Уроки Криму для ЗСУ

Насильницьке приєднання, загарбання (анексія) Російською Федерацією частини української території – Криму оголило серйозні проблеми у державному будівництві, передусім, у Збройних Силах України.

Після проголошення незалежності України у 1991 році, природньо, що з наших земель мали б бути виведені окупаційні радянські (читай – російські) війська. Так поступили, зокрема, в прибалтійських державах. Ми ж вирішили дислоковані на території України російські армійські підрозділи перетворити на українські. Але пішли шляхом не кардинальних, а косметичних змін. Змінили державний прапор, герб, гімн. А офіцерський склад, значна частина генералітету формально присягнули Україні, та по-суті залишилися вірними радянській імперії. Згодом, в армію на керівні посади вони привели своїх дітей, які за духом мало чим відрізнялись від батьків. У начебто українській армії збереглися старі радянські звання, відзнаки, традиції, історична тяглість, команди, та й здебільшого російська мова. Чи така армія може протистояти російській армії!? Та навіть на ментальному рівні – ні, бо вони між собою мало чим відрізняються і як це свій буде іти проти свого. То для чого нам така армія, яка не буде воювати проти російського окупанта? Саме з цієї причини в Криму москалям все здали без бою. Соромно мабуть оприлюднювати величезну кількість українських військових, які без докорів сумління преспокійно “переприсягнули” на вірність Росії.

Що слід робити аби в майбутньому таке більше не повторилось?

Читати запис повністю. »

Яким має бути новий закон про мови?

Голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець скерував листа до народних депутатів України Вячеслава Кириленка та Ірини Геращенко, у якому висловив свої міркування про те, яким мав би бути новий мовний закон. Ось текст документу:

«У парламенті Ви стали ініціаторами нового закону про мови і, вочевидь, очолите відповідну депутатську групу з підготовки законопроекту.

Вітаючи таку ініціативу, маю за честь подати деякі власні міркування з цього приводу.

Маю на це моральне право і чималий досвід.

З 1988 року я є членом Товариства української мови ім. Т.Шевченка, яке стояло біля витоків “Закону про мови в УРСР” (1989 р.). У 2000 році, після вбивства у Львові композитора Ігоря Білозора, я був організатором масових акцій на підтримку української мови і автором резонансної ухвали про мови Львівської обласної ради за №311 від 20.06.2000р. Як депутат обласної ради (2005-2010 рр.) я неодноразово готував проекти мовних рішень. З 2008 по 2010 роки я був позаштатним радником-консультантом голови ЛОДА з питань мовної політики. Під моїм керівництвом у 2009 р. видано збірник “Законодавчо-нормативні акти з питання функціонування української мови як державної”.

Читати запис повністю. »

Тиражуючи повідомлення про те, що в ніч на 7 січня невідомі вандали осквернили пам’ятник Леніну в Одесі екстремістськими написами, всі мас-медіа ілюстрували це знімками, запозиченими зі сторінки так званої «Народної дружини Одеси», яку веде УКонтакті лідер «Молодіжної єдності» Антон Давидченко. На монументі було написано:«Свобода прийде», «Україна для українців», «ОУН, УПА – герої». Можливо через те, що деякі написи були з грубезними помилками («Москоляку на гиляку»), запідозрити в цьому націоналістів було неможливо. Тож, коментуючи знімки, деякі одесити писали: Ну й вигадав Антошка, як залучити совків на свій «марш антифашистів».

Сам же він у своїх коментарях твердив: «Це в традиціях націоналістів нападати на тих, хто не може дати відсіч. Наприклад, розмалювати провокаційними лозунгами пам’ятник Леніну. Зараз вони, як і їхні діди, ховаються по схронах, а коли стануть нахабнішими й сміливішими, знову вилізуть наверх. Але ми вже будемо готові до відсічі. Сьогоднішній випадок доводить, що ми збираємо дружини не дарма». А вже 8 січня Давидченко вивів свої дружини «тітушків» на «марш антифашистів». Приєдналися до нього й пенсіонери, які ще не позбулися совкової ментальності, та комуністи, обурені наругою над своїм ідолом – Леніним.

