20 років умовного суверенітету

Для держави, яка лише порівняно недавно після багатовікового поневолення здобула незалежність, 20-річний ювілей від дня, коли було проголошено Декларацію про державний суверенітет України, — визначна дата. Здавалося б, найвищі керманичі мали б використати таку нагоду на повну потужність та показати цілому світові, а передусім – своєму народові, що ми є і ми будемо на власний розсуд, зі своєю правдою жити і розвиватися. Вони, здавалось би, повинні на повний голос говорити про Україну так, щоб було чути навіть за океаном. Але цього разу не склалося.
Ще зранку, ідучи на роботу, я піймав себе на думці, що у місті святковою атмосферою навіть не пахне. Лише де-не-де спромоглися вивісити державні прапори, не побачив і жодної наочної агітації до ювілею суверенітету України. Для нинішньої влади, яка чимдалі більше користується радянськими методами впливу на суспільство, — це дивина. Хіба би довелося визнати, що вона вже відкрито зневажає Україну як незалежну суверенну державу, бо інакше б на кожному кроці з бігбордів людей «вітав» би усміхнений Янукович. Згадую новини останніх днів та починаю сумніватися: а чи взагалі та влада часом не забуде про 20-річчя Декларації про державний суверенітет України? Президент бо – у відпустці, увесь апарат його адміністрації також за кордоном відпочиває, та й депутати, певно, не обділені бажанням роз’їхатися по курортах серед літа… Утім, Верховна Рада все ж відкрила урочисте засідання із знаменної нагоди. І навіть відпочиваючий Янукович прочитав звернення до українського народу. Але текст того звернення надто вже суперечив нагоді, з якої його виголошував президент.

Російське інтернет-видання «Росбалт», коментуючи слова Януковича, із неприхованою радістю не забарилося повідомити своїм читачам, що за словами українського президента «євроінтеграція з Росією і з центрами світової політики є головною умовою економічного процвітання та соціального прогресу країни». Що це, скажіть, за абракадабра? Яка така «євроінтеграція з Росією»? Чи слово «євроінтеграція» досі присутнє у промовах Януковича лише за інерцією? Схоже, що так. Але у цьому разі ми маємо лише утвердитися у думці, що жоден суверенітет, а тим більше – незалежність України нинішню владу не тішить. Навпаки, навіть у вітальних промовах до таких дат, як сьогодні, її представники не приховують свого палкого бажання повернути державу в обійми Москви.
Зрештою, для чого розглядати інтерпретації якихось російських ЗМІ, коли достатньо уважно прочитати цитату з виступу Януковича: «Водночас слід пам’ятати, що у складі Радянського Союзу, хай і в умовах обмеженого суверенітету, Україна заклала основи економічної і культурної потуги, без якої майбутня Незалежність була б неможливою», — сказав глава держави. Отож, на думку Віктора Федоровича, навіть «культурна потуга» закладалася в умовах імперії, яка проводила масові репресії, влаштовувала голодомори, винищувала усе українське будь-якими доступними методами. «Братерство» з московітами відзначилося десятками мільйонів жертв серед українців за часів СРСР, а раніше, за царату, Москва неодноразово прямо забороняла вживати українську мову та стверджувала навіть, що такої не було, нема та не буде. Про це знає кожен школяр, але тільки не Янукович, чи не так?

Читати запис повністю. »

