На Львівщині розпочалося проведення публічних дебатів між імовірними кандидатами в депутати Верховної Ради від опозиції. Організаторами став Львівський Прес-клуб. 18-го червня зустрілися подискутувати народний депутат України Тарас Стецьків та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець. Модератор – відомий львівський тележурналіст Роман Шостак.

Перше враження від бліц дебатів: якось само собою виникає запитання, чому представники провладних партії ніколи не бажають винести на суд громадськості свої, а не загальні, ідеї і прилюдно посперечатися між собою? Чи то регіонали з комуністами такі вже монолітні всередині, чи то вже все заздалегідь вирішено, і запитувати в людей, хто з представників тих партій має більшу довіру, вже ніхто не збирається. Втім, це питання видається надто риторичним, щоб надовго на ньому зупинятися.

Друге враження: між представниками навіть ідеологічно близьких опозиційних партій є чимало розбіжностей. Вочевидь, саме тому так важко їм об’єднуватися. Проте, з іншого боку, мимоволі починаєш розуміти, що якби не потреба, як вони кажуть, боротися з антиукраїнськими політичними силами, що зараз знаходяться при владі, ми мали б зовсім іншу якість передвиборчої кампанії. Ті ж Стецьків та Новоженець, імовірно, жорстко конкурували б між собою, відстоюючи власні погляди на те, як краще далі розбудовувати Українську державу. Натомість вони мимоволі опиняються в одному човні, вимушені боротися з тими, хто постійно ставить запитання: а чи потрібна «ця» Україна?

Далі подаємо тест бліц-дебатів потенційних кандидатів у 117-му Франківському виборчому окрузі м.Львова. Діалог дещо скорочений.

Основне питання, зокрема, полягає не тільки в тому, хто має моральне право стати кандидатом від опозиції, але й у тому, як опозиції перемогти на виборах. І тут звучали найрізноманітніші думки. Зокрема, Тарас Стецьків постійно наголошував на обов’язковій потребі в об’єднанні і висуванні найдостойнішого. Його порівняння: «В Україні багато фахових футболістів, але коли треба грати на світовій першості, тренер, мабуть, випустить на поле, передусім, Андрія Шевченка».

Тим часом Ростислав Новоженець наголошував на тому, щоб не допустити в середовище кандидатів від опозиції псевдо опозиціонерів чи тих, хто виступає проти влади тільки на словах. Найрізкіша фраза: «Що ми маємо думати про опозиціонера Яворівського, коли він прилюдно звертається до Чечетова: «Друже Михайле, я тебе дуже поважаю»…»?

А тапер – пряма мова:

Роман Шостак:

— Скільки опозиційних колон можуть піти на парламентські вибори, щоби у підсумку вони допомогли перемогти так званій п’ятій колоні?

Р.Новоженець:

— Це може бути декілька колон, які відмінні між собою принципово – ідеологічно, які орієнтуються на «свого» виборця, і в сумі ці опозиційні колони дадуть більший результат, ніж це дасть збірна колона. Через те я вважаю цілком реальним проходження до парламенту «Об’єднаної опозиції» – одна колона, далі – ініціатива Української республіканської партії – «Українська національна опозиція» — друга колона. В такому форматі ми забезпечимо і соціальні, і національні права, це буде розумний підхід для того, щоби опозиційні сили взяли потрібну кількість голосів на цих виборах.

Т.Стецьків:

— Моє переконання полягає в тому, що чим більше буде опозиційних колон, тим легшим буде завдання влади. І тим гіршим буде сумарний результат для опозиції. Тут є пряма залежність. Буде дві колони – буде слабший результат для опозиції, буде три – ще слабший. При приході Януковича до влади питання демократії в Україні зникло. Питання стоїть в чорно-білій площині. По ту сторону – режим, який узурпував владу. Проти нього треба виставити одну опозиційну силу. Одну-єдину! І тільки за цих обставин ми б мали перемогу.

