Одним – закон, іншим – «понятія»

13-го грудня ц.р. Львівський окружний адміністративний суд скасував рішення Львівської обласної ради від 8-го вересня 2010-го року про висловлення недовіри голові Львівської облдержадміністрації Василю Горбалю. Суд вирішив, що облрада перевищила свої повноваження, бо голосуванню за прийняття такого документу мав буцімто передувати звіт голови ОДА, якого насправді не було.

Цю ситуацію коментує депутат Львівської облради 5-го демократичного скликання Ростислав Новоженець:

«У нас прийнято напередодні свята Андрія робити збитки, — розповідає Р.Новоженець. – От і позбиткувався в цей день суд над українським законодавством. Бо згідно статті 78 Конституції України народний депутат , яким є В.Горбаль, не може мати іншого представницького мандата або бути на державній службі. Стаття 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачає припинення повноважень голови місцевої держадміністрації Президентом України у декількох випадках. Серед них:

— п. 1. Порушення Конституції України;

— п. 6. Несумісність посад;

— п. 8. Висловлення недовіри місцевою радою не менш, ніж двома третинами депутатів.

Також Президент України може припинити повноваження голови місцевої держадміністрації, коли за таку недовіру проголосували більше половини депутатів. Стаття 118 Конституції України у цьому випадку передбачає обов’язкове надання відповіді з боку Президента.

Те, що відбулося, спонукає до декількох висновків:

По-перше, суд керується не чинним законодавством, а вказівками з Адміністрації Президента.

По-друге, Президент потурає порушенням Конституції та інших законів України.

По-третє, Прокуратура не виконує своїх функцій, бо сама мало ініціювати припинення суміщення посад з боку В.Горбаля.

Читати запис повністю. »

В неділю на Андрія свідомі українці відзначали 120-річчя від дня народження визначного військово-політичного діяча, великого українця, другого голови ОУН Андрія Мельника. Головні заходи із вшанування відбулися на Львівщині у селі Якубова Воля Дрогобицького району, де 1890-го року народився А.Мельник.

Спочатку у місцевій церкві відслужили службу Божу, потім учасники вшанувань побували на могилі батьків Мельника (пам’ятник зведено у кінці 30-х років, дивним чином він не зруйнований московською окупаційною владою), відвідали стелу на городі одного з сучасних родичів Андрія Мельника, який встановив її у кінці 80-х років, побували на місці у старому саду, де колись стояла хата, у якій народився Мельник, а також біля пам’ятного каменя на місці, де була садиба, в якій А.Мельник підростав.

Проте, головні події відбувалися біля пам’ятника у А.Мельнику у центрі села. До речі, сам пам’ятник відкрито 23 липня 2006 року за фінансової підтримки Львівської обласної ради (скульптор Петро Кулик). На вічі виступили голова Львівської крайової організації ОУН Олег Гринюк, представники з київського відділення ОУН, заступник голови районного КУНу, заступник голови Дрогобицької районної ради та інші. Прикро, але повністю захід проігнорували керівництво районної та обласної адміністрацій.

Виступаючи на вічі, заступник голови УРП Ростислав Новоженець, зокрема, наголосив, що Андрій Мельник в Україні належно не оцінений сучасниками і незаслужено забутий. Одиниці лише знають, де він народився і що помер у далекому Люксембурзі. Маловідомими для широкого загалу є й такі факти: Андрій Мельник відзначився у боях з москалями на горах Маківка та Лисоня (1915 р.), він брав участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі «Арсенал» у Києві (1918 р.), був начальником штабу армії УНР, одним з організаторів УВО, а після смерті Євгена Коновальця очолив ОУН, якою керував впродовж 26-ти років. Мельник побував в московському полоні, 4 роки відсидів в польській тюрмі, вісім місяців – у німецькому концтаборі «Заксенхаузен».

Водночас, Р.Новоженець наголосив, що говорити про Мельника усе ж потрібно у сучасному контексті. І, зокрема, звернув увагу, що найвищі посади в нашій державі обіймають виключно представники національних меншин. Тобто, Україна досі окупована. Звідси і вся антинародна, антидержавна, антиукраїнська політика чинної влади. Тому нам сьогодні, заявив Р.Новоженець, потрібні нові Мельники, які б очолили визвольну боротьбу за українську Україну.

