Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що нинішня влада втратила довіру навіть серед найвірнішого, так би мовити, свого електорату. Протести проти прийнятого податкового кодексу нарешті об’єднали схід і захід України у відвертому несприйнятті дій команди Януковича. Мова, щоправда, йде поки що лише про ту частину населення, яка безпосередньо намагається робити власний бізнес без своїх лобістів при владі, без корупційних схем тощо – про малих підприємців, яких в Україні мільйони.

До пересічного громадянина ще не до кінця дійшло, що влада, по суті, оголосила йому війну. Але розуміння цього факту, певно, невдовзі прийде. Адже влада і зараз заявляє, що не збирається зупинятися «на досягнутому». Щойно впораються з малим бізнесом, тисячі протестувальників від якого президент Янукович вже назвав тими людьми, які не хочуть дотримуватися закону та платити податки, візьмуться і за звичайних громадян. Бо влада, не зважаючи на те, що наші співвітчизники живуть найгірше в усій Європі та вже починають заздрити не тільки росіянам, але й білорусам, і далі вважає, що народ забагато їсть. Що це, коли не відвертий геноцид та війна з власним народом?

Податковий кодекс – тільки початок. Прогнозувати, наскільки погіршиться життя країни, коли вона почне жити за запропонованими драконівськими правилами, щоправда, можуть переважно люди, які самостійно сплачують податки. Таких, звісно, мільйони, але в Україні це аж ніяк не більшість електорату і не та критична маса, яка самостійно спроможна, вийшовши на вулиці, змести цю владу. Підприємцям необхідна активна підтримка не тільки їх найманих працівників, але й студентів, пенсіонерів, тих, хто працює у бюджетній сфері. Але ці категорії громадян і далі отримують від влади ура-переможні реляції про те, що в результаті прийняття податкового кодексу їх життя поліпшиться. На жаль, багато хто у такі побрехеньки досі вірить. А тому залишається відкритим питання: чи так уже важко нинішній владі, маніпулюючи свідомістю мільйонів українців, не зважати на масові протести та далі продовжувати свою ганебну політику?

Якщо це й справді війна влади проти свого народу, і, при тому, війна, на яку влада пішла свідомо, то на війні – як на війні. І тут надзвичайно важливою є інформаційна політика. Так, більшість людей в податковому законодавстві не розбираються. Вони переважно орієнтуються лише на ті оцінки, які дають самі політики. Отже, підтримка чи не підтримка більшістю населення запровадженого податкового кодексу сьогодні напряму залежить лише від того, чи довіряють вони тим політикам, котрі говорять про податковий кодекс. Це завтра, коли наслідки отих «реформ» стануть очевидними, буде інакше. А сьогодні є так, як є. І сьогодні пересічний українець мав би собі поставити запитання: чи варто беззаперечно довіряти владі навіть коли він голосував за Януковича та Партію Регіонів? Варто керуватися принципом «довіряй, але перевіряй», чи все ж таки схаменутися й згадати інший вислів: «Затятим брехунам не можна вірити ніколи!»?

Зважаючи на інформаційне середовище останніх тижнів, в Україні просто неможливо не замислюватися над запитанням: добрий чи поганий отой податковий кодекс? Іноді люди і справді женуть від себе ці думки, виправдовуючись, що вони, мовляв, нічого не розуміють у податках, а відтак – нехай вирішують фахівці. Та ми пропонуємо зважити, передусім, ось на що: у світі українська податкова система справедливо вважається однією із найбільш заплутаних, сповнених протиріч і недоречностей, які породжують корупцію та заважають розвиткові економіки. Будь-яка демократична й економічно розвинута країна завжди має просту й зрозумілу податкову систему. Тоді чому у нас поспіхом приймають податковий кодекс, коли мільйони підприємців – прямих платників податків – навіть не уявляють, що саме на них очікує завтра? Хіба те, що податковий кодекс незрозумілий для більшості громадян (і навіть для депутатів, які за нього голосували!!!), які також є платниками податків та потенційно можуть стати підприємцями, не є достатньою підставою для того, щоб з повною впевненістю назвати цей документ антинародним?

У будь-якому розвинутому громадянському суспільстві, де люди дійсно відчувають, що саме вони є джерелом влади, цього було б уже достатньо. Але ми до таких суспільств, на жаль, поки що не належимо. Саме тому влада досі має шанс на перемогу, а відтак продовжує годувати народ побрехеньками. Більшість українців так і не зробила висновків із того, що обіцяне покращення життя «вже сьогодні», не тільки не відбулося упродовж значного часу перебування Януковича при владі, але, судячи з усього, невдовзі обернеться протилежним. Чи хтось думає, що гірше жити вже не можна? Можна! Згадаймо хоча б три голодомори в Україні упродовж якихось лише трьох десятиліть. Чи так уже випадково влада Януковича поступово спростовує, що голодомор 33-го був геноцидом? Чи таким уже неймовірним є припущення, що сумна історія може повторитися?

Поки що це виглядає фантастикою. Але зважимо на деякі обставини. У першій половині минулого століття, коли мільйони людей виморювали штучними голодоморами, Україна була аграрною. Тобто, більшість населення самотужки продукувала харчі, і саме харчі були мірилом добробуту в умовах тодішньої бідності. Комуністична влада, оголошуючи війну народові, саме харчі й відбирала.

