УГВР: передпарламент вільної України

Що сьогодні, перед черговим відзначенням Дня Незалежності, говорять пересічному громадянинові слова «Українська головна визвольна рада»? У кращому разі вони нагадують йому рядок із шкільного чи вузівського підручника історії, де говориться про те, що 11-15 липня 1944 року біля села Недільна Самбірського району на Дрогобиччині відбувся установчий збір УГВР, що входило до неї 20 осіб, що невдовзі діяльність УГВР як цілісної структури була припинена радянською службою безпеки, хоча її деякі керівники, члени і представники зберегли її осердя і вели боротьбу проти більшовиків (та керували нею) на українських теренах іще десять років.

Але хіба це вся правда? І хіба це найсуттєвіше?

Ну, а представникам чинної влади, думаю, ці слова взагалі нічого не говорять – хіба що зайвий раз нагадують про існування «клятих бандер», з якими треба щось робити, але з якими нічого зробити так і не вдається.

А тим часом поява і діяльність УГВР стали одним із поворотних пунктів в історії України ХХ століття. І сьогоднішні цілі та методи боротьби українських демократичних сил (знають вони про це чи ні, визнають чи не хочуть визнавати) запрограмовані саме очільниками УГВР.

Від демократії до авторитаризму – і знову до демократії

Справа в тому, що після поразки Української Народної Республіки в українських політичних рухах виразно домінувати тоталітарні й авторитарні течії. На Східній Україні це були більшовики, в усьому орієнтовані на Москву, чи, у кращому разі, націонал-комуністи на кшталт Олександра Шумського, Миколи Скрипника, Панаса Любченка, Миколи Хвильового, Василя Еллан-Блакитного та їхніх численних однодумців. На Західній Україні це були члени Організації українських націоналістів (ОУН), які найрішучишими і найрадикальнішими засобами вели боротьбу із польською окупацією. Так, були на Галичині та Волині й націонал-демократи і навіть ліберали, але проведена польською владою «пацифікація» 1930 року та постійні утиски національно-культурних прав українців підривали їхні позиції, оскільки ефективної стратегії та тактики опору вони так і не змогли напрацювати. Потім було об’єднання більшої частини українських земель під орудою сталінської Москви у 1939-40 роках, потім – німецько-угорсько-румунська окупація, починаючи з 1941-го (на Закарпаття угорська армія прийшла раніше, у березні 1939 року). Здавалося, історичною практикою доведена вищість диктаторських режимів; європейська демократія у ці роки захищається від тоталітарних вихорів на Британських островах чи ховається у горах та лісах Швейцарії і Швеції.

Читати запис повністю. »

Польща придбала 20 швидкісних потягів класу «Пендоліно» виробництва італійського концерну «Alstom» за €400 млн. Перший з поїздів у неділю вже прибув до Варшави. Кожен із замовлених складів «Пендоліно» має сім вагонів. Потяги мають майже 190 метрів довжини і вагу 395,5 тонни. Вагони в італійських поїздах поділені на два класи, є також купе бізнес-класу. Коштує один такиї поїзд €20 млн.

Кожен поїзд має 402 місця – 57 в першому класі і 345 в другому. В обох класах крісла розкладаються, кожне місце має власне освітлення і розетку. У коридорах вагонів є стелажі для багажу. Потяг буде обладнаний також вішаками для велосипедів.

Враховуючи стан залізничної інфраструктури, Пендоліно долатиме шлях з Варшави до Гданська за 2 годин 40 хв, з Варшави до Кракова — 2 години, до Вроцлава — 3 години 30 хв.

У травні наступного року «Пендоліно» отримає допуск для роботи в Польщі і їздитиме модернізованими коліями. Спершу його швидкість не перевищуватиме 200 км/год, далі швидкість підвищать до 230 км/год. Сьогодні швидкість на польській залізниці не перевищує 160 км/год.

Аеродинамічні «ніс» потягу був розроблений італійським дизайнером автомобілів Джорджетто Джуджаро, який працював з такими автомобільними виробниками, як Ferrari, Maserati, Audi і Fiat. Він також отримав звання кращого автомобільного дизайнера ХХ століття.

Нагадаємо, «Укрзалізниця» придбала у південнокорейської фірми Hyundai десять поїздів за $307 млн або $30,7 за один поїзд. Їхня конструкційна швидкість – 180 км/год. Однак стан колії не дозволяє корейцям розганятися більше за 160 км/год. У складі поїзда Hyundai є 3 вагони першого класу та 6 вагонів другого класу, із яких один має буфет для пасажирів. Кількість пасажирських місць — 579, з них 1-го класу — 168, 2-го класу — 411 та 2 місця для інвалідів.