Як і слід було чекати, правоохоронці без будь-якої надії на успіх стали розшукувати вандала, що розмалював ідола Леніну. Поміч їм надійшла несподівано від активістів одеського Євромайдану. Хтось із студентів, можливо, то майбутній юрист, авторитетно заявив, що пам’ятник розцяцькували «антифашисти» із «Молодіжної єдності». Докази цього очевидні. По-перше, написи з’явилися акурат перед «антифашистським маршем». Мета цієї провокації — показати, що в Одесі є «фашисти» і закликати своїх прихильників із ними «боротися» шляхом участі в марші. По-друге, «помітили» написи і опублікували їх у своїй групі УКтонтакті також активісти «Молодіжної єдності». Важко припустити, що хтось з одеситів, гуляючи вранці в парку, побачив це і відразу став телефонувати Антону Давидченку. Утретє, написи на постаменті Ілліча виконані зі смішними граматичними помилками. Адже знавець української, тим більше націоналіст, навряд чи напише слово «гиляка» через російську літеру «и». Ну і нарешті, четвертий доказ: почерк. Не потрібно бути професійним графологом, щоб побачити — написи на пам’ятнику Леніну від 7 лютого і написи, зроблені в ніч на 12 червня минулого року на Одеському культурному центрі, де 13 червня відбулася зустріч із народним депутатом Іриною Фаріон, виконані одною і тою ж людиною. Особливо його видає буква «В», що має характерні «хвостики».

Свої звинувачення уповноважений Майданом юний слідчій підкріпив документальними світлинами, частину з яких і понині можна бачити на сторінці «Народної дружини Одеси» УКонтакті. А я, переглянувши свій фотоархів, знайшов там ще й торішній знімок, де видно Антона Давидченка, який разом з іншими молодиками влаштував сутичку з бажаючими зайти до зали культурного центру на зустріч з Іриною Фаріон. Тож приєднуюся до пропозиції майданівця, який радить міліціонерам, що розслідують цю справу, прямувати з обшуком в офіс обласного відділення Національної спілки журналістів України, де його очільник Юрій Работін надав дах Антону Давидченку і його «гопникам-антифашистам» і сміливо їх допитувати — як із приводу пам’ятника Леніну — так і у справі культурного центру.

Намагання «антифашистів» перекласти все з хворої голови на здорову, перевести стрілку на націоналістів провалилося. Тільки мало віриться, що правоохоронці наважаться бодай потурбувати Давидченка, із «тітушками» якого вони друзі-нерозлийвода.

Сергій Горицвіт

Ігоря Гузя підозрюють у правопорушеннях за статтями ч. 2 ст. 296 КК (винесення портретів Януковича з приміщення Волинської обласної ради), ст.295 КК (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку), ст.341 КК (захоплення державних або громадських будівель чи споруд), згідно з якими йому загрожує до 11-ти років ув’язнення.

Слідчий та прокурор вимагають застосувати запобіжний захід активісту у вигляді домашнього арешту на два місяці, заборонивши цілодобово залишати місце проживання, з застосуванням електронного браслету.

Ігор Гузь вважає, що всі звинувачення абсолютно надумані і є нічим іншим, як політичними репресіями режиму Януковича проти опозиційних активістів.

«Ви запитаєте, а як же підписаний вчора Закон України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань»? В принципі він вже опублікований та вступив у дію, але як буде застосований, ніхто поки не знає. Можливе вибіркове та неповне застосування, тому наша група юристів готується до адекватного захисту в існуючих умовах», — зауважує він.