На превеликий жаль, у нас зараз вимальовується дещо інша картина. І тут питання лише в тому, яка кількість опозиційних колон. Вже є три. Може бути чотири або п’ять…

З моєї точки зору, якщо буде більше, ніж одна, то це вже ставить під величезну загрозу сумарний успіх опозиції. Це при тому, що загальний настрій населення від заходу до сходу – категорично проти влади.

Р.Шостак:

— До якої партії Ви готові вступити завтра, щоб здобути гарантовану перемогу у жовтні?

Т.Стецьків:

— Якщо ставити так питання, то у разі, якщо б вдалося опозиції сформувати одну опозиційну колону, на базі того ж Комітету опору диктатурі, коли великі й малі партії дали б принципову згоду йти однією колоною, то в таку об’єднану партію я готовий записатися хоч зараз. А у разі, коли буде декілька опозиційних колон, отже, вони будуть сформовані на базі декількох партій, тому що блоки не можуть брати участь у виборах, то відповідно перед кожним, хто вважає себе видатним українським діячем, постане дилема: а в яку з цих кількох партій варто записуватися?

Тому на сьогодні я відповідь на це питання дати не готовий.

Р.Новоженець:

— Я протягом 22-х років перебуваю в Українській республіканській партії, з самого початку її створення, наразі я не бачу доцільності змінювати політичну партію, бо за вивісками не завжди криється зміст. Якщо йдеться про технологію, це інше питання. Якщо би дійсно було сформовано оцю другу колону, про яку я говорив, — української національної опозиції – вона би нанизувалася, скажімо, на партію «Свобода», то можна було би це робити через призупинення членства, а далі – відновлення його.

А в підсумку, звичайно, було би добре, якби українські політичні партії всі об’єдналися в одне єдине. Підкреслюю, тільки українські патріотичні. Ті, які стоять на національних, націоналістичних, якщо хочете, позиціях.

Р.Шостак:

— Якими вже є або будуть Ваші головні мотиви, головна причина балотуватися у кандидати у народні депутати у 117-му виборчому окрузі міста Львова, що називається «Франківським»?

Р.Новоженець:

— Я вважаю, що повинна бути обов’язково прив’язка до того чи іншого округу. Ми тут говоримо часто про «парашутистів»… В цьому окрузі я був депутатом районної ради, там я був головою правління і генеральним директором Заводу телеграфної апаратури, там я балотувався на виборах 2002-го року, де здобув третє місце. Вважаю, що як визначатися з округом, то цей округ був би найбільш доречним.

Т.Стецьків:

— Якщо говорити про особистий мотив, то Франківський – це район, де я виріс, де я вчився у 46-й школі, яка тепер носить ім’я В’ячеслава Чорновола, де я сформувався як людина, як політик, де я зрештою, пройшов парламентські вибори у 2002-му році. І тут є зрозумілим, що іти з цього округу на інший, то це прийшлося би пояснювати своїм виборцям, чому я це зробив. І виборцям того округу, куди я б пішов…

Я так само дотримуюся тої точки зору, що треба йти там, де ти уже здобував довіру, і де ти повинен складати іспит, де тебе повинні запитати, чи ти гідний ще раз бути представником в парламенті?

Є ще інший мотив. Я вважаю, що Львів є серцем Галичини, і він повинен мати своє представництво в українському парламенті. Я завжди кажу, що в попередній каденції в тій чи іншій мірі, там, де для цього була мінімальна можливість репрезентувати інтерес Галичини, вважаю, щи мені це в принципі вдавалося до Помаранчевої революції, на Помаранчевій революції, після…

Мені здається, що Галичина зараз заслуговує на те, щоб відігравати дуже серйозну роль в тій ситуації, яка склалася в Україні, яка пов’язана з приходом влади Януковича. Галичина може стати консолідуючим фактором, фактом кристалізації український сил задля нашої майбутньої перемоги.

