Європейська симфонія з російською партитурою

Або реквієм за розумом партії регіонів

Для читачів популярно поясню принципову різницю між Митним Союзом з Росією і Євросоюзом в питаннях прийняття рішень.

В Митному Союзі рішення приймаються більшістю голосів. Росія в Митному Союзі має понад 60% голосів, тому вона може „протягнути” будь-яке рішення, що не вигідне підприємствам і бюджету інших держав Митного Союзу, але вигідне Росії. І навпаки — може не допустити прийняття рішення, що вигідне підприємствам і бюджету інших держав, якщо воно не вигідне підприємствам і бюджету Росії. Росія має „контрольний пакет голосів” в Митному Союзі.

В Євросоюзі, як і в Митному Союзі, рішення приймаються теж більшістю голосів. Але ніяка із держав Євросоюзу не має й 30% голосів, тому ніяка з держав Євросоюзу не в змозі „протягнути” рішення, що вигідне собі, але не вигідне іншим державам.

Ну а різницю між Митним Союзом в правилах поведінки влади з народом, в захисті прав і свобод громадян і підприємництва, в рівні життя і в умовах життя — пояснювати зайве. Достатньо згадати Польщу 89-92 років. Поляки з „кравчучками” прочісували простори України і скупляли все, що продавалося. Сьогодні Польща в Євросоюзі — сама розвинена країна з пострадянських країн Євросоюзу.

Україна теж вибрала курс на євроінтеграцію. Але прагнення народу України і влади України різні. Громадяни України прагнуть якісного життя, досягнення рівня життя і забезпечення своїх прав і свобод за європейськими стандартами. Влада ж України прагне іншого, а саме.

Читати запис повністю. »

Чому українці не поспішають на барикади?

В останні місяці соціологи фіксують парадоксальні тенденції, притаманні громадським настроям. Показники довіри до органів влади та очільників держави швидко знижуються, соціальне самопочуття абсолютної більшості громадян погіршується, протестні настрої відчутно зростають, готовність діяти декларується значним числом опитаних, – але в реальні акції (страйки, мітинги, пікети, демонстрації тощо) все це майже не виливається. Ба більше: разом із посиленням критичної налаштованості щодо влади та протестних настроїв зростає й соціальна апатія, зневіра у можливість позитивних змін.

Ні, на вулицю люди виходять – і з економічними, і з політичними вимогами. Але там, де зачіпаються інтереси мільйонів, виходять у кращому разі кілька тисяч; там, де йдеться про утиски сотень тисяч, публічно протестують лише десятки активістів. Останні ілюстрації цього у всіх перед очима: за Юлію Тимошенко на президентських виборах голосували 11 мільйонів громадян, а мітинги на її підтримку зібрали спершу кілька сотень, потім – кілька тисяч осіб із тих грандіозних мільйонів.

Це спонукає владу, експерти якої ретельно відстежують громадські настрої, до висновків про те, що критичне налаштування українців не переросте у масові акції протесту і непокори, що воно здатне вилитися тільки у виборчі преференції щодо опозиції. А маніпулювати результатами народного волевиявлення та істотно коригувати їх в Україні добре вміють. Видається, такі висновки вкрай невірні. І ось чому.

Читати запис повністю. »

Провокація чи некомпетентність?

Сьомого листопада у приміщенні Львівського палацу мистецтв відбувся перегляд двох кінофільмів: чеського – «Бандерівці» (виробництва телестудії «Острава») та російського – «Бандеровцы – война без правил». Хоч усі, хто зібрався подивитися ці іноземні стрічки, очікували об’єктивної оцінки бачення українського визвольного руху з-за кордону, насправді, у підсумку, вийшла гола антиукраїнська пропаганда. Невідомо, чи то на організаторів акції так вплинула дата – чергова річниця жовтневого більшовицького перевороту, чи то ще якийсь дідько, але сталося те, що сталося…

За підняття теми національно-визвольної боротьби українського народу у ХХ столітті, звісно, організаторам заходу можна тільки подякувати. Але як вибачити те, що після закінчення перегляду фільмів, в яких глядачі побачили чимало наклепів на діяльність ОУН і УПА, жодному з присутніх ветеранів-повстанців та політв’язнів, а також жодному небайдужому взагалі не надали слова, хоч люди насправді бажали висловитися з приводу фальшування історії та пересмикування фактів. На жаль, ніякого обговорення так і не відбулося.

Молодь, якої в залі також було чимало, пішла додому з очевидним розчаруванням. Та й іншим здавалося, що вони побували не в українському кінозалі, а, наприклад, щойно дивилися котрийсь із проросійських телеканалів. Чи можна було залишати без відповіді побачене, коли на екрані українські повстанці знищували мирне населення, до речі, — українців, а чехів рубали сокирами. Саме таку пропаганду завжди проводила сталінська радянська влада, коли виставляла українців-націоналістів бандитами, котрі лише вбивали та заважали мирним «нормальним» людям будувати «совєтську власть».