Однак ця покупка не виправдала себе — корейські поїзди часто ламалися і, як наслідок, запізнювалися до пункту призначення. Окрім того, українських пасажирів не влаштовувала висока вартість квитків на Hyundai.

Необхідно все пам’ятати

Польський сенат ухвалив заяву про трагічні події на Волині в 1943 році. У заяві сказано, що з боку українців по відношенню до поляків мали місце «етнічні чистки з ознаками геноциду». 148 депутатам з партій регіонів і комуністів це твердження поляків виявилось не повним і вони вже вимагають від польської сторони, щоб Сейм Польщі визнав Волинські події «геноцидом польського народу».

Як тут не згадати слова чеського філософа і борця за свободу Карела Гавлічека (1821-1856), який писав, що «москалі, так і поляки претендують на виключне право поневолювати український нарід».

Тотожність думок членів Партії Регіонів і польських кресов’яків вказує на їх спорідненість у ставленні до борців за волю і незалежність України. Як одні, так і інші для утвердження своїх бажань використовують тільки їм вигідні факти. Згадаймо, як на виборчому окрузі п. Т. Засухи, під час виборів у Верховну Раду (округ 94), брались до уваги лише результати тих виборчих дільниць, де за неї проголосувало більше виборців, а результати на інших виборчих дільницях вважалися не правочинними. Аналогічно діють і польські політики, котрі в довготривалій українсько-польській історії згадують лише про ті факти, де вони «білі та пухнасті» (на їх думку).

У листопаді 1918 року була проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Поляки відповіли на це війною. Отримуючи допомогу від держав Антанти, у першу чергу від Франції, яка озброїла армію ген. Галлєра, поляки перемогли в українсько-польській війні та окупували Західну Україну.

Читати запис повністю. »

Подарунок для Януковича

Українська Республіканська партія передала Президенту України Віктору Януковичу подарунок з нагоди дня народження.

Три роки тому, до 60-ти річчя п.Януковича, Львівська Крайова організація партії вручала Президенту символічний подарунок – пенсійне посвідчення, однак, головний пенсіонер країни натяку тоді не зрозумів. Два роки УРП просто ігнорувала свято Президента — і це не вплинуло на Гаранта.

Цього року, на 63-річчя В.Януковича, республіканці вдалися до вишуканішого подарунку. Панові Президенту надіслали картину Казимира Малевича “Чорний квадрат”. Звісно, надіслали копію, яку виявилось дуже легко виготовити і дарунок вийшов, з огляду на наше ставленя до президента, доволі дешевим – аркуш ватману формату А-4, трохи туші, декілька вправних рухів студента з партійної молодіжки.

Малевича вибирали свідомо. Він, як і Янукович, мають подібні за побудовою прізвища з однаковим закінченням, обидвоє за духом є російськими радянськими людьми та ще й однакового польського походження. Щоправда Малевич помер у 1935 р. Картину підібрали також знакову. Але аби не втомлювати пана президента важкими роздумами щодо змісту картини — викладемо свій підтекст у привітанні. Картина, на нашу думку, відображає наслідки правління Президента В.Януковича за останні три роки. На картині, як і в Україні, неможливо побачити за чорним — біле, за брехнею – правду, за смертю – життя. Суспільство загнане в рамки, усюди домінує чорний колір, навколо панує безнадія і пригніченість.

Читати запис повністю. »

“На похилу вербу і коза лізе”
(укр. прислів’я)

14 червня ц.р. американське Агенство Associated Pressопублікувало резонансний матеріал під назвою “Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США”. Йдеться про громадянина США з 1949 р., українця з Волині 1919 року народження Михайла Каркоця (Michael Karkoc).

Агенство звинувачує п.Каркоця у причетності до вбивств цивільного польського населення сіл Підгайці та Холонів на Волині у1943 році, будучи командиром Українського Легіону Самооборони, а також придушенні Варшавського повстання у 1944 році, як офіцер дивізії СС ”Галичина”. Михайлу Каркоцю інкримінують і приховування цієї інформації від американської іміграційної служби.

Знаково, що звинувачення на адресу українця були оприлюднені за тиждень до сумнозвісного голосування 20 червня у польському Сенаті за Заяву щодо засудження Волинських подій 1943 р. і звинувачення на адресу УПА за етнічні чистки поляків, що межують із геноцодом.