Суд дозволив Януковичу заперечувати Голодомор

Апеляційний суд Києва 8 грудня не задовольнив апеляцію на рішення Печерського райсуду щодо заперечення Віктором Януковичем Голодомору як геноциду українського народу. Судові дебати обмежилися 2 хвилинами. Таким чином суд відмовив Володимиру Волосюку у задоволенні відповідної апеляційної скарги.

«Під час засідання суд практично не давав можливості Володимиру Волосюку давати пояснення по справі, заявляти клопотання та аргументувати свою позицію, а судові дебати взагалі обмежив 2 хвилинами», — повідомляє «Свобода».

Лише після зауваження представника позивача, заступника голови ВО «Свобода» Андрія Мохника про те, що суд позбавив позивача та його представників права подавати клопотання, та після неодноразових наполягань Мохника, суд надав можливість Волосюку та його представникам зачитати свої клопотання, які «практично не задовольнив».

Як повідомляється, під час засідання судді з колегії, особливо головуюча суддя Зарічняк, постійно підганяли позивача та його представників, перебивали, суттєво обмежували виступи в часі. «Спочатку Печерський районний суд міста Києва, грубо порушуючи статтю 169 ЦПК України, розглянув справу за відсутності позивача Володимира Волосюка. У свою чергу Апеляційний суд міста Києва не давав Волосюкові говорити, брутально перебиваючи його», — наголосила «Свобода».

Рішення про виправдання Януковича, колегія суддів ухвалювала в нарадчій кімнаті впродовж двох хвилин. У «Свободі» зазначили, що те, що ухвалення рішення тривало менше 2-х хвилин означає, що судді «навіть не приховували, що рішення ухвалене і написане не в нарадчій кімнаті, а на вулиці Банковій».

Нагадаємо, член Народного руху Володимир Волосюк подав до суду на президента Віктора Януковича через резонансну заяву глави держави про заперечення Голодомору як геноциду українського народу. Позивач попросив суд зобов’язати президента вибачитись публічно перед ним та українським народом.

У своїй позовній заяві Волосюк наголошував, що глава держави, заявивши 27 квітня у Страсбурзі про заперечення Голодомору як геноциду українського народу, зганьбив честь і гідність позивача і вчинив акт наруги над знищеними мільйонами людей.

Безстрашні Тігіп і КО, що «роблять плюсами»

Колишні ідейні комсомольці взялися реформувати українську економіку. Що з цього може вийти? Вони, перебуваючи на найвищих державних посадах, не припиняють з усіх трибун волати, як дбають про народ. Такі собі дбальники. Ось тільки цей народ виходить на майдани, щойно вони, як колишній завідувач відділом пропаганди і агітації Дніпропетровського обкому комсомолу Тігіпко Сергій Леонідович, починають, за їх же словами, «робити плюсами». Хто при здоровому глузді повірить у щирість павок корчагіних, котрі, за сповідуваної ними ж раніше ідеологією, ладні були рубати шашкою усіляку буржуйську контру, а тепер, бачте, взялися вибудовувати ринкову, тобто, саме буржуазну економіку?

Зрештою, а у що там вірити? Віце-прем’єр Тігіпко, виступаючи перед цілою Україною у прямому телеефірі, заявляє, що не боїться брати відповідальність на себе, не боїться говорити, що це він – один із співавторів одіозного податкового кодексу. Мало не б’є себе в груди і вимагає довіри. Це всі аргументи! Що буде далі, він нікому не пояснює. Говорить лише, що буде добре. Але чи сам він розуміє, чим насправді обернеться нова податкова система у разі, якщо вона насправді буде запроваджена?

Цього ніхто не знає. Навіть наймудріші експерти бояться робити чіткі прогнози, бо, вочевидь, не можуть розібратися у заплутаному документі. Стоп! А для кого ж його писали? Чи не має бути податкова система зрозумілою принаймні для мільйонів підприємців, які, власне, і повинні сплачувати податки? Якщо вона незрозуміла навіть для експертів, то вона вже апріорі погана! Й на цьому можна було би поставити крапку. Але в процесі безглуздої дискусії стосовно того, як поліпшити податковий кодекс, який приймали всупереч законодавству України та й, зрештою, здоровому глузду, для багатьох стає зрозумілим, що від такої систематизації законодавства в економічній сфері українська економіка взагалі може вмерти.