Зокрема координатор луцького Євромайдану Ігор Гузь запрошує небайдужих лучан та волинян підтримати його під час проведення судового засідання. «Ваша писутність є дуже важлива! Система повинна бачити, що за кожним незаконно переслідуваним активістом опозиції вийдуть сотні і тисячі небайдужих громадян!», — закликає Гузь.

Юлія Грищук

PS.

Після того, як інформаційний простір України сколихнула хвиля обурення з приводу застосування електронного браслету щодо координатора луцького Євромайдану Майї Москвич за перевернутий портрет Януковича, влада дала задній хід.

Так 23 грудня рішенням суду було скасовано додатковий обов’язок запобіжного заходу для активістки луцького Євромайдану Майї Москвич – носіння електронного засобу контролю (браслету).

«Відверто кажучи, носити цей ЕЗК було не тільки фізично, а й психологічно дуже важко», — говорить Майя Москвич. І у мене як в громадського діяча не виходить з голови питання – для чого це все було? Ситуація настільки абсурдна, що обов’язково має бути колись внесена до архіву політичних репресій Януковича в незалежній України! Електронний браслет за пошкодження портрету Януковича — випадок, яким завжди можна буде потурати безглузді дії влади! І це треба буде робити при кожній нагоді!», — прокоментувала судове рішення Майя Москвич.

Майже як за портрети Сталіна до 53-го

За пошкодження портретів Януковича активістка луцького Євромайдану носитиме спецбраслет контролю

Не відлучатися за межі Волинської області, прибувати до слідчого на першу вимогу, не перебувати на Театральному майдані під час акцій, носити електронний засіб контролю — такі запобіжні заходи на два місяці присудили активістці луцького Євромайдану, голові громадської організації «Національний Альянс» Майї Москвич у справі за пошкодження портретів Януковича.

Судове засідання відбулося у Луцьку 16 грудня.

Більше чотирьох годин тривав розгляд справи щодо застосування запобіжного заходу під час кримінального провадження над Майєю Москвич.

Прокурор Приймачок та слідчий Маркевич наполягали, щоб вона перебувала під домашнім арештом з 19:00 до 7:00.

Нагадаємо, що активістку підозрюють у вчиненні хуліганства, передбаченому ч.2 ст. 296 КК України (пошкодження портретів Януковича) та 295 КК України (заклики знімати портрети Януковича у місті Луцьку та викидати їх в урну для сміття на Євромадані).

Однак суддя Ковтуненко клопотання сторони обвинувачення задовільнив лише частково. Тепер громадська активістка протягом шістдесяти днів зобов’язана носити електронний засіб контролю.

«Вважаю, що вчора був перший переможний юридичний бій у війні, розпочатій проти активістів Євромайдану. Завдяки силам громадськості справа набула резонансу і публічності, тому майже усі вимоги сторони кримінального провадження були відхилені. Ця справа показала, що кригу можна ламати, коли ми всі разом і не боїмося. Те, що мені вчеплять еклектронний браслет яскраво підтверджує, що влада вбачає в мені серйозну загрозу», — прокоментувала судове рішення Майя Москвич.

Юлія Грищук

Росія готує вторгнення в Україну?

Це може статися під гаслами «примушення до миру», як це вже було у Грузії, «наведення порядку» або й навіть захисту від якихось міфічних євроекстремістів.

Останнім часом Кремль про людське око тримає підозріло спокійний нейтралітет. На відміну від тої істеричної реакції, яку ми пам’ятаємо у листопаді, коли Україна ще мала шанс підписати угоду з ЄС, тепер Путін не хвилюється. І це, вочевидь, є підтвердженням того, що події в Україні наразі розвиваються за його сценарієм.

Тим часом діюча в Україні влада, геополітична орієнтація якої вже не викликає ані найменшого сумніву, «добре» виконує свою роботу. Повне нехтування велелюдними протестами, репресії, що вже розпочалися, періодичні провокації силових зіткнень помалу роблять свою справу. Бракує лише бійні між «прихильниками і противниками», та Банкова вже не тільки активно звозить до Києва своїх «підданих», але й відсилає ПР-івських спікерів, щоби «накрутити» натовп на силовий сценарій.

