Хто найбільше допомагав нацистам під час радянсько-німецької війни 1941-1945 років? Якби на темі Другої світової не робилася велика політика, в центрі якої і тепер опинилася Україна, таке питання могли б ставити переважно фахові історики. Та маємо іншу ситуацію. Сьогодні вже цілком очевидно, що безглузді звинувачення у колабораціонізмі, котрі лунають від промосковських сил на адресу українських патріотів, мають суто кремлівське походження. Звідти й провокації для Львова. Але як поводили себе самі москалі після 22-го червня 1941-го року?

Вчора Благодійний фонд «Україна-Русь» презентував книгу Сергія Дроб’язка та Андрія Каращука «Російська визвольна армія». Презентуючи видання, президент фонду Ростислав Новоженець зазначив:

«Ну ніяк росіяни не можуть відмовитися від вигаданої своєї месіанської ролі у розгромі фашизму. Звинувачуючи інші народи у співпраці з гітлерівською Німеччиною, вони завжди забувають казати про майже два мільйони своїх одноплемінників, які вірою і правдою служили нацистам».

Гортаючи сторінки книги, ми переконуємося, що нинішні звинувачення з боку Москви у буцімто великій підтримці німецьких нацистів з боку українських націоналістів, не лише величезне перебільшення, яке дійшло до великої брехні. Їх звинувачення – безсоромний цинізм, який може мати на меті не тільки принизити українців, але й одночасно приховати від громадськості неймовірні масштаби колаборації саме з боку росіян.

Під час презентації озвучуються факти, які вже не раз з’являлися навіть у російській історичній літературі. Утім, вони не є частиною сучасного інформаційного простору як в РФ, так і в Україні. І коли ми з одного і того ж джерела постійно чуємо обвинувачення в тому, що на західній Україні була сформована дивізія СС «Галичина», і тому галичани – запроданці, то чи не варто пригадати про роль самих московітів у війні проти СРСР. Зокрема, Ростислав Новоженець та Микола Грибок, упорядник видання, озвучили такі факти:

— Другою за чисельністю етнічною складовою військ СС були росіяни. Перше місце, звісно, належало німцям, а третє – французам. Українці в СС становили лише приблизно 2,5% особового складу, тоді як росіян там було аж 29% — це не одна дивізія СС, а цілих вісім. Крім того, було 18 російських дивізій у складі Вермахту, три розвідувально-диверсійні дивізії тощо.

— Серед полонених армій антигітлерівської коаліції на бік німців перейшли заледве 1%, тоді як 20% полонених з Червоної армії свідомо почали воювати проти Сталіна на боці Гітлера. Навіть в армії Паулюса, що так ганебно потерпіла поразку під Сталінградом, налічувалося до 70 тисяч радянських перебіжчиків. А так звана червоно-партизанська Білорусь під час німецької окупації сформувала 40 поліційних батальйонів. І білоруси також боролися проти радянської влади, ховаючись по лісах, аж до 1959-го року.

— Хоч німецька окупація території Російської Федерації тривала відносно недовго, росіяни з приходом Гітлерівців швиденько утворили кілька квазі-держав під протекторатом Німеччини. Відомий Козачий стан у Новочеркаську, Республіка Зуєва та Локатська республіка. Остання була утворена на території восьми районів Орловської, Брянської а Курської областей і тільки місцевого населення налічувала до одного мільйона людей!

— Коли так звана Російська визвольна народна армія Камінського придусила Варшавське повстання, почалися настільки жорстокі знущання над поляками, що цього не могли витерпіти навіть німецькі нацисти. Камінського стратили самі німці за скоєні його армією військові злочини. Натомість у Радянському Союзі за колаборацію судили і стратили не тільки командуючого «РОА» Власова, але й відомих колишніх білогвардійських офіцерів Краснова та Шкуро, які також воювали на боці Гітлера. І було за що. Принаймні тисяча сіл, котрі були спалені в Україні під час відступу гітлерівських військ, на совісті росіян у німецькій формі з нашивками у вигляді російського триколору.

Отож фактів російської колоборації більш ніж достатньо для того, аби принаймні висловити величезний подив, чому нинішня кремлівська влада розгорнула потужну кампанію проти сусідніх незалежних держав, звинувачує прибалтійські народи та українців у нацизмі, але вперто не помічає ролі своїх співвітчизників у розповсюдження «чуми 20-го століття». Але чи тільки подив слід висловлювати?

«Ми чуємо постійні вигуки і заклики різноманітних «антифа» про те, що у Львові розгортається нацизм. Сьогодні – звістка, що на Парламентській Асамблеї Ради Європи російська делегація взагалі готує резолюцію про те, аби засудити профашистську політику у прибалтійський державах і, звичайно, також в Україні! А насправді на злодію шапка горить. В Росії розвиваються об’єднання «Наші», скінхеди, йде боротьба з кавказцями – на кожному кроці відчувається сучасна профашистська політика. Але й в історії Росії були такі структури як Російська фашистська партія – у 20-му році вона виникла, і тільки японці у Маньчжурії цю партію ліквідували. Всеросійська фашистська організація в 33-му році в США виникла й діяла до 42-го року. Російський націонал-соціалістичний рух діяв в Німеччині. І нову ж таки цей список можна продовжувати.

Мало того, московська церква зараз хоче ввести Власова у лик святих. Дійшло до такого цинізму! Тепер, як один мудрий чоловік підмітив, у Москві будуть отакі підходи: Власов – не зрадник, а мученик, Велика Вітчизняна – це кара Божа за гріхи, бійці Червоної Армії – це богоборці-єретики, а Гітлер – меч Божий. Як москаль сьогодні сміє розкривати рота, звинувачуючи інші народи у співпраці з нацизмом, якщо другою за величиною після німецької складовою армії СС була саме російська», — розповів Ростислав Новоженець.

Зі свого боку Микола Грибок додав:

«Очевидно, ми повинні бути більш активними в інформаційному просторі. Не брати участі в тих пропагандистських псевдодискусіях, в яких ніколи не можна переконати опонента. Бо він прийшов не для того, щоб когось переконувати, а для того, щоб неправдою спотворювати інформаційний простір і, відповідно, наше з вами життя».

За словами М.Грибка, припинити політичні спекуляції на історії можна лише тоді, коли стануть широко відомі історичні факти. Презентована книга саме складається з «голих фактів», які сьогодні варто знати кожному, щоб не потрапляти на гачок примітивної пропаганди. Загалом, каже М.Грибок, ситуація, що складася на тодішньому пострадянському просторі, аж ніяк не була простою. Початок війни 22-го червня став шансом для багатьох росіян помститися за скалічені родини, вбитих сталінським режимом родичів. З іншого боку, а як було вести себе росіянам, коли Сталін всіх полонених оголосив зрадниками? А поневолені Росією народи також отримали шанс на звільнення з комуністичного рабства. Інша справа, що сподівання на Гітлера у 41-му виявилися, м’яко кажучи, наївними. Але, тим не менш, ніякий «русскій мір» не має морального права застосовувати принцип колективної відповідальності до тих, хто доступними на той час засобами взявся боротися зі сталінізмом.

Василь Іванців