Далі обираймо самі: або в особі нинішньої української влади ми маємо таких невігласів, які мимоволі руйнують державу, або усе це робиться навмисно. Іншими словами, на всіх напрямках, починаючи від української мови, цивілізаційного вибору та закінчуючи правом пересічного українця заробити собі на шматок хліба, робиться все, щоб нарешті покінчити із тією «буржуазно-націоналістичною контрою», яка взяла на себе сміливість проголосити незалежну державу. Якщо так, то це політика червонозадого Кремля, починаючи від двадцятих років минулого століття. Якщо так, то кому ж її впроваджувати, як не комсомольцям-ідеологам? Отож, що має означати вислів колишнього заввідділом пропаганди Тігіпка: «Ми ще багато плюсів наробимо»? Вірно, це наступ на нас! Адже, не даремно за податковим кодексом поспіхом намагаються прийняти пенсійний, трудовий, житловий. Усе, що має сьогодні небагатий мешканець України, їх цікавить. Саме так було в період Голодомору, колективізації та репресій. Принципової різниці тут немає. І методи ту ж самі: прилюдне блюзнірство, розповіді про те, як вони думають про народ, особливо його найбідніші верстви, а насправді – кулуарна деструктивна змова.
Читати запис повністю. »

Пахловські побрехеньки чи справжній геноцид?

Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що нинішня влада втратила довіру навіть серед найвірнішого, так би мовити, свого електорату. Протести проти прийнятого податкового кодексу нарешті об’єднали схід і захід України у відвертому несприйнятті дій команди Януковича. Мова, щоправда, йде поки що лише про ту частину населення, яка безпосередньо намагається робити власний бізнес без своїх лобістів при владі, без корупційних схем тощо – про малих підприємців, яких в Україні мільйони.

До пересічного громадянина ще не до кінця дійшло, що влада, по суті, оголосила йому війну. Але розуміння цього факту, певно, невдовзі прийде. Адже влада і зараз заявляє, що не збирається зупинятися «на досягнутому». Щойно впораються з малим бізнесом, тисячі протестувальників від якого президент Янукович вже назвав тими людьми, які не хочуть дотримуватися закону та платити податки, візьмуться і за звичайних громадян. Бо влада, не зважаючи на те, що наші співвітчизники живуть найгірше в усій Європі та вже починають заздрити не тільки росіянам, але й білорусам, і далі вважає, що народ забагато їсть. Що це, коли не відвертий геноцид та війна з власним народом?

Податковий кодекс – тільки початок. Прогнозувати, наскільки погіршиться життя країни, коли вона почне жити за запропонованими драконівськими правилами, щоправда, можуть переважно люди, які самостійно сплачують податки. Таких, звісно, мільйони, але в Україні це аж ніяк не більшість електорату і не та критична маса, яка самостійно спроможна, вийшовши на вулиці, змести цю владу. Підприємцям необхідна активна підтримка не тільки їх найманих працівників, але й студентів, пенсіонерів, тих, хто працює у бюджетній сфері. Але ці категорії громадян і далі отримують від влади ура-переможні реляції про те, що в результаті прийняття податкового кодексу їх життя поліпшиться. На жаль, багато хто у такі побрехеньки досі вірить. А тому залишається відкритим питання: чи так уже важко нинішній владі, маніпулюючи свідомістю мільйонів українців, не зважати на масові протести та далі продовжувати свою ганебну політику?

Читати запис повністю. »

Українці завжди відзначалися лагідністю. Але коли їм починають наступати на всі мозолі, вони можуть відповісти так, як відповіли за часів Гайдамаччини, Хмельниччини, УНР, УПА…

Дмитро Степовик – доктор богословських наук і філософії, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАНУ, професор історії мистецтва Київської духовної академії. В інтерв’ю Дмитро Власович розповів, чому предстоятель Російської православної церкви Кирило так зачастив в Україну і коли чекати на створення української помісної церкви.