Ще один фактор стабільності, який варто було б прибрати Кремлю, – це представники ЄС. Тут ми нарешті почули думку Москви. Заступник міністра закордонних справ РФ Олексій Мєшков закликав європейських політиків не втручатися у внутрішні справи України. Мовляв, нехай самі у себе розбираються: б’ються, розвалюють власну державу та економіку тощо. В решті решт справа може дійти до колапсу і навіть гірше. Чи випадково раніше нікому невідомі «експерти» дедалі частіше нас лякають громадянською війною? Можливо, їхні сюзерени її і готують?

Власне, варто, аби якийсь кримський чи херсонський «Беркут» став проти львівського чи луцького, аби з’явилася картинка бойових дій, і «допомога братів» може не забаритися. Імовірно, саме цього вони тепер спокійно й очікують.

Російський ОМОН їде в Україну: правда чи провокація?

На сторінках популярного Інтернет-видання «Политикантроп» з’явилася інформація про те, що нібито голова СБУ Олександр Якименко запросив з Росії «фахівців з розгону мирних демонстрацій», оскільки своїми силами з Маданом впоратися вже не може.

За коментарями з цього приводу ми звернулися до одного з львівських експертів, котрий, однак, виявив бажання відповісти за наше запитання лише анонімно. Причина – саме у Львові в останні дні забагато активістів побували у прокуратурі на допитах з приводу так званого розпалювання міжнаціональної ворожнечі, а йому якось не хочеться потрапити під цей молох.

Отож експерт сказав:

— Загалом, у наші дні кожну подібну інформацію потрібно сприймати з певною долею скепсису, адже йде інформаційна війна, а пропагандисти ніколи не переймаються достовірністю фактів. Однак, звернемо увагу на те, що нікому навіть у голову не прийшло б набрехати, що у Борисполі збирається висадитися десант Бундесверу чи Войська польського. Бо це – повна нісенітниця. Натомість стосунки з Росією створюють саме такі умови.

Подивіться, хто зараз знаходиться на вершинах влади: є відверті українофоби й водночас русофіли або люди, що напряму пов’язані з Росією, або етнічні росіяни, або взагалі громадяни РФ у недалекому минулому. Причому, і там вони встигли зробити кар’яру на державній чи військовій службі. Отож, якщо земля почне горіти під ногами, а під час будь-якої революції таке трапляється, до кого вони звернуться по допомогу?

Нагадаємо, що сьогодні «Политикантроп» розповсюдив таку інформацію:

«Щойно від співробітників СБУ надійшла достовірна інформація — оскільки нашим правоохоронцям ніяк вдається впоратися з євромайданом, голова СБУ Олександр Якименко запросив фахівців із розгону мирних демонстрацій із Росії.

Крім того, з ФСБ прибув ряд консультантів, котрі розробили сценарій розгону євромайдану із застосуванням новітніх технологій, зокрема аерозолів зі спеціальним газом. Аерозолі вручатимуться провокаторам, які під виглядом протестувальників пройдуть у приміщення КМДА, Будинок профспілок, палац “Жовтневий” та інші людні місця й розпилять газ безпосередньо перед штурмом.

Газ викликає запаморочення, загальну слабкість, паралізує здатність до опору.
Якщо таке буде зроблено, вся відповідальність за подальші наслідки ляже на СБУ. Звертаюся до керівництва СБУ з вимогою вжити всіх можливих заходів для недопущення подібного сценарію.»

10 грудня 2013 року

м. Львів

Шановні краяни та працівники міліції!

Сьогодні Україна постала перед вибором: бути країною, у якій дотримуються основоположні права і свободи людини, чи завдяки силовим органам, під прикриттям слів про забезпечення стабільності та дотримання правопорядку, позбутися цих основоположних прав і свобод.