В російському фільмі УПА постійно намагалися поєднати з німецькими загарбниками, називаючи повстанців прислужниками фашистів. Тут також немає нічого нового – московська пропаганда у чистому вигляді. Наприклад, за старими радянськими штампами, у фільмі показували сотні домовин з тілами нібито закатованих «бєндєровцамі» українців. Звісно, подібні кадри завжди створювали шокуюче враження у непідготованої аудиторії. Але цього разу фільми дивилися львів’яни, обуренню яких після такої інтерпретації історії не було меж.

Читати запис повністю. »

Сучасні утопії та українська дійсність

Не знаю як Вас, а мене особисто в усіх тих розмовах осатнніх днів про імовірний дефолт у США найбільше лякали коментарі пана Азарова. Ми вже стільки разів проходили той сценарій, коли за ширмою світових проблем українська влада ховала свою власну неспроможність вдало керувати державою, що і тепер на сто відсотків можемо бути впевненими: наше найближче майбутнє, м’яко кажучи, не надто привабливе. Бо „наша рідна” владонька вже має готове пояснення чи не усіх без винятку українських негараздів та показує на винуватця – „недолугих” американців, котрі „надприродньо мудрим” українським можнавладцям заважають будувати світле майбутнє. Адже не даремно кілька днів тому з уст усе того ж Азарова злетіла фраза, що, мовляв, він не знає, як там буде з доларом, але гривня вже точно залишиться непохитною…

Увесь цей театр абсурду вже встигли різко розкритикувати відомі українські економісти. Проте, зауважимо, що та полеміка розпочалася в Україні виключно зі світових новин, в яких було наголошено на проблемі у Сполучених Штатах. А тепер уявіть, що на стіл того ж таки пана Азарова лягає певний концептуальних документ, де у простій та доступній формі викладена така концепція подальшого розвитку людства, в якій чільне місце посідає гостра критика так званого сучасного суспільства споживання та висувається теорія, що провідною ідеєю майбутнього стане відмова від „надлишку матеріальнох благ”. Хто-хто, а українська влада, мабуть, точно одразу візьме на озброєння таку ідеологію, адже ось уже двадцять років поспіль, роздерибанюючи суспільне майно, попутньо культивує аскетизм громадян, яких на початках було 52 мільйони, а тепер зашишилося заледве 46 млн.

Теорій побудови ідеального світу, здається, не бракувало за всю історію існування людства. Чимало їх і тепер. Та мене, як постійного читача і дописувача Інтернет-видання „Дух волі” зацікавила розміщена тут стаття Олександра Бобика „Про Україну і суспільство майбутнього” (http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=144). Нехай пан Олександр дарує мені, що з низки цікавих висловлених ним тез виділяю лише одну – перспектику відмовитися від „зайвих” матеріальних благ. Адже його стаття настільки розлога, що відповідь на неї в цілому мала би бути ще більшою, але хто читатиме так багато тексту? Утім, ближче до теми. О.Бобик, зокрема, пише:

Читати запис повністю. »

Люди, які сформувалися за радянської влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Про це в інтерв’ю «Тижню» заявив французький історик, фахівець з історії України і Польщі Даніель Бовуа.

«Міфи нерідко створюють фальшиві патріоти. Ось, наприклад, козацтво. Це поняття XVII століття, що сьогодні цілковито віджило своє. Можна і треба пишатися ним, його історією, але абсолютно безглуздо переносити в сучасне життя», — стверджує історик.

За словами Бовуа, козацтво має право на існування лише на рівні фольклору, театру або модної нині реставрації історичних битв: «Це забавно для свят. Ми теж маємо своїх лицарів і королів на різних урочистостях, але якщо їх переносити на сучасний ґрунт, то це не життєздатне. Одна справа знати й поважати свою історію, інша — використовувати її як інструмент лжепатріотизму».

Історик вважає, що кожна країна повинна мати власні міфи: «Є ще низка аспектів існування міфів у сучасному житті. Приміром, два протилежні погляди на Івана Мазепу. Для українців він герой, для Росії — зрадник. Нічого страшного в цьому немає, не потрібно узгоджувати два згадані вище міфи, нехай у кожного народу буде свій. Головне, щоб він не нав’язувався сусідові.

Погано, коли в Україні починає переважати російська міфологія. Як француз я не можу нікому нічого радити, але думаю, що це ваше право вибирати, кого вважати своїм героєм, а кого ні. Навіть незважаючи на обурення росіян, як у випадку з присудженням звання Героя України Степанові Бандері або з проектом спорудження пам’ятника Іванові Мазепі в Полтаві.

