Голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець скерував листа до народних депутатів України Вячеслава Кириленка та Ірини Геращенко, у якому висловив свої міркування про те, яким мав би бути новий мовний закон. Ось текст документу:

«У парламенті Ви стали ініціаторами нового закону про мови і, вочевидь, очолите відповідну депутатську групу з підготовки законопроекту.

Вітаючи таку ініціативу, маю за честь подати деякі власні міркування з цього приводу.

Маю на це моральне право і чималий досвід.

З 1988 року я є членом Товариства української мови ім. Т.Шевченка, яке стояло біля витоків “Закону про мови в УРСР” (1989 р.). У 2000 році, після вбивства у Львові композитора Ігоря Білозора, я був організатором масових акцій на підтримку української мови і автором резонансної ухвали про мови Львівської обласної ради за №311 від 20.06.2000р. Як депутат обласної ради (2005-2010 рр.) я неодноразово готував проекти мовних рішень. З 2008 по 2010 роки я був позаштатним радником-консультантом голови ЛОДА з питань мовної політики. Під моїм керівництвом у 2009 р. видано збірник “Законодавчо-нормативні акти з питання функціонування української мови як державної”.

У новому законі про мови, час якого давно назрів, пропоную врахувати наступне.

1. В Україні, згідно перепису населення 2001 року, проживає 78,8% українців за національністю. Держстат за 2013 рік вже подає дані у 80,1%. Кожен народ, як відомо, має право на спілкування рідною мовою. Отож, нині в Україні щонайменше 80% мовлення (в т.ч. друкованого слова) мало б відбуватися українською. Бо, для чого ж тоді створювати незалежну державу, корінна нація якої українці, дала їй назву? Звісно аби зберегти українську ідентичність, основною ознакою якої є мова.

2. Насправді у незалежній українскій державі стан з українською мовою – катастрофічний. Соціологічні служби за 2012 рік подають такі дані: лише 47% мешканців України спілкуються українською, ще 15% — двомовні. В Україні видається українською лише — 43,8% книг і брошур, 39,2% газет, 16,9% журналів, у кінопрокаті 32% фільмів українською, 28% ефірного часу на ТБ українською мовою.

3. Таке звужене щодо національного складу функціонування української мови стало наслідком багатовікової дискримінаційної державної політики щодо українців в царській Росії та СРСР. Не вина етнічних українців, що з них майже 18% розмовляють російською, а їхня біда. Тотальна насильна русифікація (зросійщення) зробила свою справу.

4. Завдання українського законодавства в мовній царині — усунути перекос в сторону російської мови і створити умови для відродження мови української.

5. Державність української мови закріплена в ст.10 Конституції. Конституційний Суд (грудень 1999 р.) розтлумачив статус державності як такий, що зобов’язує у публічній сфері вживати винятково українську мову. Насправді ця норма в Україні постійно ігнорується.

6. Новий закон про мови має конкретизувати персональну відповідальність за ігнорування державності української мови посадовими особами.

7. Посилання у законотворчості на Європейську Хартію регіональних мов має бути коректним, адже вона покликана захищати зникаючі, т.зв. міноритарні мови, а не мову колишньої метрополії. Особливо небезпечно в контексті російської окупації Криму і дестабілізації Росією ситуації на Сході України іти на нові поступки російській мові в Україні, що розцінюватиметься не лише як слабкість нової української влади, але як кроки проти історичної справедливості. Водночас, потрібно припинити спекуляції на терміні російськомовні, адже серед них багато зрусифікованих етнічних українців, яким треба допомогти повернутися до рідної мови.

8. Потрібно відновити графу національність в офіційних документах. Тільки опираючись на правдиві дані національного складу населення України можна вести зважену національну політику. Слід пам’яти, що в українців немає іншої держави ніж Україна, навідміну від росіян, і тільки тут може розвиватися українська мова на належному рівні.

9. Водночас, необхідно порушувати проблему про повне ігнорування національних прав українців в Російській Федерації. На 20 млн. українців (неофіційні дані) – жодної української школи, жодної газети, жодної церкви. Але нікому в Україні не прийде в голову шизофренічна ідея вводити з цього приводу війська в Росію.

Готовий долучитися до розробки нового закону про мови. Прошу включити мене до складу Тимчасової Спеціальної Комісії чи робочої групи.

З повагою,

Голова Благодійного фонду “Україна-Русь”

Ростислав Новоженець»