Семиноженко: перший пішов

Теперішня українська влада діє по-більшовицькому. Тобто, викидає за борт тих, завдяки кому вдалося досягнути політичних висот. «Перша ластівка» — Володимир Семиноженко, котрий досі займав високу посаду віце-прем’єр-міністра.
Під час виборів Володимир Семиноженко був конче потрібен русифікованій Партії Регіонів. Він ж бо по-українськи добре говорить, на людях – розважливий та солідний – сільським тіткам подобається. На жаль, немає об’єктивної та достовірної інформації про те, скільки «глупих хохлів» Семиноженко перетягнув на бік регіоналів. Утім, Мавр зробив своє діло, Мавра можна виганять! Себто – Семиноженка.
У Партії Регіонів говорять, що підтримали його відставку через неефективність віце-прем’єра. Вочевидь, Семиноженко погано підтримував ідеї Табачника чи що? Депутат від ПР Вадим Колесніченко із цього приводу сказав: «Це була політика очищення від неефективного менеджера. Ви можете уявити, як треба було насолити всім, щоб об’єднався весь парламент». Мабуть, із ним важко не погодитися. Адже попри найскладнішу економічну кризу в країні та постійні наголоси правлячої коаліції на необхідності вирішення, у першу чергу, економічних та соціальних питань, гуманітарна сфера, якою завідував Семиноженко, виявляється, усе ж важливіша. Тож за відставку віце-прем’єра у Верховній Раді проголосувало аж 378 депутатів.
Навіть у пересічного українця Володимир Семиноженко викликав суперечливі почуття. Ніби він на словах і дбає за розвиток рідної української мови та культури, але що насправді? Серед тих фактів, які відверто дратували українських патріотів, була заява Семиноженка про те, що українське кіно та кіно українською мовою – це різні речі. Відтак, Семиноженко стверджував, що українське кіно, озвучене російською – то нормальна річ.

Читати запис повністю. »

Втома від псевдопатріотизму

30 червня минуло 69 років від дня проголошення Акту відновлення Самостійної Української держави. Починаючи із здобуття Незалежності на початку 90-х, цю подію відзначають, зокрема, у Львові, де був проголошений історичний документ. І вже неодноразово Львівська облдержадміністрація долучалася до святкування чергової річниці проголошення Акту. Тільки не зараз. І це навіює сум та песимістичні думки.

До пенсії губернатору Малоросії

Віктору Януковичу

залишилося 2 дні

Як відомо, дні народження не переносяться. Однак, у неділю, за три дні до чергової річниці, у центрі Львова було проведене віче, ініційоване Конгресом українських націоналістів та іншими патріотичними організаціями, що співпрацюють з КУН. Та складається враження, що вони «викупили патент» на святкування цієї дати. Акція, яка була проведена у неділю, ще раз показала, що «патентовані» патріоти, схоже, варяться у власному соку. Вони нікого не запросили, навіть не попередили громадськість. Невже проводили захід самі для себе? В результаті, на вічі були присутні заледве двісті людей. організатори таки вирішили відзначити знаменну дату саме 30-го червня. І в Інтернеті з’явилося анонімне анонсування заходів на середу 30-го. У той день, зокрема, було проведено молебень біля пам’ятника Степанові Бандері. Але тепер кількість учасників становила не більше 50-ти осіб.

Читати запис повністю. »

Влада хоче посваритися із Заходом?

Зараз ми мали можливість ще раз переконатися, що усі заяви теперішньої української влади про розвиток свободи та демократії у нашій державі – лише пустопорожні слова, які на ділі спростовуються реальними аж ніяк не демократичними справами. Тепер дійшло до того, що офіційний Київ може серйозно та надовго посваритися із найбільш авторитетними міжнародними організаціями, що саме оту демократію і відстоюють.
Як уже повідомляв «Дух волі», днями стався ганебний інцидент із забороною на в’їзд в Україну керівнику представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко ЛАНГЕ. Його впродовж 10 годин в аеропорту «Бориспіль» не пропускали в Україну. В результаті, вже наступного дня на цю тему почало висловлюватися МЗС Німеччини. Зокрема, прес-секретар міністерства Маркус Гатцельманн заявив, що зовнішньополітичне відомство його країни намагається з’ясувати обставини інциденту з Ланге. Здавалося б, усе можна було «списати» на недолугих українських бюрократів та після деяких вибачень пригасити скандал. Однак, вчора Міністерство закордонних справ України невідомо з яких причин заявило, що утримується від коментарів із цього приводу…

До пенсії губернатору Малоросії

Віктору Януковичу

залишилося 8 днів

Хто, як не наш МЗС, мав би знати та пояснювати, чому це сталося, у Європі так і не зрозуміли. Навпаки, там цілком справедливо сприйняли таку поведінку української влади як зневагу до себе. Та, як відомо, німці – не такі люди, щоб дозволяти плювати на себе з високої вежі.

