“Зигзуги” поведінки НБУ за останні три місяці можуть поставити в безвихідь будь-якого аналітика. Скажу відверто, що особисто я не можу визначитися з оцінкою валютно-промислової політики НБУ. Оцінюючи потік останніх пропозицій НБУ, я не можу зрозуміти, яку мету він ставить перед собою, чого він намагається досягти.

Мені пригадується анекдот часів СРСР: Першим секретарем сільськогосподарського райкому партії призначили вчителя математики. Хто пам’ятає, тоді будь-які рішення у всіх сферах життя приймали виключно “за вказівкою” райкому, обкому чи ЦК партії, а вірніше – за вказівкою першого керівника названих органів. І не дай Бог було не виконати його вказівку – знімуть з роботи чи заберуть партквиток, а то й – посадять.

Так співпало в часі, що через кілька днів після призначення першим секретарем вчителя математики почався масовий падіж свиней. Доповідають “першому”. Він подумав-подумав і дав вказівку: на всіх свинофермах поставити шкільні дошки, на яких намалювати крейдою квадрат з довжиною сторони квадрату в 47,3 сантиметри. На всіх свинофермах району вказівку “першого” негайно виконали, а свині дохнуть і далі. Доповідають “першому”: свині здихають і далі. Тоді, каже він, впишіть у квадрат коло. Вписали, а свині як здихали, так і здихають. Гм, гм, тоді, каже проведіть у квадраті дві діагоналі. Провели, через тиждень доповідають – усі свині виздихали. “А жаль, – сказав перший, у мене було ще кілька чудових ідей”…

Читати запис повністю. »

Кінець чудової казки про стабільну гривню

Валютна тема – традиційно гаряча в будь-яку пору року. Щонайменше з часів кризи 2008 року побоювання щодо подальшого зростання курсу долара полишали українців, а політики раз за разом мусили обіцяти якщо не «покращення», то хоча б «стабільність» становища гривні. В останні два роки Азаров, Арбузов та Тігіпко по черзі повторювали, як мантру, що все гаразд і ніяких «обвалів» на валютному ринку не буде. Слід визнати, що їм таки вдавалось виконувати обіцянки. До виборів 2012 року девальвації не сталось. Але наскільки довго триматиметься ця стабільність? І наскільки взагалі був сенс так наполегливо цю стабільність утримувати? Останні події показують, що чекати на завершення прекрасної історії про долар за 7,99 залишилось недовго. Є сенс пригадати, що саме нинішні владні політики говорили про гривню і долар та як тримали курс національної валюти. Це проллє світло на проблеми, перед якими постав тепер Нацбанк.

Сумніви щодо міцності національної валюти виникли не сьогодні і не перед виборами. Ще у травні 2011 р. голова Нацбанку мусив запевняти журналістів, що гривня лишатиметься стабільною до кінця року. За пару місяців його слова повторив Микола Азаров. Новий рік українці і справді зустріли з тим самим курсом долара – але вже не з 38 мільярдами доларів золотовалютних резервів, а лише з 31 мільярдом, попри всі сподівання Арбузова і попри сприятливу макроекономічну ситуацію. 7 мільярдів пішло на підтримку сталого курсу. «Стабільність» дається дорогою ціною.

Нове «загострення» обіцянок сталось восени 2012 року. Чимало експертів прогнозували девальвацію гривні на тлі незадовільних економічних показників – криза в Європі спричинила скорочення експорту, і частково через це третій квартал країна закінчила зі скороченням ВВП на 1,3%, слідом за яким може початись рецесія. Вересневе збурення на міжбанку, після якого долар в пунктах обміну виріс до 8,15 грн, вдалось зрегулювати (як і обіцяв Тігіпко). Але ціна долара в обмінках не впала до попереднього рівня і, таким чином, ще більше відірвалась від курсу Нацбанку. Звісно, дозволити офіційний обвал гривні напередодні виборів було б політичним самогубством. Адже ще влітку Партія регіонів внесла стабільну гривню до своєї передвиборної програми. Тому урядовці та Арбузов не здавались і продовжували стверджувати, що ситуація під контролем. Золотовалютні резерви, завдяки яким вдавалось тримати стабільність, танули на очах – до 26 мільярдів доларів станом на 1 листопада.

