Невинних – немає. Винні усі. Тільки в різній мірі. Ці слова одного з ідеологів українського націоналізму, уродженця запорозького краю Дмитра Донцова найкраще характеризують провал євроінтеграційного курсу України.

Так, ще жевріла невеличка надія, що станеться диво і сьогодні-завтра таки буде підписано угоду про асоціацію України з ЄС. Однак, винних у дуже ймовірному зриві зближення з Європою слід назвати якомога швидше. Аби роздати кожному на горіхи і потім не кусати лікті від розчарувань. Адже, обізнаний – значить озброєний. Це – найкраща протиотрута зневірі і байдужості.

Зрозуміло, що найбільша вина лежить на владі і, особисто, на самому президентові. І коментарі, тут зайві.

Однак, величезна вина лягає і на парламентську опозицію. Бо саме три політичні партії – “Батьківщина”, “Удар” і “Cвобода” ввійшли в парламент в значній мірі завдяки проєвропейській риториці. Проте, не розвинули цю ідею у повсякденній діяльності. Самоусунулись від публічних і масових акцій на підтримку входження України до ЄС. Повірили головному своєму опоненту Віктору Януковичу, що той заведе їх до Європи. Знову наступили на ті самі граблі. По суті віддали євроінтеграцію на поталу проросійській владі в Україні. Тому, заява М.Азарова, напередодні самміту у Вільнюсі про згортання євроінтеграції мала б не тільки зняти пелену з очей парламентської опозиції, але й спонукати її до рішучих масових дій. Бо ж одноразовий мітинг, нехай і 150-тисячний у Києві, це ще не революція.

Тішить, що всі ці реверанси і бездіяльність опозиції розкусило українське студенство і масово вийшло на майдани країни, підтримуючи євроінтеграційний курс держави. Однак, молодь допустилася тієї ж помилки, що і парламентська опозиція напередодні виборів. Адже тоді “свята трійця” успішно розвалила Комітет опору диктатурі і вирішила сама іти на вибори, відкинувши інші опозиційні сили. І на тлі масових опозиційних настроїв в Україні, таким чином, успішно провалила вибори до парламенту, набравши заледве третину мість у Верховній Раді. Щось подібне зараз роблять молодіжні лідери. Відсікаючи від протестних акцій інші середовища, передусім політичні. Намагаючись ковдру тягнути на себе і не даючи нікому, крім себе — молодих і , даруйте, недосвідчених брати участь у Євромайдані. До чого приведуть ці молодіжні, масові, веселі, проте, політично безбарвні студентські акції, більше схожі на концерт, дискотеку або походи футбольних фанів, неважко здогадатись.

Водночас, в Україні є позапарламентські політичні партії, які не заплямували себе угодовством з владою, які не сідали за один стіл зі злодіями грати в наперстки, які чесно упродовж усіх двадцяти років, а то й більше, робили свою справу з піднесення національної свідомості, побудови громадянського суспільства, розбудови державності. До таких партій належать, зокрема, Українська Республіканська партія і Конгрес Українських націоналістів. Упродовж багатьох років безгрошів’я, на одному ентузіазмі, без залежності від олігархів вони таки підтримували цю українську протестну іскру, яка, віримо, переродиться у полум’я і змете чужу і ненависну нам владу.

Але, для цього потрібна єдність усього суспільства. Тільки єдиним фронтом, залучаючи усіх, хто хоче кращої долі для України, можна добитися Перемоги. Підкреслюємо – усіх! Від малого до великого, від студента до пенсіонера, від політиків до безпартійних. Тільки тоді, коли з нашою допомогою вся Україна перетвориться у суцільний майдан, коли в кожному селі і містечку, районному і обласному центрах, і головне столиці, силами передусім самих киян (а це майже 4 млн. мешканців!) на вулиці вийдуть сотні, тисячі, мільйони свідомих своєї ролі громадян – режим впаде або виконає волю народу і рушить в напрямку до цивілізованої Європи!

Ростислав Новоженець