, що УРП є такою ідеологічною партією, першою партією в Україні, як було про це наголошено. На жаль, сьогодні в Україні здебільшого політичні партії є неідеологічними або такими, слова яких відверто розходяться з ділом. УРП має свою біографію, за весь цей час не була помічена у будь-яких конформістських чи зрадницьких колах, і ми можемо відверто сказати, що чесно йшли, не маючи зерна неправди за собою.

Ми розцінюємо зараз Україну як таку, що перебуває в стані окупації. По суті, Україну і владу в Україні захопили нащадки тих, хто знищував Українську Народну Республіку, проводив голодомори та репресії. По суті, сьогодні українці усунуті від влади у власній державі. Ми наголошуємо на тому, що це суперечить конституції, тому що не повинно бути різниці у питанні, в тому числі, етнічного і національного походження. Натомість ми бачимо, що на найвищих гілках державної влади в Україні українців практично немає.

Я не буду зараз заглиблюватися і перераховувати ці посади, але ні президентська гілка влади, ні Кабінет Міністрів, ні, значною мірою, Верховна Рада України залишаються такими органами, де немає українців, а це суперечить самій ідеї проголошення незалежної держави.

Сьогодні в українській армії міністр оборони є росіянин, керівниками всіх родів військ також є росіяни. Вони не вболіватимуть і не боротимуться за Українську Незалежну Державу. Через те ми й говоримо, що Україна є окупованою, і головне наше завдання – звільнитися від окупантів, звільнитися від тих, які не люблять цю державу, не шанують її мову, не шанують її культуру і ніколи цю державу не будуть розбудовувати.

Під час виборчої кампанії ми будемо наголошувати, що розцінюємо політику нинішньої влади, зокрема політику Януковича, як політику зі знаками апартеїду, яка нагадує те, що робили білі в Південно-Африканській Республіці в 60-х роках, де місцеве чорношкіре населення, яке складало ту ж саму кількість, 80 відсотків, як і українці в Україні, було відсунуто повністю від керівництва в державі и загнано в резервації. На щастя, сьогодні ще ми не маємо такого загрозливого стану, але симптоми і ознаки апартеїду є.

На жаль, ми тільки задекларували у 1991 році проголошення незалежності, а окупація в інших формах сьогодні триває, і головне для нас – боротьба за звільнення України, за те, щоб Україна була справді незалежною. Тоді буде процвітання, тоді буде мова, культура, в іншому ж випадку цього не буде.

Якщо говорити про будь-яку політичну партію, головним завданням якої є прихід до влади, влади представницької, влади виконавчої, то ми ставимо собі такі амбітні завдання – здобути у 2015 році, принаймні, на Західній Україні 15%.

Ми на наступних виборах будемо конкурувати зі «Свободою» і вважаємо, що наші слова не будуть розходитися з ділом, коли ми прийдемо в органи місцевого самоврядування. Тоді ми будемо впливати на політику, тоді ми можемо змінювати ситуацію, починаючи із заходу. Ми також розуміємо, що самостійно УРП, навіть при досягненні такого результату, не зможе істотно змінити ситуацію, і через те ми вже почали консультації з вісьмома політичними партіями національно-демократичного спрямування, підписали угоду про наміри тісно співпрацювати передусім у форматі конфедерації і в перспективі, в далекій перспективі, про можливість об’єднання в одну єдину національно-демократичну політичну партію.

Власне, чим ми відрізняємось від інших? В нас більш рішучі, більш радикальні погляди на суспільство, ми намагаємось бути більш вимогливими до себе і до оточуючих. Наприклад, на початку цього року УРП пікетувала Сбербанк Росії — тут, у Львові, вимагаючи повернути радянські заощадження, які, за всіма даними, сьогодні акумульовані саме у Сбербанку Росії, що має в Україні серйозну мережу. Але ми пішли далі – буквально вчора я подав до Галицького районного суду позов з метою відсудити особисті заощадження. В мене на рахунку було 10 тисяч радянських карбованців. Для того, щоб їх повернути з врахуванням курсу 1 долар — 0,67 радянського карбованця, всі компенсації, моральна індексація, збитки інфляційні тощо загалом перетворюють 10 тис. крб. на 1 мільйон гривень.