Нинішня Україна не така. Сьогодні більшість людей харчі не виробляють. Зате в них можна забрати останні гроші, ту невелику власність, яку вони з покоління в покоління наживали у важких умовах. Заберіть у людуй гроші та власність, яку ще можна продати, — вони не матимуть що їсти. Прийнятий податковий кодекс вкупі із іншими «новаціями» законодавства цілком спроможні створити умови якщо не для виникнення жорстокого голоду, то, принаймні, до крайнього зубожіння мільйонів, люмпенізації нації, масового бомжування, хвороб, пияцтва і, як наслідок, іще швидшого вимирання українців. Чим не геноцид?

Можливо, хтось і далі вважатиме, що тут є значні перебільшення. Адже влада, повторюю, усіх заспокоює. Спробуймо далі розібратися, чи не час вже їй не вірити як затятому брехунові.

Прем’єр-міністр Микола Азаров (уроджений — Пахло) вже якось сказав, що жити стало краще – жити стало веселіше. Найближче майбутнє покаже, чи цей сумнозвісний сталінський вислів, зроблений вусатим тираном напередодні голодомору в Україні, є результатом совкового менталітету Пахла, чи це обмовка, яка свідчить про далекоглядні плани влади стосовно народу нашої країни? Втім, повернемося до обіцянок Пахла-Азарова, проаналізуємо основні з них та побачимо, що усе обіцяне народові обертається протилежними речами. Мова навіть не про якесь там загальне «покращення життя вже сьогодні», а насправді, про конкретні речі. Якщо Пахло вводив в оману людей і кілька місяців тому, вимальовуючи у рожевих тонах найближче майбутнє, то чому сьогодні можна хоч на мить повірити в усе те, що він говорить про податковий кодекс? Скоріш, усе також вийде з точністю до навпаки.

Зараз ми від Азарова Чуємо таке:

17 листопада він сказав: «Ми приймаємо податковий кодекс в інтересах усього суспільства, щоб економіка, отримавши потужні стимули для прискореного розвитку, надала нам можливість вийти на принципово нову якість життя».

15 листопада: « У 2011 році будуть підвищені виплати при народженні дитини».

8 листопада: «Гривня сьогодні не просто достатньо стійка, а абсолютно стабільна».

З тих причин, про які йшлося вище, можна прогнозувати, що гривня «впаде», ніяких грошей при народженні дитини давати не будуть, а податковий кодекс насправді (і це вже ніякий не секрет) прийнятий всупереч інтересам усього суспільства. Адже так само було й з іншими заявами Пахла, зробленими раніше. Відмотаємо час трохи назад.

3 листопада Азаров Сказав: «Вибори відбулися спокійно. Результати виборів свідчать, що у більшості народ довіряє владі, Президенту України, уряду, правлячій Партії Регіонів».

Власне, цю «довіру» ми тепер бачимо завдяки спонтанним масовим акціям протесту в Україні.

23 жовтня Азаров сказав: «Влада як ніколи зацікавлена у чесних і прозорих виборах. І саме такі вибори у нас відбудуться. Це однозначно».

Про вибори всі начулися. Без коментарів…

3 вересня Азаров сказав: «Ми встановимо низькі податки, мабуть, найнижчі податки в Європі».

І де такі податки?

27 липня Азаров сказав: «Давайте ми будемо змагатися з російським керівництвом, хто кого обжене у частині соціальних стандартів. Я розраховую, що ми виграємо. Я думаю, ми обженемо Росію і доженемо Європу».

Судячи з того, як за час перебування Азарова та Януковича при владі зросли ціни і як тупцюють на місці мізерні українські зарплати та пенсії, оте змагання у сфері соціальних стандартів полягає лише в тому, хто витягне з кишень громадян найбільше грошей. Пане прем’єре, тут Україна і так уже давно попереду всіх!

23 березня Азаров сказав: «Уже в другій половині цього року усі компанії, що працюють в Україні, упевняться, що проблем з поверненням ПДВ не існує».

Упевнилися. Проблем, мабуть, вже немає разом із поверненням. Є проблема навіть звіт до податкової здати…

19 березня Азаров сказав: «Ми зробимо все, щоб бідні не постраждали в результаті реформування, страждати їм далі більше нікуди вже. І зробимо так, щоб навантаження на реформування економіки більшою мірою лягло на людей заможних».

З прийняттям податкового кодексу, який справді, як кажуть фахівці, надає чималі преференції лише олігархам, нинішньому голові уряду варто було би зізнатися, що майже дев’ять місяців тому він нахабно брехав, або ж, принаймні, у стилі Ганни Герман, яка колись вслід за Януковичем називала Чехова українським поетом (хоч він не тільки не український, але й не поет, а письменник був), застановитися на тому, кого влада вважає бідним, а кого – багатієм. У цьому разі самозайняту особу з яткою на базарі варто назвати куркулем та розкуркулити, а всіх мільярдерів записати у комнезами.

Нарешті, 11 березня Азаров сказав: «У нас є програма виходу країни з кризи. У нас є команда, яка може її успішно реалізовувати».

З того часу програми ніхто так і не побачив, дії «команди» виявилися суцільною ганьбою, а щодо «успішної реалізації» й виходу з кризи краще взагалі б помовчали.

Василь Іванців