Р.Шостак:

— Чому, на Вашу думку, виборці Франківського виборчого округу мали би в жовтні віддати перевагу Вам? Вам, пане Стецьків, який так довго і багато був у парламенті. Або Вам, пане Новоженець, який ще жодного разу не був народним депутатом?

Т.Стецьків:

— В принципі, на це питання можу відповідати я, але найкраще на це питання можуть дати самі виборці. Я вважаю, що завжди треба йти на суд громади, я думаю, що це іспит, який я складаю, я вважаю, що це є чесно – відзвітувати людям про те, що я зробив політично і отримати оцінку. В такий спосіб політики мають демонструвати, що вони є відповідальними людьми. Зрештою, всю свою кар’єру я не боявся – завжди кандидував на окрузі. Більше я вигравав, але й було так, що програвав. У 1998-му році я програв у Городоцькому виборчому окрузі. І це була оцінка, яку мені дали виборці. Я зробив висновки, і в 2002-му році я виграв.

Мені здається, що чесність в політиці має значення. Тому що нема брудної політики. Є брудні політики і є небрудні політики. Мені здається, що таку позицію виборці мали би оцінити.

Р.Новоженець:

— Я виходжу з риторичного запитання, хто має право бути кандидатом у народні депутати від опозиції? Я переконаний, що це має бути особа, яка протягом тривалого часу і на словах, і на ділі, зарекомендувала себе як опозиційний політик проти режимів Кучми і Януковича.

Про себе завжди складно говорити, але найкраще за людину каже її біографія і справи. Коли тільки з’явилася перша можливість поринути у громадську діяльність, розпочалася моя кар’єра як публічної сооби. 1988-й рік — Товариство української мови, 1989-й рік – Народний рух України, 1990-й рік – Українська республіканська партія, потім – участь в акціях «Україна без Кучми», «Повстань,Україно!». Далі – є це все на сайтах, можна переглянути. Але мені здається, що, підходячи до того, як мала би проголосувати громадськість, потрібно максимально домогтися того, аби свою позицію донести до широкої громадськості.

І чим більше громадськість буде озброєна інформацією, тим вона об’єктивніше зможе зробити свій висновок. На жаль, це сьогодні є головна проблема будь-яких виборів. В основі лежать великі фінанси. І коли ти маєш можливість щодня виступати у ЗМІ, спілкуватися з громадськістю, а це можна робити лише за чималі кошти, на жаль, це забезпечує сьогодні результат.

Але, коли знайти мотивацію і отримати підтримку, в даному випадку – Комітету опору диктатурі, з’являється сподівання, що не гроші вирішують все (до речі, минулого тижня я пройшов люстрацію у КОДі на право бути кандидатом у депутати).

Р.Шостак:

— Скільки коштів Ви передбачаєте витратити на свої виборчі кампанії? І де Ви їх візьмете?

Р.Новоженець:

— Питання найскладніше. Питання фінансів завжди турбувало суспільство впродовж 20-ти років. Я твердо переконаний, що саме боротьба грошових мішків, а не боротьба ідей заважає Україні просуватися вперед. Я взагалі прихильник того, щоби на виборчу кампанію виділялися кошти з державного бюджету – це буде набагато дешевше, ефективніше і справедливіше.

Якщо говорити в конкретному випадку, над цим питанням потрібно серйозно працювати. Але разом з тим, я також далекий від того, що малюють захмарні цифри у декілька мільйонів, 4-5 млн. для того, щоб перемогти на тому чи іншому окрузі.

Якщо зайняти активну позицію, залучити широку команду, якщо тебе підтримує громадськість, то з незначними сумами коштів, але їх також потрібно шукати, я сподіваюся на підтримку підприємців, які підтримують ті ідеї, з якими я виступаю впродовж багатьох років, і розраховую на те, що за ці кошти можна таки буде позмагатися за право бути народним депутатом.