Стаття 39 Конституції України, що відповідає статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожному право збиратись мирно і без зброї для висловлення власних поглядів. Будь-яке обмеження цього права можливе лише за рішенням суду відповідно до закону і лише в легітимних інтересах (наприклад, задля національної безпеки та громадського порядку). Однак, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб таке обмеження було необхідним в демократичному суспільстві.

Право на мирні зібрання має безперечну перевагу перед правом на відпочинок у вигляді «права на ялинку» чи «права на ковзанку». Встановлення ялинки чи ковзанки серед легітимних інтересів, заради яких можна обмежити право на мирні зібрання, немає ані в Конституції України, ані в Європейській конвенції з прав людини. Саме тому розгін мирного заходу із застосуванням сили та спеціальних засобів становить порушення права на мирні зібрання і повинно бути засуджене судом.

Конституція України гарантує кожному право на збереження життя та здоров’я. Вона визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою цінністю в Україні. Це, безперечно, означає, що держава має зобов’язання піклуватись про безпеку громадян. Така функція покладена, зокрема, і на правоохоронні органи України. Законом України «Про міліцію» визначено, що її діяльність будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи.

У статті 12 Закону України «Про міліцію» передбачене чітке визначення меж застосування сили. Зокрема, застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати попередження про намір їх використання. А «у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводити до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк». Знання правоохоронцями змісту цієї статті напам’ять, так само як і статей 13, 14, 15, 151 цього ж Закону, які визначають особливості застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, регулярно перевіряється. Таким чином, працівники «Беркуту» повною мірою усвідомлювали протиправність своїх дій в ніч на 30 листопада 2013 року.

Дії працівників «Беркуту» у цьому випадку здійснювалися всупереч вимогам як цього Закону, так і всупереч Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не базувалися на легітимній цілі, суперечили закону і не були необхідні в демократичному суспільстві.

До сьогодні Генеральна прокуратура Україна не спромоглася надати оцінку діям працівників «Беркуту» та інших представників держави в ніч на 30 листопада 2013 року. Також очікує своєї оцінки операція по охороні внутрішніми військами Адміністрації Президента у м. Києві 1 грудня 2013 року. Саме протікання конфлікту дозволяє вважати ймовірним абсолютно непрофесійне планування заходів з охорони громадського порядку, за яке мають понести відповідальність особи, які здійснювали таке планування та, відповідно, віддавали накази.

Ці заходи, однак, виглядають як наперед спланований захід. Він мав на меті зіштовхнути представників внутрішніх військ та міліції з радикалами. Видається, що представники внутрішніх військ та міліції були виставлені як безпорадне «гарматне м’ясо», адже не передбачалися ані щити, ані заходи виявлення або протистояння нападам радикальних елементів, які своїми діями виключили себе з учасників мирного зібрання, а деякі з них, очевидно, виконували функцію провокаторів сутички. На підтвердження останнього свідчить абсолютно вільне пересування окремих учасників сутички серед міліції та внутрішніх військ. У зв’язку із цим висловлюємо своє неприйняття та засудження використання провокаторів для представлення мирних зібрань як масових заворушень немирного характеру.

Так само спланованість подій підтверджує побиття журналістів в рамках конфлікту на вулиці Банковій працівниками «Беркуту». В цьому ж ряду стоїть звіряче побиття та поводження з тими, хто не брав безпосередньої участі в нападі на внутрішні війська, а також тривала відмова органів влади провести невідкладне та ефективне розслідування подій.

Подальший розвиток подій, зокрема, арешти активних учасників мирних заходів, обшуки їхніх домівок, обшук і вилучення серверів у партії «Батьківщина», свідчить про вибір силового способу припинення мирних акцій протесту. На превеликий жаль, нехтування вимогами закону стає одним із елементів такої поведінки представників влади. Так, наприклад, при затриманні фотографа та учасника Євромайдану Олега Панаса йому було повідомлено іншу причину затримання, а не ту, на підставі якої його насправді затримували.