Читати запис повністю. »

Прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер закликав усіх канадців «у цю суботу вшанувати пам’ять мільйонів чоловіків, жінок і дітей – здебільшого українців, але також казахів і росіян, – які загинули протягом голодомору-геноциду 1932–33 років, спричиненого варварським комуністичним режимом Йосипа Сталіна».

Як мовиться в заяві канадського прем’єра, виголошеній учора (за місцевим часом) і оприлюдненій нині на сайті посольства Канади в Україні, він закликав канадців «приєднатися до українців по всій країні і вшанувати пам’ять тих, хто загинув у ці сумні часи їхньої історії».

«Висилаючи політичних лідерів, релігійних та освітніх діячів у гулаги, безжально відбираючи в невинних українських родин урожай і домашню худобу, необхідні для виживання, совєти прагнули знищити український націоналізм. Але не можна подолати дух українського народу. Його сини і дочки стійко трималися протягом цих та інших темних часів, щоб відродитися та з часом позбутися радянських кайданів, борючись за цінності, які ми високо цінуємо сьогодні: свободу, демократію, права людини та верховенство права», – мовиться в заяві.

«Ми дуже пишаємося тим, що у нашій країні налічується понад один мільйон канадців українського походження. Багато з них втратили близьких під час Голодомору – цього жорстокого акту злоби. Наш уряд усвідомлює їхню втрату. В 2008 році Канада стала першою країною, яка визнала цю ганьбу в історії людства актом геноциду, а у свій час Канада стала першою західною країною, яка визнала незалежність України», – нагадав Стівен Гарпер.

Цієї суботи в Україні і у світі вшановуватимуть 79-і роковини Голодомору, яке відбудеться в цю суботу.

Постгеноцидна Україна без гриму та прикрас

Українцям уже давно слід припинити сперечатися з нащадками кагебістів, штатних комсомольців та комуністів з приводу того, був Голодомор 1933 року геноцидом чи ні. Якщо ми не хочемо втратити нашу державність, нам треба боротися з наслідками цієї нашої національної трагедії, без подолання яких Україна і надалі буде залишатися за всіма соціально-економічними показниками серед країн Центральної Америки та екваторіальної Африки та посміховиськом для усієї Європи, включно навіть із євразійською Росією.

Дивує пасивність у цій царині представників української соціології та історіографії, які, схоже, взагалі, не розуміють, про що йдеться. Інакше як черговим проявом постгеноцидного синдрому це не пояснити.

Тому не дивно, що за нас це робили і роблять іноземці: консул Італії в СРСР Серджіо Ґраденіґо, американський історик Джеймс Мейс і його всесвітньо відомий співвітчизник Френсіс Фукуяма. Але навіть порада останнього українській інтелектуальній еліті в його київській лекції 2006 року будувати громадянське суспільство в Україні через засвоєння її громадянами «спільного травматичного досвіду» (тобто належного ставлення до Голодомору – І. М.) не була тією елітою впритул почутою, і це також ніщо інше, як прояв того самого синдрому.

Мета кремлівських катів у 1933 році була в цілому досягнута

Це сьогодні більшість українців має великі проблеми з європейською ментальністю та тотожністю. А до Голодомору українські селяни за своїм світоглядом практично нічим не відрізнялися від сучасних польських селян чи французьких фермерів.

Читати запис повністю. »

Крах міфу про «порядок»

Напередодні виборів однієї із ключових тез правлячої команди була ідея про “стабільність”, яка нібито досягнута, і тепер буде підґрунтям для зростаючого добробуту. При цьому, все це постійно протипоставлялося “хаосу”, який наче був невід’ємним атрибутом діяльності зловмисних “попередників”.

Постійно з усіх телевізійних екранів лунали думки про те, що тепер в Україні є справжній господар, який тримає державу міцно в руках, що тепер все упорядковано та налагоджено, державою управляють справжнісінькі професіонали і т.д.

Вибори внесли у ці пропагандистські тези деякі корективи.

Виявилося, що новітній порядок (на відміну від минулого хаосу) – це:

1) мордобій у виборчих комісіях та розпилення сльозогінного газу;

2) особи бандитської зовнішності у приміщенні виборчих комісій;

3) спецпідрозділи, що штурмують ОВК, аби вийняти оригінали виборчих протоколів, які не задовольняють кандидата від ПР;

4) безрезультатний підрахунок голосів протягом тижня та багато чого іншого не менш цікавого.