Ще на старті можливості є абсолютно нерівними. Хоча це не змальовує однозначно кінцевий результат.

Т.Стецьків:

— Почну з того, як лідер фракції Партії Регіонів в парламенті сказав, що мінімальна сума коштів, яка буде потрібна для виборчої кампанії, — 800 тис. доларів.

Це, якщо «купляти» округ, якщо роздавати пайки, як це роблять уже в Харкові, наприклад, чи інше, то це може й так.

В західному регіоні для опозиційних кандидатів ця сума буде на порядки меншою. Чесно признаюся, я не рахував, скільки може обійтися нинішня передвиборча кампанія, але я особисто не збираюся віщати біг-бордів, сіті-лайтів, не збираюся робити все те, що ми зараз бачимо у вигляді там пані Королівської і так далі.

Тому як для будь-якого кандидата, який працює безпосередньо з людьми, у мене витрати не будуть такими високими. Де я буду брати кошти? Звичайно, частину своїх вкладу, так само, попрошу підприємців, яких я знаю, офіційно внести на мій виборчий фонд гроші. Я звернуся і до людей, хоч розумію, що вони у нас не є багаті. І все це можна буде офіційно дуже легко порахувати.

Ми знаємо вартість біг-бордів, знаємо вартість телевізійної реклами… Приховати нікому нічого не вдасться. А офіційно кожен кандидат має відкрити рахунок. І ви побачите прізвища людей, які його фінансують. У нашій з паном Ростиславом версії все буде дуже прозоро.

Р.Шостак:

— Чи знаєте Ви вже тепер свого імовірного головного суперника?

Т.Стецьків:

— Кажуть, що Писарчук ніби збирається сюди йти. Очевидно, лідера львівських регіоналів мають намір кинути на Франківський виборчий округ. Тобто, конкретно в місто Львів для того, щоби на символічному рівні продемонструвати, що як Партія Регіонів здатна вигравати столицю Галичини, то вона прийшла надовго. Якщо не навічно…

Що ж, це – достойний, серйозний суперник.

Р.Новоженець:

— Так, я погоджуюся з цим. На цей округ приміряється головний регіонал Львівщини Петро Писарчук. Він має для того чимало ресурсів, чимало впливів. І справді є небезпечним на виборчій кампанії. Хоча я його не вважаю опонентом, я його вважаю ворогом. І в даному випадку є всі підстави для того, щоби ворога не боятися. Бо коли громадськості роз’яснити діяльність Партії Регіонів, а моє переконання, що ПР – це партія антидержавна, яка взагалі повинна бути знята з реєстрації (я свого часу був ініціатором рішення Львівської обласної ради про звернення до президента України В.Ющенка, щоб через суд заборонити діяльність як компартії, так і Партії Регіонів), отож, якщо людям роз’яснити, а в нас громадськість свідома, то Писарчук не має жодних шансів.

А ще, якщо повернутися до тих перипетій із землею на Південному ринку, то шанси в нього від’ємні. Але, окрім ворожого кандидата, є опоненти з опозиції. І як буде визначено у КОДі? Я вважаю, що підкорюся рішенню КОДу. Є низка осіб, от той же Тарас Стецьків – ніхто не може йому закинути, що він не належить до опозиційних сил.

Звичайно, з Тарасом непросто буде конкурувати. Я пам’ятаю 2002-й рік – це справді було нелегко. Але це навіть не боротьба, а це – конкуренція. Вона десь в межах подібних ідеологем. Лише можуть бути ті чи інші особливості, які вже в безпосередніх дебатах можна розкрити, щоб взяти гору. Але мудрість опозиції сьогодні в тому, щоб не зіткнути об’єднану опозицію з іншими опозиційними силами. Якщо КОД буде розумним і обере кращого з кращих, то звичайно, ця конкуренція відпаде сама собою, і ми всі просто будемо зобов’язані працювати на ту визначену кандидатуру. Для того, щоб в обов’язковому порядку збільшити лаву прохідних від опозиції по мажоритарці.