На сьогодні ніхто не може спрогнозувати, яким чином будуть розвиватись події в подальшому. Зважаючи на це, хочемо закликати працівників органів внутрішніх сил Львівської області надалі виконувати свої обов’язки на високому професійному рівні, відповідно до вимог Конституції, Законів України та Присяги.

Вважаємо за доцільне нагадати, що згідно статті 60 Конституції України, ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Відповідальність за виконання таких розпоряджень чи наказів несе також і виконавець, а не тільки той, хто такі накази віддавав.

Україна — ЄС: “коні — винні”!

Невинних – немає. Винні усі. Тільки в різній мірі. Ці слова одного з ідеологів українського націоналізму, уродженця запорозького краю Дмитра Донцова найкраще характеризують провал євроінтеграційного курсу України.

Так, ще жевріла невеличка надія, що станеться диво і сьогодні-завтра таки буде підписано угоду про асоціацію України з ЄС. Однак, винних у дуже ймовірному зриві зближення з Європою слід назвати якомога швидше. Аби роздати кожному на горіхи і потім не кусати лікті від розчарувань. Адже, обізнаний – значить озброєний. Це – найкраща протиотрута зневірі і байдужості.

Зрозуміло, що найбільша вина лежить на владі і, особисто, на самому президентові. І коментарі, тут зайві.

Однак, величезна вина лягає і на парламентську опозицію. Бо саме три політичні партії – “Батьківщина”, “Удар” і “Cвобода” ввійшли в парламент в значній мірі завдяки проєвропейській риториці. Проте, не розвинули цю ідею у повсякденній діяльності. Самоусунулись від публічних і масових акцій на підтримку входження України до ЄС. Повірили головному своєму опоненту Віктору Януковичу, що той заведе їх до Європи. Знову наступили на ті самі граблі. По суті віддали євроінтеграцію на поталу проросійській владі в Україні. Тому, заява М.Азарова, напередодні самміту у Вільнюсі про згортання євроінтеграції мала б не тільки зняти пелену з очей парламентської опозиції, але й спонукати її до рішучих масових дій. Бо ж одноразовий мітинг, нехай і 150-тисячний у Києві, це ще не революція.

Читати запис повністю. »

Євромайдан у Вільнюсі

Місяць тому в Кіровограді, за сприяння громадської організації «Вся Україна» стартувала кампанія зі збору підписів за асоціацію з ЄС «Я – за Україну в Європі». У рамках кампанії було зібрано більше півтори тисячі підписів, а також було проведено тренінг «Як швидко та дешево подорожувати Європою». Зібрані підписи з усієї України будуть передані учасникам Саміту східного партнерства, що відбудеться у Вільнюсі 29 листопада.

А вже 21 листопада делегація у складі відомих українських політиків, митців, журналістів, громадських діячів, а також волонтерів, що збирали підписи, рушила до Литви. Проїхавши пів України та Польщу, 22 числа вони прибули до Вільнюса. Саме в столиці Литви, за ініціативи політичної партії «Вся Україна» з 22 по 24 листопада було встановлене «Українське містечко». Серед учасників було й два кіровоградці – Дмитро Сінченко та Віта Никоненко.

Під час заходів, кожен бажаючий міг ознайомитись з українською культурою, літературою, кухнею, музикою. Всіх бажаючих навчали українським танцям посеред центральної площі Вільнюса. На сцені виступали відомі українські гурти, українські та литовські політики.

«Головною метою цього «містечка» є демонстрація нашої європейськості. Ми дуже сподіваємось, що мешканці Вільнюса відчули, що українці такі ж європейці, як і всі члени ЄС. Що, незважаючи на дії та рішення української влади, ми бачимо себе саме в європейській родині. Ми віримо, що Асоціацію буде підписано» — прокоментував побачене у Вільнюсі блогер Дмитро Сінченко.