У таких моментах мають бути задіяні якісь політичні політеси: спритність і чуття конкретних політиків, вміння зважувати всі pro et contra. Що ж, коли ми зводимо пам’ятники Наполеонові, у Великій Британії ставляться до цього, м’яко кажучи, іронічно. Від себе ж скажу, що, поза сумнівом, Мазепа — це ваш герой. Тож пам’ятник йому — чому ні?».

Щодо радянських міфів, то історик вважає, що люди, котрі жили за тодішньої влади, живуть нав’язаними їм уявленнями: «Люди, які сформувалися за тодішньої влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Вони повторюють радянські міфи і далі тримаються за минуле. Мабуть, досі не вірять, що Сталін хотів знищити український народ.

Рівень історичних знань на всьому пострадянському терені дуже низький. І якщо в старих демократичних державах це не критично, то в молодих, якою є Україна, дуже погано, бо може призвести до роз’єднаності суспільства. Я б сказав, що у вас драматично слабкий рівень історичних знань».

16-17 липня в Івано-Франківській області відбулася патріотична акція «Яворина — 2011», присвячена 20-й річниці Незалежності України.

Учасники акції пройшли Хресною дорогою до цвинтаря полеглих вояків старшинської школи УПА «Олені» в урочищі Глибоке, де разом із священиками вшанували пам’ять полеглих.

Ввчері у селі Липа біля пам’ятника Ярославу Мельнику (Роберту) відбулося народне віче, урочисте відкриття фестивалю патріотичної пісні та запалення повстанської ватри.

17 липня акція завершилася службою Божою у храмі села Липа.

Довідка. У жовтні 1944 року старшинська школа УПА «Олені» розташувалася поблизу Яворини. Незабаром у бою тут загинув весь штаб старшинської школи разом із охороною.

Неподалік від цього місця 31 жовтня 1946 року загинув крайовий провідник Організації українських націоналістів Ярослав Мельник (Роберт).

У 1983 році група патріотів відшукала цвинтар, а в 1991 році там збудували капличку та відновили хрести.

Націоналізм: чим він є — злом чи добром?

Тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму.

Немає абсолютного добра, так само як немає абсолютного зла. Те, що є добром для одних, може бути злом для інших і навпаки. Питання про націоналізм потрібно ставити так: для кого націоналізм є добром, а для кого — злом?

Спочатку необхідно усвідомити значення терміну «націоналізм». У сучасній (не радянській) політології цим терміном позначають ідеологію і політику, в основу якої покладено ідеї переваги власних національних інтересів будь-якої нації над усіма іншими інтересами. Мова йде про політичні, економічні, культурні та духовні інтереси, тому, очевидно, слід розрізняти політичний, економічний, культурний та духовний націоналізм.

Тобто ідеологія націоналізму — це система поглядів, в основу яких покладено ідеї про життєву необхідність надання переваги політичним, економічним, культурним та духовним інтересам власної нації над такими ж інтересами всіх інших націй. Оскільки всі без винятку національні держави завжди надавали і надають перевагу своїм національним інтересам, то можна стверджувати, що всі вони дотримувалися і дотримуються ідеології й політики націоналізму. А це означає, що націоналізм є нормальним природним станом будь-якої нації.

Тому є підстави вважати, що тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму. Із цього випливає, що для всіх націй націоналізм є своєрідною імунною системою, без якої жодна нація не змогла б вижити.

Читати запис повністю. »

Вітренко судитиметься з УПА без свідків

Судових засідань у справі щодо незаконності указу Ющенка, яким воїнів УПА було визнано учасниками боротьби за незалежність України, більше не буде: суддi визначаться з рішенням самотужки. Про це повідомляє «Україна Молода».

Несподіване рішення прийняв Окружний адміністративний суд Києва у справі за позовом Наталії Вітренко (лiдерка Прогресивної соціалістичної партії України оскаржує указ, яким свого часу Президент Віктор Ющенко вшанував борців за українську незалежність).

Після десятка слухань упродовж року суддівська колегія вирішила розглядати позов Вітренко у порядку письмового провадження. Це означає, що судових засідань за участi непримиренних опонентів — «вітренківців» і нащадків упівців — більше не буде: суд збере учасників процесу востаннє вже для того, щоб оголосити своє остаточне рішення.

Така ухвала не сподобалася присутнім. Нащадок бійців УПА Олесь Гриб, який бере активну участь у процесі як третя особа, обурювався: «Як могли, не заслухавши наші пояснення, прийняти таке рішення?»

