Не знаю як Вас, а мене особисто в усіх тих розмовах осатнніх днів про імовірний дефолт у США найбільше лякали коментарі пана Азарова. Ми вже стільки разів проходили той сценарій, коли за ширмою світових проблем українська влада ховала свою власну неспроможність вдало керувати державою, що і тепер на сто відсотків можемо бути впевненими: наше найближче майбутнє, м’яко кажучи, не надто привабливе. Бо „наша рідна” владонька вже має готове пояснення чи не усіх без винятку українських негараздів та показує на винуватця – „недолугих” американців, котрі „надприродньо мудрим” українським можнавладцям заважають будувати світле майбутнє. Адже не даремно кілька днів тому з уст усе того ж Азарова злетіла фраза, що, мовляв, він не знає, як там буде з доларом, але гривня вже точно залишиться непохитною…

Увесь цей театр абсурду вже встигли різко розкритикувати відомі українські економісти. Проте, зауважимо, що та полеміка розпочалася в Україні виключно зі світових новин, в яких було наголошено на проблемі у Сполучених Штатах. А тепер уявіть, що на стіл того ж таки пана Азарова лягає певний концептуальних документ, де у простій та доступній формі викладена така концепція подальшого розвитку людства, в якій чільне місце посідає гостра критика так званого сучасного суспільства споживання та висувається теорія, що провідною ідеєю майбутнього стане відмова від „надлишку матеріальнох благ”. Хто-хто, а українська влада, мабуть, точно одразу візьме на озброєння таку ідеологію, адже ось уже двадцять років поспіль, роздерибанюючи суспільне майно, попутньо культивує аскетизм громадян, яких на початках було 52 мільйони, а тепер зашишилося заледве 46 млн.

Теорій побудови ідеального світу, здається, не бракувало за всю історію існування людства. Чимало їх і тепер. Та мене, як постійного читача і дописувача Інтернет-видання „Дух волі” зацікавила розміщена тут стаття Олександра Бобика „Про Україну і суспільство майбутнього” (http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=144). Нехай пан Олександр дарує мені, що з низки цікавих висловлених ним тез виділяю лише одну – перспектику відмовитися від „зайвих” матеріальних благ. Адже його стаття настільки розлога, що відповідь на неї в цілому мала би бути ще більшою, але хто читатиме так багато тексту? Утім, ближче до теми. О.Бобик, зокрема, пише:

Читати запис повністю »

Люди, які сформувалися за радянської влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Про це в інтерв’ю «Тижню» заявив французький історик, фахівець з історії України і Польщі Даніель Бовуа.

«Міфи нерідко створюють фальшиві патріоти. Ось, наприклад, козацтво. Це поняття XVII століття, що сьогодні цілковито віджило своє. Можна і треба пишатися ним, його історією, але абсолютно безглуздо переносити в сучасне життя», — стверджує історик.

За словами Бовуа, козацтво має право на існування лише на рівні фольклору, театру або модної нині реставрації історичних битв: «Це забавно для свят. Ми теж маємо своїх лицарів і королів на різних урочистостях, але якщо їх переносити на сучасний ґрунт, то це не життєздатне. Одна справа знати й поважати свою історію, інша — використовувати її як інструмент лжепатріотизму».

Історик вважає, що кожна країна повинна мати власні міфи: «Є ще низка аспектів існування міфів у сучасному житті. Приміром, два протилежні погляди на Івана Мазепу. Для українців він герой, для Росії — зрадник. Нічого страшного в цьому немає, не потрібно узгоджувати два згадані вище міфи, нехай у кожного народу буде свій. Головне, щоб він не нав’язувався сусідові.

Погано, коли в Україні починає переважати російська міфологія. Як француз я не можу нікому нічого радити, але думаю, що це ваше право вибирати, кого вважати своїм героєм, а кого ні. Навіть незважаючи на обурення росіян, як у випадку з присудженням звання Героя України Степанові Бандері або з проектом спорудження пам’ятника Іванові Мазепі в Полтаві.