ЧОМУ ОЛЕКСІЙ ІІ НЕ ПРИЇЗДИВ В УКРАЇНУ

— Дмитре Власовичу, патріарх московський і всієї Росії Олексій II побував в Україні лише двічі. Його наступник, предстоятель РПЦ Кирило приїздив до Києва вже чотири рази. Чим викликана така зацікавленість нинішнього російського патріарха Україною?

— Олексій II Рідігер так рідко був в Україні, тому що він був досить хворий, старий. Але це все ж таки не основна причина.

1990 року, коли він вперше приїхав і хотів довести нам, що ми частина російського народу (я не знаю, чому він – естонський єврей – раптом вирішив робити нас частиною російського народу), йому влаштували тут велику обструкцію, ледве пустили в Софійський собор, але він якось з чорного ходу пробрався…

Другий раз він приїхав уже перед своїм відходом у вічність. Це було святкування 1020-ї річниці Хрещення Русі – України. Чомусь наше політичне керівництво тоді вирішило, що наше Хрещення мають відзначати чужі патріархи. А нашим було заборонено брати участь. Зокрема греко-католицькій церкві, автокефальній церкві й церкві Київського патріархату. А Вселенський патріарх Константинопольський і Російський в Києві правили бал разом з нашими урядовцями.

Читати запис повністю. »

Небезпечний час «противсіхів»

Отже, виборче цунамі минуло. Українське суспільство чи то застигло в очікуванні результатів свого голосування – формальних, згідно з якими і формуватимуться органи місцевої влади, чи то просто, змучене від усього того бруду, який місяцями виливали на голову одне одному кандидати, вирішило зітхнути з полегшенням та трохи відпочити. Запанувала тиша. При чому, абсолютно незрозуміло, чи влада нас, звичайних громадян, нарешті залишить у спокої бодай на деякий період до наступних виборів, чи тиша ця насправді оманлива?

Можливо, хтось і не погодиться, що через наші з вами домівки пронеслося цунамі чи інше, не менш небезпечне стихійне лихо. Але якщо ви із цим згідні, то мали б сприйняти за очевидний факт, що будь-яка стихія залишає по собі руїну. Тоді нинішню тишу варто сприймати відповідним чином. І дуже наївними виглядають очікування тих, хто і цього разу сподівався на наступний день після виборів прокинутися в оновленій країні або – ще краще – когось там перемогти. Стихія здатна перемогти усіх нас, поглинувши наших однодумців разом із нашими опонентами. Водночас, кожен, хто вистояв, має нагоду швидко переконатися, що оновлення полягає лише в одному – усе навколо знесене. І в першу чергу це зараз стосується тих ідеалів, за які нібито боролися політики, які нібито підтримували громадяни. Кажу «нібито», бо саме ці вибори відкрили нам очі на те, чого раніше ніхто з нас помічати не хотів. Тепер же, здається, основне питання полягає ось у чому: чи ми, нарешті, дозволимо собі розплющити очі та об’єктивно поглянути на очевидні речі. Іншими словами, варто вже зараз робити хоча б попередні висновки із виборчого процесу, який, без перебільшення, стане визначальним для подальшої долі цілої України.

Висновок перший. Якщо не помиляюся, за два десятки років Незалежності в Україні ще не було настільки важливих виборів до органів місцевого самоврядування. З одного боку, усі погоджуються, що вони стали генеральною репетицією для влади та опозиції для наступних парламентських та президентських виборів. Саме зараз відточувалися політтехнолгії влади та опозиції, і можна було наочно подивитися чиї технології більш ефективні (про чесність, порядність та справедливість говорити у наш час просто смішно). З іншого боку, саме за таких екстремальних умов, коли влада Януковича застосувала всю силу від відверто несправедливого законодавства до потужного адмінресурсу та найагресивнішої реклами, яка коштувала величезних грошей, можна було побачити, чого вартий наш вітчизняний електорат. Зокрема, чи після численних розчарувань та набутого немалого досвіду у голосуванні на усіх попередніх виборах, люди нарешті навчилися думати, за кого голосують? Перший висновок – позитивний. Бо після 31-го жовтня 2010-го року в країні більше немає неважливих виборів. За владу відтепер боротимуться на усіх рівнях, і це очевидний великий крок на шляху до побудови громадянського суспільства. Головне тут, щоб цей позитивний рух тільки тим першим кроком не обмежився, бо в нашій новітній історії найчастіше саме так і траплялося.