Читати запис повністю. »

У Києві біля Міністерства внутрішніх справ пройшла акція, присвячена пам’яті «закатованих міліцією». Вона ініційована групою «Розуміємо права людини».
Як зазначила представник Української Гельсінської групи Марина ГОВОРУХІНА, повідомлення про катування та нелюдське поводження з боку міліції надходять до громадських організацій. «Мережею громадських приймалень Української гельсінської спілки з прав людини реєструються сотні скарг на різні форми поганого поводження з боку міліції», — сказала М.ГОВОРУХІНА.
Зокрема, учасники акції навели кілька прикладів щодо постраждалих від дій представників міліції. Організатори акції встановили біля будівлі МВС символічний пам’ятник «Пам’яті жертв катувань», до якого поклали червоні гвоздики.
Організатори акції вимагають від керівництва МВС належного розслідування випадків катувань і звертаються з вимогою сприяти створенню ефективних механізмів громадського контролю за розслідуванням фактів катувань та поганого поводження.
Вони звернули увагу керівництва МВС на те, що існує Громадська рада із забезпечення прав людини, «яку міністр продовжує ігнорувати, і яка б могла допомогти у боротьбі з порушенням прав людини в органах МВС».

Донецький апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, якою залишив без задоволення всі 23 апеляційні скарги, подані на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року про визнання незаконним указу колишнього Президента України Віктора ЮЩЕНКА про присвоєння лідеру Організації українських націоналістів Степану Бандері звання Героя України.
Таке рішення суд прийняв сьогодні, на третій день засідання. Вердикт зачитала голова колегії суддів Любов ВАСИЛЕНКО. Слухання за апеляціями, поданими на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року про визнання незаконним указу В.ЮЩЕНКАВ про присвоєння С.Бандері звання Героя України проходили 21 і 22 червня. Апеляції розглядала колегія суддів під головуванням Любові ВАСИЛЕНКО у складі суддів Миколи СТАРОСУДА і Валентини ЮРЧЕНКО.
На початку засідання колегія суддів повідомила, що всього на рішення адмінсуду про незаконність указу стосовно С.Бандери до апеляційного суду надійшли 23 скарги від жителів різних регіонів України, зокрема від В.ЮЩЕНКА, народного депутата Анатолія МАТВІЄНКА, голови ВО «Свобода» Олега ТЯГНИБОКА, представника Степана БАНДЕРИ (внука Степана Бандери — УНІАН) Романа ОРЄХОВА та ін.
Апелянти, які прибули до суду, заявили незгоду з рішенням суду першої інстанції, вимагали її відмінити і повернути справу на повторний розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Його боротьба за мову

Розмірковуючи про актуальні проблеми утвердження державної української мови в Україні, кожен з нас мимоволі ставить перед собою запитання: що потрібно зробити, аби українці, які сьогодні свідомо відносять себе до так званого російськомовного населення та у всіх сферах життя користуються мовою колонізатора, так само свідомо повернулися до своїх національних коренів?

У Львові відбулася презентація книги Сергія Мельничука «Моя боротьба за мову». Автор – відомий правозахисник із Луганська, який багато років відстоює своє конституційне право користуватися державною українською мовою в одному із найбільших українських міст. Цю історію Інтернет-видання «Дух волі» нещодавно розповідало у статті «Право бути собою». Сьогодні ж видалася нагода особисто поспілкуватися із Сергієм Мельничуком та поставити йому низку запитань, що мали б висвітлити чи не найгострішу проблему сучасної української держави– мовну. Однак, перед тим, як подати текст ексклюзивного інтерв’ю, коротко зупинимося на тезах, які С.Мельничук виголосив під час прес-конференції у Львівській обласній раді.

Передусім – про книгу. «Моя боротьба за мову» — це збірка документів і публікацій, що висвітлює злочинні методи «історичного складання» російськомовного населення України. Автор називає злочином державну політику, спрямовану на обмеження права українців в Україні на всебічний розвиток і функціонування української мови та доводить це зібраними за багато років документами. Причому, ця політика, на думку С.Мельничука, залишалася тотожною як в УРСР, так і в Незалежній Україні наших часів. Пряме чи непряме обмеження прав людини і громадянина за будь-якою ознакою характеризувалося як злочин у статті 66 Кримінального кодексу УРСР (у редакції 1961-го р.), і так само характеризується статтею 161 Кримінального кодексу України. Отже, виникає цілком закономірне запитання: які такі сили мають бути задіяні на те, щоб на значній території нашої держави цей злочин систематично та масово здійснювався проти державоутворюючої титульної нації – самих українців?