Р.Шостак:

— Чи можлива ситуація, за якої Ви зійдете з виборчих перегонів на користь іншого кандидата?

Р.Новоженець:

— Коли я побачу, що ця кандидатура буде підтримана Кодом, то я підкорюся дисципліні. Бо інакше це буде сприйматися як розвал опозиційного табору. Але водночас я підкреслюю, що в Комітеті опору диктатурі потрібно дуже уважно підходити до тих чи інших кандидатів. Чим ці кандидати займалися вчора? Наскільки тривалий час їхні опозиційні переконання звучать? Якщо протягом останнього року, то це, напевно, не опозиціонер. Якщо це тільки гасла, а не було ніяких конкретних дій, а дії – навпаки, це також не дає підстав для того, щоб їх підтримувати. І щодо тих критеріїв, які визначені, зокрема, КОДом, я особисто, і Українська республіканська партія наполягали на тому, щоби серед критеріїв було: виключити з переліку імовірних кандидатів від опозиції бізнесменів великих і великих власників. Ці люди ніколи, за жодних обставин не зможуть діяти самостійно! На жаль, серед претендентів від КОДу, які обертаються за лаштунками, є низка осіб, які відповідають таким критеріям. Вони мають значні статки. Так, вони демають цими статками взяти гору на виборах. Але вони є дуже вразливі до податкової адміністрації, прокуратури тощо.

Повинно керівництво опозиції добре подумати перед тим, як висувати таких кандидатів. Тому що це будуть потенційні «тушки» навіть незалежно від своєї власної волі.

Т.Стецьків:

— Я вважаю для себе таку ситуацію можливою. Я підписав зобов’язання пройти політичну і економічну люстрацію на Львівському КОДі. і я так само є прихильником так званої системи праймеріз, тобто, попереднього обговорення потенційних кандидатів. Це досить легко зробити. У будь-якому виборчому окрузі можна закликати громаду прийти і обговорити попередньо, який з кандидатів від опозиції найбільш достойний. Хоч для мене це достатньо складно бо я діючий депутат, і складніше буде відповідати в тому числі і за те, чого я не робив.

Я поступився би за двох обставин: коли мені про це скаже громада, і коли результати опитувань покажуть, що я поступаюся котромусь із кандидатів від опозиції, і виникає небезпека виграшу влади, то, безумовно, я би поступився.

Р.Шостак:

— Наскільки Ви довіряєте соціологічним дослідженням та виборчим рейтингам?

Т.Стецьків:

— Тут є проблема. Тому що у нас незалежної соціології не існує. Це було і на попередніх кампаніях. А зараз, я впевнений, що це буде одною з передвиборчих технологій. Коли замовляється певний результат, де «правильно» ставиться питання. І «раптом» виявляється, що нікому не відома людина дістає захмарний рейтинг.

Дивився останні соцопитування – таку вони в мене посмішку викликали. Тому я думаю, що коли по-чесному користуватися соцопитуваннями, наприклад, в конкретному місті Львові, то має бути за спільною домовленістю обрана соціологічна фірма, бажано, не львівська, на яку погодяться всі потенційні кандидати від опозиції, скинуться рівними сумами грошей… Такому соцопитуванню варто довіряти.

Р.Новоженець:

— Є брехня і є дуже велика брехня – це соціологія. Особливої довіри до професійних соціологів в мене немає.

Скажімо, проводили по Франківському округу замір. Стецьків – 12%, а Ігор Васюник – приблизно стільки ж. При всій повазі до пана Ігоря, ми з ним разом були депутатами Львівської обласної ради, але навіть я не знаю, як він виглядає… Які можуть бути 12% серед виборців?

Записав Василь Іванців