Читати запис повністю. »

Представники Львівської обласної організації партії «Батьківщина» розпочали голодування на знак протесту проти відмови тервиборчкому зареєструвати списки кандидатів у депутати на місцеві вибори, підписані самою Юлією Володимирівною. Натомість, стверджують протестувальники, ТВК прийняло списки від «клона» партії.

Перед будівлею Львівської держадміністрації – автостоянка для машин високопоставлених чиновників. Одразу за нею – низький паркан, що відділяє її від скверу. Саме тут, за парканом, тимошенківці поставили чотири намети та оголосили голодування. Коли наш кореспондент підійшов за коментарями, впритул до наметів стояв дорогий «Тойота-Лендкрузер» з номером «АА 0032 СО», у якому спокійно сидів водій. Важко собі навіть уявити, як почуватимуться голодуючі, якщо йому спаде на думку увімкнути двигун. Вочевидь, чадний газ (СО) можна використати для розгону нечисленної демонстрації. Як нам розповіли, машина вже стояла тривалий час із ввімкнутим мотором, хоч це й заборонено правилами.

«Ця машина возить голову облдержадміністрації Василя Горбаля, — повідомив депутат Львівської облради Ростислав Новоженець. – Я бачив, що водій, не збираючись нікуди їхати, пускав дим просто на пікетувальників. Коли я підійшов до нього та почав вимагати, щоб він вимкнув двигун, бо може потруїти людей, він на «общепонятном язикє» у грубій формі мені відмовив».

Отож, ситуацію спокійною не назвеш, адже протистояння між владою та опозицією на Львівщині вже набуває навіть таких потворних форм. Опозиція, щоб захистити власні права на депутатські мандати в органах місцевого самоврядування, також заявляє, що буде вдаватися до більш радикальних форм боротьби.

Читати запис повністю. »

Мій співрозмовник – знана у Львові особистість. Через безкомпромісну вдачу його часто називають “вічним революціонером”. Водночас, в активній політиці він уже понад двадцять років. Був одним з лідерів Помаранчевої революції у нашому краї. Неперевершений трибун. Організатор вдалих і непересічних політичних атракцій. Один з найактивніших депутатів Львівської обласної ради — Ростислав Новоженець.

Пане, Ростиславе, нині немає важливішої теми ніж місцеві вибори. Чи балотуватиметесь ви цього разу?

Так, я вже отримав посвідчення кандидата у депутати до Львівської обласної ради по округу №1. Це престижний і великий округ — Галицький, Сихівський і Франківський райони Львова. Близько 247 тис. виборців. Я давно мешкаю у Галицькому районі, тому вибір округу був закономірним. А депутат, як народний обранець, має добре знати проблеми виборців, а отже жити серед них – звідси схвально ставлюсь бодай до часткового повернення мажоритарної системи. З огляду на створені владою юридичні проблеми для УРП, членом якої я перебував з 1990 року, мені підставила плече і висунула, вже як безпартійного, кандидатом у депутати Українська партія. Кажуть:“Партій в Україні багато, а Українська партія – одна!”. Мені подобається це гасло, а взагалі УП декілька років тому вийшла з лона УРП. Тому ми ідеологічно дуже близькі.

Ви вважаєте себе націоналістом?

Прагну ним бути. Адже це дуже почесне звання. Не люблю коли зловживають цим визначенням. На націоналіста потрібно довго готуватися, вчитися, гартувати волю. Це своєрідний ідеал. Хоча УРП належить до неоконсервативних, республіканських партій, але світоглядно тяжіє до націоналістичної ідеології. Три роки тому мені навіть довелось очолювати цю партію. Чи не тому у російських ЗМІ мене “охрестили” одним з ідеологів сучасного українського націоналізму, я став героєм документального фільму “Оранжевые дети ІІІ Рейха”.

Що ви робили в обласній раді усі чотири з половиною роки?