Читати запис повністю. »

За місяць до пенсії Януковича

Чи хочуть українці мати собі за президента пенсіонера? Ставлячи перед собою таке запитання, представники Української Республіканської партії вивісили у центрі Львова на так званій політичній клумбі символічний відривний календар, що відраховує дні до 60-ї річниці Віктора Януковича та провели із цієї нагоди акцію протесту. На львівській «клумбі» народу завжди густенько, але здивувати тут когось черговим шоу доволі складно – до різноманітних акцій, імпровізованих мітингів тощо давно звикли. Тим не менш, коли голова секретаріату крайової організації УРП Роман Семчишин починає з мегафону запрошувати людей на урочисте відкриття календаря, присвяченого самому Януковичу, народ таки починає гуртуватися. УРП щось випустило на честь Януковича? Що за дивина – це ж непримиримі опоненти…

«Ми урочисто відкриваємо відривний перекидний календар для Віктора Януковича. Ми наголошуємо, що сьогодні у нас на календарі 9 червня, рівно за 30 днів Віктору Федоровичу Януковичу виповнюється 60 років. Згідно з законом «Про пенсійне забезпечення» вік виходу на пенсію для чоловіків складає 60 років, згідно з законом «Про державну службу» вік виходу на пенсію для чоловіків-держслужбовців складає 60 років. Ми наголошуємо на тому, що Президент України, як державний службовець найвищого рангу, також підпадає під ці закони», — починає промову заступник голови УРП, депутат Львівської облради Ростислав Новоженець. Він прилюдно гортає сторінки календаря до останньої, на якій написано: «З днем народження, Вікторе Федоровичу! Час на пенсію!».
Чому календар назвали вікторіанським, Р.Новоженець пояснив доволі просто. Тому, мовляв, що Федоровича звуть Віктором. І деякі спільні риси із вікторіанської епохи в його політиці усе ж присутні. По-друге, саме вікторіанська епоха у Великій Британії зробила цю країну справжньою імперією. Щоправда, Янукович, судячи із його дій, дбає про те, щоб відновити імперію, та ще й не в Україні, а в сусідній державі. Тому, на думку львівських депутатів, варто звернути особливу увагу на набуття цією людиною пенсійного віку та спровадити її на відпочинок. Причому, говорячи про це, місцеві обранці вже слів не добирали.

«Неодноразово Віктор Янукович наголошував на тому, що наведе в країні порядок, тож президентові, як гаранту дотримання Конституції та чинного законодавства, передусім потрібно починати з себе. Отже за 30 днів, 9 липня, після привітання у вигляді яєць, чортополоху та інших речей, Янукович повинен піти на заслужений чи незаслужений відпочинок», — зазначив Ростислав Новоженець.
В свою чергу голова Львівської крайової організації УРП, депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара зазначив, що Віктор Янукович може і оминути пенсію. «Президент, звичайно, може сказати, що в нього виборна посада, і на неї не розповсюджуються межі пенсійного віку. Або може здійснити свої задуми, та все ж таки продовжити трудовий вік чоловікам до 65 років. Оскільки він не спішить на пенсію, тому цей календар буде йому як нагадування», — додав він.

Читати запис повністю. »

Приклад для наслідування?