Зокрема, шанс одержати удар в обличчя лише зате, що ти бажаєш виконати свій громадський обов’язок та прослідкувати результати власного волевиявлення.

До речі, факт фальсифікації виборів вже встановлено офіційно. Зокрема, ЦВК, визнавши неможливість встановити результати виборів по цілому ряді округів, фактично засвідчила цим факт фальсифікації виборів.

В демократичному суспільстві факт фальсифікації виборів є досить тяжким державним злочином, оскільки є формою зазіхання на право обирати та бути обраним. Але де тоді кримінальні справи проти злочинців? Де самі злочинці, які насмілилися все це зробити? Де керівництво МВД, Генпрокуратури та СБУ?

Чи, можливо, у них краще виходить влаштовувати політичні процеси, ловити неіснуючих терористів, вигадувати та заарештовувати різноманітні революційні групи, їздити закордон, аби розказувати, що в Україні немає політичних ув’язнених?

Чомусь у них виходило дуже швидко шукати різноманітних терористів, які дозволяли комусь із керівництва навішувати собі зайві зірочки та медальки, але як тільки стікалися із реальними проблемами, то одразу кудись зникали.

Читати запис повністю. »

У Луганську суди закрили друге видання за тиждень. 3 жовтня Ленінський райсуд Луганська заборонив до закінчення виборів випускати газету «Наш вибір», тепер до того ж суду подано позов з вимогою заборонити випуск обласної громадсько-політичної газети «Молодогвардеец».

Як пише mgm.com.ua, підставою для заборони друку газети, відповідно до закону, є два встановлених судом порушення виборчого законодавства, яких припустився засіб масової інформації.

Перший позов проти «МГ» з вимогою встановити факт порушення подав кандидат у народні депутати Юрій Терніков, якого висунула по виборчому округу № 108 Партія регіонів. Претензії викликала публікація «Помста лисого? У Красному Лучі намагалися вбити довірену особу Валерія Мошенського». В суді першої інстанції, Ленінському районному суді, луганська газета виграла процес. Однак в Донецькому апеляційному адміністративному суді владі вдалося «протиснути» потрібне їй рішення.

Дії газети були визнані служителями Феміди неправомірними на дивних підставах. У вихідних даних було вказано, що матеріали політичної реклами розміщуються на сторінках 1, 3-9, в той час як спірна замітка опублікована на сторінці 2.

Постанова була винесена в той же день, коли закрили «Наш вибір», — 3 жовтня, близько 22 години.

Другий позов проти «МГ» подали вранці наступного дня. Його «автор» — ще один кандидат у нардепи по тому ж 108 округу – Дарина Сафонова.

Новий позов досить плутаний. Наскільки можна зрозуміти, нарікання викликала згадка про високий рейтинг Валерія Мошенського, інтереси якого обстоює видання. Але за законом, адміністративні позови подаються не пізніше, ніж через 5 діб після публікації. А між виходом статті 19 вересня і подачею цього позову 4 жовтня минулого більше двох тижнів. Тобто суд порушив процесуальне законодавство вже тоді, коли прийняв позов до розгляду.

Дарина Сафонова вимагає визнати факт порушення «молодогвардійцями» виборчого законодавства та заборонити випуск газети. Вона посилається на постанову Донецького апеляційного суду у «справі Тернікова».

Варто зазначити, що газету «Наш вибір» закрили на підставі того, що вона, надрукувавши результати соціологічних опитувань, назву організації, яка їх проводила, вказала у скороченому варіанті.

«Тексти» не можуть обійти увагою те, що обидві газети, котрі потрапили під заборону, публікують викривальні матеріали стосовно провладних кандидатів у депутати, порушуючи професійні стандарти і норми журналістської етики. Утім, подібним займаються і ті видання, що працюють на ставлеників влади. Очевидно, що у даному випадку застосовано подвійні стандарти. І також прикро те, що потенційні парламентарі так неадекватно реагують на критику. Страшно навіть уявити їхню реакцію на критичні публікації, коли вони опиняться у Верховній Раді.

Влада міста Берегове Закарпатської області не змогли застосувати всі положення закону про регіональні мови до угорської.

Як пише «Дзеркало тижня. Україна», каменем спотикання став пункт, згідно з яким держслужбовці зобов’язані володіти регіональною мовою. У місті, яке традиційно вважається угорськомовним, таких чиновників лише третина від необхідного числа.