У таких моментах мають бути задіяні якісь політичні політеси: спритність і чуття конкретних політиків, вміння зважувати всі pro et contra. Що ж, коли ми зводимо пам’ятники Наполеонові, у Великій Британії ставляться до цього, м’яко кажучи, іронічно. Від себе ж скажу, що, поза сумнівом, Мазепа — це ваш герой. Тож пам’ятник йому — чому ні?».

Щодо радянських міфів, то історик вважає, що люди, котрі жили за тодішньої влади, живуть нав’язаними їм уявленнями: «Люди, які сформувалися за тодішньої влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Вони повторюють радянські міфи і далі тримаються за минуле. Мабуть, досі не вірять, що Сталін хотів знищити український народ.

Рівень історичних знань на всьому пострадянському терені дуже низький. І якщо в старих демократичних державах це не критично, то в молодих, якою є Україна, дуже погано, бо може призвести до роз’єднаності суспільства. Я б сказав, що у вас драматично слабкий рівень історичних знань».

16-17 липня в Івано-Франківській області відбулася патріотична акція «Яворина — 2011», присвячена 20-й річниці Незалежності України.

Учасники акції пройшли Хресною дорогою до цвинтаря полеглих вояків старшинської школи УПА «Олені» в урочищі Глибоке, де разом із священиками вшанували пам’ять полеглих.

Ввчері у селі Липа біля пам’ятника Ярославу Мельнику (Роберту) відбулося народне віче, урочисте відкриття фестивалю патріотичної пісні та запалення повстанської ватри.

17 липня акція завершилася службою Божою у храмі села Липа.

Довідка. У жовтні 1944 року старшинська школа УПА «Олені» розташувалася поблизу Яворини. Незабаром у бою тут загинув весь штаб старшинської школи разом із охороною.

Неподалік від цього місця 31 жовтня 1946 року загинув крайовий провідник Організації українських націоналістів Ярослав Мельник (Роберт).

У 1983 році група патріотів відшукала цвинтар, а в 1991 році там збудували капличку та відновили хрести.

Тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму.

Немає абсолютного добра, так само як немає абсолютного зла. Те, що є добром для одних, може бути злом для інших і навпаки. Питання про націоналізм потрібно ставити так: для кого націоналізм є добром, а для кого — злом?

Спочатку необхідно усвідомити значення терміну «націоналізм». У сучасній (не радянській) політології цим терміном позначають ідеологію і політику, в основу якої покладено ідеї переваги власних національних інтересів будь-якої нації над усіма іншими інтересами. Мова йде про політичні, економічні, культурні та духовні інтереси, тому, очевидно, слід розрізняти політичний, економічний, культурний та духовний націоналізм.

Тобто ідеологія націоналізму — це система поглядів, в основу яких покладено ідеї про життєву необхідність надання переваги політичним, економічним, культурним та духовним інтересам власної нації над такими ж інтересами всіх інших націй. Оскільки всі без винятку національні держави завжди надавали і надають перевагу своїм національним інтересам, то можна стверджувати, що всі вони дотримувалися і дотримуються ідеології й політики націоналізму. А це означає, що націоналізм є нормальним природним станом будь-якої нації.

Тому є підстави вважати, що тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму. Із цього випливає, що для всіх націй націоналізм є своєрідною імунною системою, без якої жодна нація не змогла б вижити.

Читати запис повністю »

Судових засідань у справі щодо незаконності указу Ющенка, яким воїнів УПА було визнано учасниками боротьби за незалежність України, більше не буде: суддi визначаться з рішенням самотужки. Про це повідомляє «Україна Молода».

Несподіване рішення прийняв Окружний адміністративний суд Києва у справі за позовом Наталії Вітренко (лiдерка Прогресивної соціалістичної партії України оскаржує указ, яким свого часу Президент Віктор Ющенко вшанував борців за українську незалежність).