Намагався виконувати роль “щуки аби карась не дрімав”. Собі в заслугу можу поставити усунення з посади колишнього голови ОДА Петра Олійника – дуже вже був непорядний керівник. Хоча сьогодні по-людськи мені його шкода, стратив чоловік здоров’я з переживань. Зараз нищівно критикую Горбаля за антиукраїнську політику і сумісництво. Був ініціатором його відставки. А взагалі, я є заступником голови постійно діючої депутатської комісії з питань інвестицій і транскордонного співробітництва, звідки вийшло чимало цікавих ідей і напрацювань. Проте, найбільше уваги я приділяв проблемам національного відродження. Був автором резонансних заяв і рішень щодо питань українізації, скасування чужих свят, заборони антидержавних організацій, відновлення графи “національність” тощо.

Читати запис повністю. »

Як висловлювали недовіру Горбалю?

«Тіло у вишиванці». Частина 2

Перебіг останнього пленарного засідання у Львівській обласній раді ще раз засвідчив, що у депутатів вже передвиборчий настрій. Серед важливих питань, які тут розглядалися, було і визначення кількості обранців до місцевих рад різних рівнів, і висловлення свого, як ради в цілому, ставлення до теперішньої влади у державі. Попри те, що роль місцевого самоврядування у житті суспільства дедалі зростає, згідно з новим виборчим законодавством деякі ради усе ж втратили у кількості. Зокрема, як постановили депутати, у Львівській обласній раді тепер буде не 120, а 116 обранців. Найбільшою за чисельністю районной радою буде Дрогобицька – 94 депутати, найменшими – Буська та Миколаївська (по 54 депутати). Серед міст обласного підпорядкування найбільша рада, звісно, також у Львові – 90 депутатів, найменша – у Моршині (30). В інших містах області найменший корпус обранців матиме Белз – 16 осіб, найбільший – Стебник та Новояворівськ (по 36 осіб).

Втім, чи не найгострішим питанням, яке останнім часом викликало чимале збурення усередині громади Львівщини, було бажання депутатів Львівської облради офіційно висловити недовіру голові обласної держадміністрації Василю Горбалю. Член фракції БЮТ, колишній голова Самбірської райдержадміністрації Іван Білак, щоправда, всупереч лінії своїх однопартійців та, не зважаючи на те, що сам БЮТ зареєстрував проект постанови про недовіру «губернатору», запропонував зняти це питання з порядку денного. Проте, більшість його не підтримала.

Під час розгляду питання, до голосування слово попросив депутат облради Ростислав Новоженець. Він нагадав Білаку та іншим депутатам, прихильним до Горбаля, фразу пастора Немюллера, яка останнім часом стала крилатою: «Спочатку вони прийшли за комуністами, а я промовчав, бо я не комуніст. Потім вони приходили за євреями, членами профспілок, католиками… Я теж мовчав, бо ні до кого з них не належу. Коли ж вони прийшли за мною, вже не залишилося нікого, хто міг би за мене заступитися».

Коли депутати голосували щодо пропозиції про зняття питання про недовіру Горбалю з порядку денного, «за» висловилися не більше двох десятків. Проте, не зважаючи на резонансність теми, в обговоренні взяли участь лише шість депутатів, у тому числі і голова фракції БЮТ Іван Стецькович, а також представники «Свободи» та «Нашої України». Кожен висловлював власні аргументи проти голови ОДА. Зокрема, депутат облради, заступник голови Української Республіканської партії Ростислав Новоженець сказав:

— Голова облдержадміністрації ніяк не може визначитися, яка посада для нього важливіша: народного депутата чи голови ОДА. Це нагадує притчу про буриданового осла, що ніяк не міг вибрати з чого починати їсти – з моркви, яка лежала з одного боку, чи з сіна з іншого. Так і здох з голоду. Порушуючи конституційну норму про недопустимість сумісництва посади народного депутата з іншими, Горбаль, очевидно, вважає роботу голови ОДА творчою, науковою чи викладацькою. Бо тільки цим дозволяється на додаток займатися народним обранцям. Дивись, ще й дисертацію в результаті захистить!

Читати запис повністю. »