Польський сенат ухвалив заяву про трагічні події на Волині в 1943 році. У заяві сказано, що з боку українців по відношенню до поляків мали місце «етнічні чистки з ознаками геноциду». 148 депутатам з партій регіонів і комуністів це твердження поляків виявилось не повним і вони вже вимагають від польської сторони, щоб Сейм Польщі визнав Волинські події «геноцидом польського народу».
Як тут не згадати слова чеського філософа і борця за свободу Карела Гавлічека (1821-1856), який писав, що «москалі, так і поляки претендують на виключне право поневолювати український нарід».
Тотожність думок членів Партії Регіонів і польських кресов’яків вказує на їх спорідненість у ставленні до борців за волю і незалежність України. Як одні, так і інші для утвердження своїх бажань використовують тільки їм вигідні факти. Згадаймо, як на виборчому окрузі п. Т. Засухи, під час виборів у Верховну Раду (округ 94), брались до уваги лише результати тих виборчих дільниць, де за неї проголосувало більше виборців, а результати на інших виборчих дільницях вважалися не правочинними. Аналогічно діють і польські політики, котрі в довготривалій українсько-польській історії згадують лише про ті факти, де вони «білі та пухнасті» (на їх думку).
У листопаді 1918 року була проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Поляки відповіли на це війною. Отримуючи допомогу від держав Антанти, у першу чергу від Франції, яка озброїла армію ген. Галлєра, поляки перемогли в українсько-польській війні та окупували Західну Україну.