Першими розтиражували звинувачення Асошіейтед Прес (АП) росіяни. Вже того ж 14 червня у російських ЗМІ з’явилясь інформація про “українського нациста”. Наступного дня цю дезу підхопили російськомовні видання в Україні. “Рука Москви” присутня і тут (недарма проросійські організації в Україні віднедавна активно розкручують тему “волинської різні”).

Аскольд Лозинський, голова представництва Світового Конгресу Українців при ООН висловив сум, що така поважна і давня установа як АП в гонитві за сенсацією не вдалась до перевірки матеріалів справи і допустила значні історичні неточності. Звинувачення, вважає п.Лозинський, побудовані на чутках, взятих у “передбачуваних” свідків, свідчення яких не доступні для вивчення і правдивість яких не тільки сумнівна, але вони є абсолютно неважливими, оскільки тут немає конкретних рис обвинуваченого. А Український Легіон Самооборони ніколи не був під підозрою. Діяльність же дивізії СС “Галичина” впродовж сімдесяти років неодноразово ретельно досліджувалась різними комісіями і в результаті — вона визнана невинною у військових злочинах.
Читати запис повністю. »

19 червня парламентська опозиція використала останній свій козир. І треба сказати, що бездарно.

На виконання одного з пунктів власної передвиборної програми депутати опозиційних фракцій не додали 33 голоси за внесений ними ж законопроект щодо скасування сумнозвісних Харківських угод. Отож, окупаційний російський Чорноморський Флот залишатиметься в Україні до 1942 року.

Не важливо чи були відсутні, а чи не голосували народні депутати, але факт залишається фактом: фракція “Батьківщина” не додала 22 голоси, “УДАР” – 8 і “Свобода” – 3. Не підтримали скасування ворожих для України договорів 2010 року такі знакові опозиціонери як Турчинов, Терьохін, Кожем’якін, Парубій, Катеринчук, Матіос, брат Тягнибока Андрій.

Не має великого значення і те, чи був шанс набрати у парламенті більшість голосів аби анулювати зазначені Угоди. Але продемонструвати суспільству власну політичну волю, згуртованість і дисципліну опозиціонери просто були зобов’язані.

Попередньо парламентська опозиція також завинила у провалі інших власних законопроектів, що були широко розрекламовані під час виборчої кампанії. Це – скасування депутатських пільг, відміна недоторканості депутатів, перегляд пенсійної реформи.

Читати запис повністю. »

Святкування 9-го травня як колективний маразм

За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України 9 травня у більш ніж 4 тисячах населених пунктів усіх регіонів держави відбулося понад 6 тисяч масових заходів, присвячених Дню Перемоги у Другій світовій війні. В масових заходах взяли участь понад 1,6 млн осіб.

Водночас, напередодні соціологи стверджували, що 82 відсотки українців вважають День Перемоги великим святом, а 75 відсотків мешканців України мали намір святкувати День Перемоги.

Закономірно у кожного свідомого громадянина незалежної України виникає запитання, а що дала українцям ця перемога.

Для глибшого розуміння звернемось до історичних фактів.

Після Переяславської угоди 1654 року українська козацька держава потрапляє у залежність від Москви. В 1775 році імператриця Катерина ІІ руйнує Запорожську Січ і Україна стає російською колонією. Після трьох століть московської неволі 22 січня 1918 року українці відродили самостійну державу – Українську Народну Республіку. Проте, і більшовицька Росія не могла змиритися з існуванням окремої української держави. Три-річна московсько-українська війна закінчилась нашою поразкою і з 21 листопада 1920 року Україна знову опинилася в московській окупації. Зі всіма наслідками. Червоний терор (1918-1923 рр.) забрав життя 30 тис. осіб української інтелігенції, духовенства. У 1920-1921 рр. вбито 10 тис. українських партизан. Перший голодомор (1921-1923 рр.) скосив 1 млн. українських селян. Початок сталінських репресій (1923-1929 рр.) — ще 250 тис. українських інтелігентів. У 1925-1932 рр. терором проти українських військовиків знищено 500 тис. ветеранів Армії УНР. Колективізація і розкуркулення коштували нам 50 тис. замордованих селян. Другий голодомор (1932-1933 рр.) – ще 10 млн. селян. Голодомор на Кубані (1932-1934 рр.) – 1 млн. українців. Розстріляне відродження (1933-1938 рр.) – 100 тис. інтелігенції. Великий терор (1936-1938 рр.) – 300 тис. українців. Репресії на західній Україні (1939-1940 рр.) – 40 тис. українців. Разом, до початку німецько-російської війни 1941 року, лише за 21 рік московська окупаційна влада в Україні фізично знищила 13 млн. 280 тис. українців. Близько 4 млн. українців за цей час були депортовані з України та прилеглих українських етнічних земель на Північний Урал, Сибір, Далекий Схід, Казахстан. Завезено в Україну бл. 2 млн. росіян на місце виморених Голодом у 1933 році українців Відновлено політику насильного зросійщення українців. Знищено сотні і закрито тисячі храмів, ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву. Зрозуміло, що українці ненавиділи радянську владу, чекали слушної нагоди аби вирватися з цього московського пекла. Тому, німців у перші дні війни сприймали як визволителів. І хто з тверезомислячих українців міг захищати добровільно московську імперію зла СРСР?!