Після десятка слухань упродовж року суддівська колегія вирішила розглядати позов Вітренко у порядку письмового провадження. Це означає, що судових засідань за участi непримиренних опонентів — «вітренківців» і нащадків упівців — більше не буде: суд збере учасників процесу востаннє вже для того, щоб оголосити своє остаточне рішення.

Така ухвала не сподобалася присутнім. Нащадок бійців УПА Олесь Гриб, який бере активну участь у процесі як третя особа, обурювався: «Як могли, не заслухавши наші пояснення, прийняти таке рішення?»

Проблема в тому, що у процес тільки-но вступив як третя особа Віктор Ющенко (чомусь тривалий час суд не розглядав його заяву), представник Президента ще навіть не мав змоги ознайомитися з матеріалами справи.

Залучені треті особи (а таких добрий десяток!) iз «проукраїнського» табору вислухали семигодинні виступи Наталії Вітренко «про бандеровскіх убійц», а можливості відповісти їй так i не отримали. Юрію Шухевичу та Степану Хмарі, наприклад, які теж беруть участь у процесі, взагалі не повідомили про слухання.

На останньому, вівторковому, засіданні судді вочевидь поспішали: надали можливість опонентам поставити запитання Наталії Вітренко. Щоправда, повноцінної дискусії все одно не вийшло. На питання Олеся Гриба «Чи визнаєте ви право України на незалежність поза Росією?» Вітренко відповідала: «Незалежна Україна може бути лише в союзі з Росією і Білоруссю».

Представник третього Президента України Віктора Ющенка В’ячеслав Мартинюк пояснює: суд цілком міг прийняти таке рішення, якщо вважає, що доказів для вирішення справи по суті без залучення сторін достатньо: «Абсолютно зрозумілим є те, що суд, приймаючи рішення про перехід до письмового провадження, вважав, що вже встановлено всі обставини, необхідні для прийняття рішення по даній справі».

Нагадаємо, Віктор Ющенко видав указ про вшанування борців за незалежність України 28 січня 2010 року. Крім вояків ОУН і УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української головної визвольної ради й інших військових формувань, які боролися за незалежність України.

У Севастополі залили фарбою зображення державного прапора на підпірній стінці мису Інженерний. Спостерігачі припускають, що це було зроблено 3 липня «на честь» Дня українського флоту.

Нагадаємо, що на мисі Інженерний проросійські та проукраїнські громадські діячі по черзі малюють державні та військово-морські прапори Росії та України.

Те, що сталося прокоментував один із натхненників української частини графіті Дмитро Білоцерковець: «Ми із жалем сприйняли цей акт вандалізму. Вважається, що фашистські настрої у сепаратистських організаціях на зразок Русского Блока, якраз і провокують суспільство до конфлікту і до таких от ситуацій, відповідальність за скоєне вони несуть у тому числі, що ще раз підтверджує необхідність їх заборони. Адже вони не займаються захистом верств населення, а лише заробляють доларові знаки собі до кишені».

«Взагалі ж, те, що сталося, — це крок боягузів, оскільки він зроблений анонімно, якщо у людей немає сил брати на себе відповідальність за вчинок, то такі люди не гідні навіть своїх нікчемних ідей», — додав він.

«Ця подія може спровокувати різні неприємні наслідки, тому я закликаю патріотів нашого міста та всієї нашої Батьківщини не піддаватися на провокацію. Ті «люди», які це зробили, не бажають співпраці і добросусідських стосунків між Україною та Росією і бажають лише конфлікту, з тієї причини, що фінансування вони отримують лише тоді, коли є напруга …», — вважає Білоцерківець.

«Але ми знову відновимо державний прапор і будемо це робити постійно, сил і можливостей у нас для цього достатньо», — пообіцяв активіст.