Депутати реалізували лише окремі норми закону — вирішили забезпечити виготовлення офіційних бланків, печаток, штампів та табличок міської ради українською та угорською мовами; використовувати угорську мову поряд з державною при виготовленні табличок і покажчиків; здійснити належні заходи з метою недопущення публічного приниження державної та угорської мов.

Більш принципові положення закону міськрада обійшла. Так, п. 3 ст. 11 Закону «Про державні принципи мовної політики» зобов’язує посадових і службових осіб у межах території, на якій поширена регіональна мова, володіти, окрім державної, цією регіональною мовою та спілкуватися нею (усно чи письмово) з відвідувачами.

Ст. 11 мовного закону також згадана в рішенні Берегівської міськради: «При відборі службових кадрів враховувати критерії володіння державною та регіональною (угорською) мовою».

Однак на питання ZN.UA, чи буде відтепер знання угорської мови обов’язковим при прийомі на роботу до міськради та інших комунальних установ міста, мер Берегово Іштван Гайдош відповів: «Ми прийшли до консенсусу в тому, що під час прийому на роботу в наше самоврядування визначальними будуть відповідна освіта і професійна підготовка, а також володіння державною мовою. А знання угорської буде не критерієм, а тільки перевагою».

7 вересня міська рада закарпатського райцентру Берегово, в якому за переписом 2001 р. проживає 12,8 тис. угорців (або 48% від загальної кількості жителів), більшістю голосів ухвалила визнати на території міста угорську мову регіональною.

У столиці Білорусі Мінську затримали кількох адміністраторів опозиційних груп у соціальних мережах, повідомив білоруський правозахисний центр «Весна».

Наразі відомо, що принаймні одного з них, Павла Євтіхієва, повезли до суду, в нього вдома вилучили його комп’ютер. Також повідомляють, що зламані кілька спільнот опозиційного спрямування в мережі «ВКонтакте» з більш як 50 тисячами користувачів.

Мати одного із затриманих розповіла журналістам, що 30 серпня до неї на роботу прийшли двоє людей у ​​цивільному, які, не представившись, зажадали від жінки їхати додому “у справі сина”. Біля під’їзду її чекали ще четверо невідомих. Вони піднялися в квартиру і почали допитувати молодого чоловіка. Їх цікавили його відношення до інтернет-спільноти Вконтакте “Ляпіс Трубецькой” – безкоштовний концерт у Мінську” і паролі. Із розмови невідомих жінка зрозуміла, що арешти відбуваються по всьому Мінську.

Через деякий час викликані співробітники міліції забрали із собою молодого чоловіка і вилучили його домашній комп’ютер. Пізніше правозахисникам стало відомо про затримання ще кількох активістів, які адміністрували в соціальних мережах спільноти “Ляпіс Трубецькой” – безкоштовний концерт у Мінську” і “Набрид нам цей Лукашенко”.

Один з адміністраторів групи, який залишився на волі, розповів, що зв’язався з технічною підтримкою соціальної мережі Вконтакте і повідомив про злом спільноти. Зараз групу відновлюють після злому, адміністратори планують створити нову сторінку, а також повідомляють про те, що до затриманих на допитах застосовували силу.

Попередження: Оскільки гр. Янукович В. у своїй поточній діяльности рівняється на Президента Бєларуси Лукашенку А., адміністраторам соціяльних мереж українських, учасники яких не співають осанну “прєзідєнту, партіі і правітєльству” варто подбать і про безпеку даних, і про власну безпеку!

Розмова з відомим львівським політиком, одним із сучасних ідеологів українського націоналізму (за визначенням російських ЗМІ), автором скандально відомого інтерв’ю журналу «Der Spiegel Профиль» («Все русское мешает нам жить!»), кандидатом у народні депутати України по Сихівському виборчому округу №115 (Львівська область).

— Для чого Вам Верховна Рада?