Читати запис повністю. »

Активісти Чорного Комітету обклеїли Ялту плакатами, в яких висміюється нинішня влада. Зокрема, на плакатах зображено Януковича з підписом «Кради шапки – станеш президентом» та «Ботай по фєні – і я почую тебе», Азарова з написом «Хайль, Путін», та Могильова, який закликає перетворити Крим на Магадан.

Деякі з цих плакатів були розміщенні на наметах Партії Регіонів. Розклейка відбулася до приїзду Януковича.

«Ми не знаємо чи побачив нашу творчість Янукович, нас більше цікавить думка звичайних громадян. А вони реагували дуже позитивно. Перехожі підходили, цікавились, фотографували плакати, і всі нарікали на нинішню владу», — коментують активісти Чорного Комітету в Криму.

Вшанування полеглих націоналістів у Бабиному Яру

21 лютого 2013 року Організація Українських Націоналістів, Всеукраїнське Жіноче товариство імені Олени Теліги, члени «Тризубу», «Київського віче», полку «Чорних запорожців», КУПРу, УНСО та небайдужі кияни вшанували пам`ять Олени Теліги та 769 членів ОУН, розстріляних німецькими окупантами у Бабиному Яру.

Після поминальної служби, відправленої парохом церкви Святого Миколая на Аскольдовій могилі Ігорем Онишкевичем, народне віче відкрив провідник КМО ОУН Сергій Коваленко. Виступили, також, Голова КМВ ВЖТ ім. О.Теліги Олеся Применко, Голова правління Фундації ім. О.Ольжича Сергій Кот та інші учасники заходу. Вони відзначили визначну роль Олени Теліги та її загиблих побратимів у формуванні антинацистського підпілля на теренах Києва та всієї України.

Голова ОУН Богдан Червак нагородив членкиню Коаліції Учасників Помаранчевої революції (КУПР) Тетяну Ліходєєву почесною грамотою ОУН за активну громадську позицію та виявлену особисту мужність при захисті честі та гідності Української Нації від посягань московського шовініста Жиріновського.

Поминальний захід учасники завершили виконанням Гімну України.

Секретаріат ОУН

Ігор Мірошниченко, який звалив пам’ятник Леніну в Охтирці, «на межі закону, але зробив добру справу», вважає сумський міський голова Геннадій Мінаєв.

Мер Сум Геннадій Мінаєв підтримує дії активістів ВО Свобода зі знесення пам’ятника радянському диктатору Володимиру Леніну в місті Охтирка Сумської області.

Мінаєв наголосив, що не підтримує діяльність народного депутата Ігоря Мірошниченка, але в питанні ставлення до комуністичного тоталітарного минулого вони — союзники. «Його діяльність я не підтримую. Причому, іноді категорично. Але до його лютої ненависті до комуністів завжди буде додаватися моя люта ненависть. Тут ми повні союзники!» — написав мер на своїй сторінці в Facebook.

За словами Мінаєва, він повністю солідарний в цих діях із Мірошниченко і аплодує йому. «На грані Закону, але він зробив праве діло! Тим більше, виконуючи указ президента України, так би мовити, на основі норм «прямої дії», — відзначив Мінаєв.

«Зараз комуняки почнуть верещати як голодні поросята, та ще припишуть цій бетонній ідол-статуї значення якого-небудь пам’ятника архітектури місцевого значення. В жорсткий ігнор!» — підкреслив Мінаєв.

Також він запропонував активістам Свободи знести два пам’ятники Леніну в Сумах, зазначивши, що вони не значаться на балансі Сумської міської ради.

Нагадаємо, 15 лютого в місті Охтирка Сумської області більше десяти прихильників партії Свобода на чолі з народним депутатом Ігорем Мірошниченком зруйнували пам’ятник лідеру Жовтневого перевороту, радянському диктатору Володимиру Леніну.