Останнім часом Російську Федерацію в Україні почали дедалі більше ставити за приклад. Вона, мовляв, настільки у порівнянні із нами потужна та розвинута, настільки братня та така споріднена, що нам залишається тільки брати й копіювати її досвід. Міф про суцільне благополуччя у Росії, щоправда, раз-по-раз спростовується самими російськими чиновниками, коли вони тільки починають говорити про внутрішні проблеми. Нинішня інформація – не виняток, а лише підтвердження хибної думки про те, що там усе краще, ніж у нас.
За оцінками МВС РФ, число бездоглядних дітей у Росії вже становить понад 2,17% від загальної їх кількості. Керівник комісії із соціальних питань та демографічної політики Громадської палати РФ Олена Ніколаєва із цього приводу заявила: «Такої кількістю бездоглядних дітей ми могли «похвалитися» лише після Громадянської війни. Навіть після Великої Вітчизняної війни такого не було – суспільство якось дбало про сиріт, створювалися суворовські училища тощо».
За статистикою, із 28 млн. дітей, які зараз проживають на території РФ, 115-120 тис. щороку стають сиротами, щодня понад 200 дітей відбирають у батьків, які з різних причин (переважно – через пияцтво) припиняють про них дбати. Десь 600 тис. дітей зараз проживають в інтернатних закладах різного типу, але понад 750 тис., просто кажучи, ночують у підвалах та на горищах. Тож, для дітей наслідки путінського держкапіталізму дорівнюють наслідкам Громадянської війни.

Теорія і практика гнилих дерев

Чому нинішня влада так болісно реагує на будь-які подразники? Чому вони, з одного боку, мало не благають журналістів та опозицію залишити їх в спокої бодай на деякий час, поки триває так званий перший «організаційний» період, а з іншого, — немов бульдозером, намагаються знести свободу слова, зацькувати опонентів та приголомшити звичайних людей своїм наступом на їхні конституційні права? Можливо, тому, що це – закон природи, за яким кожен, хто виглядає великим і сильним, а насправді є слабким та гнилим із середини, боїться, щоб його, борони Боже, не звалили.

У природі все відбувається так само. Стоїть собі здоровенне, грубезне та височезне, дерево. Кожен думає, що воно найміцніше та вічне. Та варто здійнятися хоча б невеликому буревійчику, саме воно першим і падає від не такого вже й потужного вітру. В Україні Партія Регіонів розповідає, що вона є найпотужнішою політичною силою, а Президент, обраний з її лав, — чи не найбільший у світі «професіонал». Сьогодні вже можна навіть не згадувати, що у цю нісенітницю вірить дедалі менше людей. Варто лише звернути увагу на те, як теперішня влада, сформована, в основному, із тих регіоналів, боїться навіть найменшої критики на свою адресу. Більше того, виявляється, їх огортає справжня паніка навіть тоді, коли проти них влаштовують різноманітні флеш-моби, сатиричні акції тощо.

9 червня у Львові крайова організація Української Республіканської партії на центральній вулиці вивісила великий відривний календар, у якому зроблено відлік до пенсії Віктора Януковича, себто – до досягнення ним пенсійного 60-річного віку 9 липня 2010-го року. (докладно інформацію про відкриття цієї акції можна прочитати на сайті «Дух волі» http://www.duhvoli.com.ua/index.php?subject=56 ). У той день заступник голови УРП запевняв присутніх, що тут, у центрі Львова, ніхто не стане зривати календар, адже таких випадків у цьому місці не було вже принаймні десятиріччя. Утім, подальші події розгорталися зовсім за іншим сценарієм. Календар зник разом із стендом, на якому ще вивішували інформацію під час зникнення Гергія Гонгадзе (докладніше — http://www.duhvoli.com.ua/index.php?article=99 ).
Насправді, мало хто із глядачів, присутніх на акції 9-го липня, вірив, що вона буде сприйнята настільки серйозно. Навпаки, для крайової організації УРП існувала небезпека опинитися у ролі політиків, дій яких ніхто не помічає. Та, вочевидь, опонентів вони таки добре зачепили за живе. Недавно ми отримали інформацію, що Віктор Янукович на наступний після святкування своєї 60-ї річниці день збирається піти у відпустку. З якого дива? Країна лежить у кризовій руїні, та й сам Президент не відсидів належних півроку на посаді, щоб тепер відпочивати. Можливо, він уже знає, що 10-го липня йому час на пенсію, і тому вирішив сховатися подалі від людських очей? Прокоментувати ситуацію навколо календаря ми попросили заступника голови УРП, депутата Львівської обласної ради Ростислава Новоженця.

Читати запис повністю. »