22-го січня в Україні, як відомо, відбулися численні заходи у більшості обласних центрів та міст з нагоди Дня Соборності. У Києві, Львові, Луцьку створили «живі ланцюги» єднання. Велелюдне віче відбулося, зокрема, і в столиці Галичини.

Зокрема, виступаючи перед львів’янами, заступник голови Української Республіканської партії Ростислав Новоженець зробив, на нашу думку, декілька цікавих акцентів. Далі – пряма мова:

«Чому ми, українці, з недовірою ставимось до більшості сучасних політиків? Та нам вже набридла напівправда, політичний дальтонізм та постійна підміна понять. От і сьогодні усі говорять про соборність, маючи на увазі єдність сходу та заходу України. Але це не зовсім так. Бо Соборна Україна в розумінні її творців у 1919-му році – це об’єднання всіх етнічних українських земель в єдиній Українській Державі. 92 роки тому Україна займала площу на 60% більшу від нинішньої території.

Ми втратили Лемківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя, що відійшли до Польщі; Берестейщину і Гомельщину – тепер належать Білорусі; Стародубщину, Східну Слобожанщину, Кубань – нині Російська Федерація; Придністров’я – зараз невизнана квазідержава; Південня Букавина, Мармарощина – у складі Румунії; Південна Лемківщина – Словаччина.

До речі, маловідомим залишається факт підписання договору 28 травня 1918-го року між гетьманом України Павлом Скоропадським та головою Законодавчої ради Кубанської Народної Республіки Миколою Рябоволом про возз’єднання двох держав.

В силу вказаних обставин, нинішня Україна не є соборною державою. Бо третина її території перебуває в руках сусідів.

Відзначаючи День Соборності, влада взагалі вкладала у це свято зовсім інший зміст. Можна було почути і про возз’єднання України з Росією (Переяславська Рада, 1654 рік), і про «Золотий вересень» 1939-го (приєднання західної України до УРСР). Ну а Янукович у своїй промові довільно визначив соборність як єднання східної і західної України (наскільки змаліли керівники Української Держави порівняно хоча б з першим її президентом істориком Михайлом Грушевським).

Але коли про 22-го січня 1919-го року повсюдно згадували у День Соборності, то про дату рівно за рік перед тим усі, в тому числі й демократи, свідомо промовчали. А 22-го січня 1918-го року після 250-ти років неволі повстала Самостійна Україна, що в новітній історії для нас є найважливішою подією. Бо без проголошення самостійності годі взагалі говорити про соборність. Адже удесятеро менша ЗУНР об’єдналася уже з існуючою самостійною УНР.

Але пояснення такої забудькуватості нинішніх політиків в тому, що, визнаючи самостійність української держави 1918-го року, потрібно відповісти на запитання, куди ця держава зникла з політичної карти світу? А знищена вона була більшовицькою Росією після тривалої кровопролитної війни. І тому всі наступні 70 років до 24-го серпня 1991-го року слід вважати московською окупацією. А звідси – не було ніякої громадянської війни – це була війна україно-російська, та й Червона армія не є визволителькою, в тому числі і для східної України, бо потопила в крові нашу першу в новітній історії державу – УНР. Ну а нинішнє керівництво України є прямими нащадками тих, хто ліквідовував самостійну Українську Державу 1918-го року. То як же вони про це будуть сьогодні згадувати?

Отож, нині Україна не є самостійною державою, і тому на порядку денному має стати боротьба за повне і остаточне визволення. У той час, коли українці в Україні складають 78%, на найвищих посадах в державі немає жодного українця. Тому, за словами Я.Стецька, потрібно раз і назавжди покінчити з пануванням в Україні неукраїнської меншості над українською більшістю».