Це є один з напрямків нашої роботи соціального плану, національно ми співпрацюємо спільно з благодійним фондом «Україна-Русь», завдяки чому свої ідеї втілюємо у конкретні проекти. Останній з них – це виданий «Атлас Історії української державності». У книзі подана історія всієї української державності з акцентом на 80 українських чи проукраїнських держав, які існували на наших землях. Тобто це просвітницька, патріотична діяльність, на чому ми сьогодні особливо наголошуємо, тому що коли людина озброєна фактами, добре знає свою історію, вона гарно може опонувати тим, хто сьогодні не дає можливості Україні піднятися з колін.

Володимир Будулич:

— Загалом, основні амбітні плани УРП було виконано ще у 1990 році. Я, як член Української Гельсінської Спілки (ви знаєте, що це була підпільна організація) вступив до УРП 1989 року, прийшов всі щаблі від рядового члена партії до голови крайової організації. У той момент ніхто не міг навіть подумати, що в Україні буде синьо-жовтий прапор, буде український гімн, буде український тризуб. Коли Кравчуку, в час, коли він був головою Верховної Ради, внесли до залу синьо-жовтий прапор , він спитав: «А а що це таке?». Сьогодні ми його маємо і ми домоглися свого – здобули Українську Державу. Сталось же так, що в 90 році УРП була одна єдиною, що ставала на противагу комуністичній партії. А багатьох із сьогоднішніх лідерів я взагалі не бачив в той час на політичному рівні. Там не було ні Ірини Сех, там не було ні Фаріон, ні інших.

Мені прикро говорити зараз про ситуацію, яка сталася в патріотичному Львові у місцевій владі, коли найбільш патріотичні депутати, які мають більшість у міській раді, не можуть знайти спільної мови з патріотичним головою міської ради. То є абсурд, бо там, де править Партія Регіонів, там і депутати-регіонали, і їхній голова-регіонал працюють. Як вони працюють – це вже інша справа. Але вони не сваряться і не виносять це на люди, як в нас – «Свобода» кричить на голову міської ради, що він їм заважає працювати, голова міської ради каже, що заважають працювати депутати. І ми поклали десь собі за мету покласти край цій ситуації, бо ми даємо негативний приклад жителям східних регіонів, де їхні керівники кажуть: дивіться, що там бандерівці витворяють, вони між собою не можуть знайти спільної мови, а хочуть правити Україною.

Цьому пора покласти край, і я думаю, що це нам вдасться у 2015 році.

Ми протягом цього року провели вже як мінімум 10 політичних акцій. Найближчі акції в нас заплановані на 14 жовтня — це буде на межі трьох галицьких областей — Франківської, Тернопільської і Львівської в селі Подосільна, де буде закладено камінь на побудову меморіалу воїнам УПА. Звідти родом Василь Івахів, один з організаторів УПА, опір радянським окупантам в цих краях тривав чи не найдовше і ми плануємо провести там велике віче, там вже проводиться велика робота. Наступне віче ми плануємо провести 20 жовтня. Як ви знаєте, з 20 на 21 жовтня була проведена так звана акція «Запад», організована КДБ, вона була дуже активно підготована, і за одну ніч з 20 на 21 жовтня у Львові було репресовано і депортовано за межі України понад 70 тисяч жителів.

Як ви недавно могли чути, на одній з передач у Шустера, такий «великий патріот України» пан Кернес, голова міської ради Харкова, дуже вигукував, що Шевельов, понімаєтє лі, професор, займав квартиру, в якій жив один єврей, якого нацисти, напевно, і вбили. Бачите, пам’ятали за того єврея, що Шевельов там зайняв його квартиру. А те, що 76 тисяч мешканців Львова було виселено, а на їхнє місце було завезено людей зі «страни совєтов», ну це про то ніхто не згадує. Ті люди тут так і залишились, як бачите, живуть до сьогоднішнього дня, ніхто їх не чіпяє.

А на республіканців влада і по сьогоднішній день чинить тиск. Два місяці тому, 16 серпня, в мене в квартирі було проведено обшук з невідомих причин. Вилучили комп’ютер і вже два місяці його ніхто не повертає. Ми провели пікетування обласної міліції, звернулися з депутатським запитом до прокурора Львова, але по сьогоднішній день результатів нема. Значить декому не вигідно, щоб на політичному «олімпі» виникли знову політичні сили патріотичного спрямування, які могли б посунути тих, які сьогодні нагорі. Бо, якщо дивитися на роботу опозиції у Верховній Раді, то там фактично нема ніякої роботи. Десь там на людях трошки шум-крик є, але фактично опозиція і влада співпрацює дружно і роблять свої справи. От така в нас ситуація на сьогоднішній день.