— Україна сьогодні – невільна. Виконавча влада повністю контролюється «п’ятою колонною» — нащадками тих, хто знищив УНР, організовував голодомори, репресії, русифікацію, нищення духовності. Верхівку владної піраміди захопили чужинці, зайди. Там немає жодного етнічного українця. Левова частка власності, капіталів опинилася в руках росіян та євреїв. Українці не є господарями на власній землі. На тлі насаджування російської мови, закриття українських шкіл, непоодиноких випадків звільнення з роботи саме україномовних працівників це все більше нагадує політику апартеїду у Південно-Африканській Республіці 50-60-хх років, коли біла меншість (колонізатори) загнала чорну більшість (місцеве населення) у резервації. Ще можна змінити ситуацію мирним шляхом. Для цього потрібно обрати проукраїнський парламент, адже сьогодні у ВРУ українцями визнають себе лише 22% депутатів. Іду в народні депутати, аби захищати свій народ від окупантів і розбудовувати українську Україну.

— А чи маєте для цього відповідний досвід?

— Так. Я вже був депутатом нижчих рівнів – Франківської районної ради у Львові (1990-1994 рр.) і Львівської обласної ради (2006-2010 рр.). Ще до Незалежності я був активним у громадському житті – створював на підприємстві, де працював, осередки Товариства української мови (1988 р.), Народного Руху (1989 р.). З 1990 р. протягом п’яти років очолював осередок НРУ на заводі, керував рухівською фракцією у райраді, входив у керівні органи Руху на рівні району та області. Ось уже 22 роки є незмінним членом Української Республіканської партії. З 2002 по 2005 рр. був головою крайової організації УРП (тоді УРП «Собор»). У 2007-2008 рр. очолював всю партію (тоді УРП Лук’яненка). Нині є заступником голови УРП.

— Чим характеризується Ваша політична діяльність останніх років?

— За останні років десять-дванадцять – це, передусім, боротьба за мову. У 2000 році на Шевченківські дні я водив багатотисячні демонстрації під обласну державну адміністрацію на знак протесту проти русифікації. Додатковим поштовхом згодом стало вбивство композитора І. Білозора. Я був одним з ініціаторів перетворення похорону Ігоря на політичну акцію під гаслами проти зросійщення.

Республіканці встановили тоді біля прокуратури на пр. Шевченка пам’ятний хрест у терновому вінку з написом : «Вбитий російськими шовіністами». Разом з іншими організаціями ми домоглися розшуку Калініна і Воронова та суду над вбивцями. Взагалі в ті роки ми проводили чимало різноманітних акцій на захист державної мови – від пікетів до конференцій, часто вдавались до вуличних театралізованих дійств, фотовиставок зі знімками неукраїнських вивісок, реклами тощо. Ми навіть виготовили і розклеювали у місті наліпки з черепом і кістками на червоному фоні: «Обережно русифіковано!» (не уникнули тоді і арештів). Вже зголом, будучи радником з мовних питань (на громадських засадах) голови ЛОДА (2008-2010 рр.), я навіть видав книгу-збірник нормативно-законодавчих актів про мову, аби «озброїти» передусім місцевих керівників владних і громадських організацій щодо навадення порядку в мовній царині у Львові та області.

Читати запис повністю. »

Російська мова прийде і до Львова?

Закон Колесніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» уже вступив в силу. Тож тепер очікують, що приблизно на половині території України російську мову зроблять регіональною. Але чи так це? Уважно почитавши текст документу, ми побачили, що навіть в тих містах, які вважаються мало не головним оплотом українства, можна «на законних підставах» запровадити регіональну російську мову. Було би бажання.

Марні сподівання

Попри масові акції протесту, багато хто сприйняв мовний закон достатньо спокійно. Мовляв на сході і півдні країни, принаймні – у містах, більшість і без того розмовляє виключно російською мовою. А в центральних і західних областей нічого не зміниться. Пересічному галичанину, наприклад, важко уявити, що російську як регіональну тепер можуть нав’язати навіть у Львові.

На перший погляд, це повна нісенітниця. Та й від політиків не чути жодних застережень. Більше говорять про імовірний розкол країни на мовному грунті, аніж про русифікацію від сходу до заходу. У цьому разі, мовляв, народ повстане та й місцеві органи влади, що складаються переважно з українських патріотів, не дозволять розвивати такий сценарій. Однак, не кажімо «гоп»…

Недавно ще взагалі ніхто не вірив, що такий закон буде прийнято. Власне, спочатку саме лише обговорення мовної теми називали провокацією. Пізніше до Верховної Ради було подано кілька різних мовних законопроектів. І також здавалося, що не конче поставлять на голосування саме той, який тепер охрестили словом «КАКА».

Читати запис повністю. »