Проблема в тому, що у процес тільки-но вступив як третя особа Віктор Ющенко (чомусь тривалий час суд не розглядав його заяву), представник Президента ще навіть не мав змоги ознайомитися з матеріалами справи.

Залучені треті особи (а таких добрий десяток!) iз «проукраїнського» табору вислухали семигодинні виступи Наталії Вітренко «про бандеровскіх убійц», а можливості відповісти їй так i не отримали. Юрію Шухевичу та Степану Хмарі, наприклад, які теж беруть участь у процесі, взагалі не повідомили про слухання.

На останньому, вівторковому, засіданні судді вочевидь поспішали: надали можливість опонентам поставити запитання Наталії Вітренко. Щоправда, повноцінної дискусії все одно не вийшло. На питання Олеся Гриба «Чи визнаєте ви право України на незалежність поза Росією?» Вітренко відповідала: «Незалежна Україна може бути лише в союзі з Росією і Білоруссю».

Представник третього Президента України Віктора Ющенка В’ячеслав Мартинюк пояснює: суд цілком міг прийняти таке рішення, якщо вважає, що доказів для вирішення справи по суті без залучення сторін достатньо: «Абсолютно зрозумілим є те, що суд, приймаючи рішення про перехід до письмового провадження, вважав, що вже встановлено всі обставини, необхідні для прийняття рішення по даній справі».

Нагадаємо, Віктор Ющенко видав указ про вшанування борців за незалежність України 28 січня 2010 року. Крім вояків ОУН і УПА, борцями за українську незалежність було також визнано членів формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української головної визвольної ради й інших військових формувань, які боролися за незалежність України.

У Севастополі залили фарбою зображення державного прапора на підпірній стінці мису Інженерний. Спостерігачі припускають, що це було зроблено 3 липня «на честь» Дня українського флоту.

Нагадаємо, що на мисі Інженерний проросійські та проукраїнські громадські діячі по черзі малюють державні та військово-морські прапори Росії та України.

Те, що сталося прокоментував один із натхненників української частини графіті Дмитро Білоцерковець: «Ми із жалем сприйняли цей акт вандалізму. Вважається, що фашистські настрої у сепаратистських організаціях на зразок Русского Блока, якраз і провокують суспільство до конфлікту і до таких от ситуацій, відповідальність за скоєне вони несуть у тому числі, що ще раз підтверджує необхідність їх заборони. Адже вони не займаються захистом верств населення, а лише заробляють доларові знаки собі до кишені».

«Взагалі ж, те, що сталося, — це крок боягузів, оскільки він зроблений анонімно, якщо у людей немає сил брати на себе відповідальність за вчинок, то такі люди не гідні навіть своїх нікчемних ідей», — додав він.

«Ця подія може спровокувати різні неприємні наслідки, тому я закликаю патріотів нашого міста та всієї нашої Батьківщини не піддаватися на провокацію. Ті «люди», які це зробили, не бажають співпраці і добросусідських стосунків між Україною та Росією і бажають лише конфлікту, з тієї причини, що фінансування вони отримують лише тоді, коли є напруга …», — вважає Білоцерківець.

«Але ми знову відновимо державний прапор і будемо це робити постійно, сил і можливостей у нас для цього достатньо», — пообіцяв активіст.

Молодь обіцяє «гарячу осінь» Табачнику

Студенти рішуче налаштовані провести протести у вересні, якщо вимоги
громадськості не будуть враховані, і буде прийнятий «законопроект
Табачника». Про це заявили активісти на прес-конференції «Проти
деградації освіти» під стінами Кабінету Міністрів.

За інформацією активістів, днями Уряд може порушити Регламент
Верховної Ради шляхом реєстрації проекту нового Закону «Про вищу
освіту» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Тому
вимагають від Кабінету Міністрів не допустити реєстрації
міністерського проекту, оскільки той не лише значно звужує автономію
ВНЗ України, та звужує права молоді і права викладачів, а також
суперечить «карті реформ» Президента України. Показово, що Міністр
зважився на вирішальні кроки щодо законопроекту саме у літній період,
коли більшість студентів вже роз’їжджається по домівках, вважають
активісти.

«Те, як форсується прийняття цього одіозного міністерського проекту,
змушує нас повірити повідомленням ЗМІ про ймовірні обіцянки владі від
Міністра Табачника щодо «правильного голосування» студентів та
викладачів під час виборів в український парламент,» — каже Михайло
Лебедь, Голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної організації
«Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ). — «Але Міністр обдурить сам
себе, оскільки через студентські протести, які продовжаться восени,
влада отримає колосальні електоральні втрати.»

Прес-конференція відбулася у вигляді театралізованого дійства. Під
стінами Кабінету Міністрів «дешевий клоун» глумився над українською
освітою та ігнорував вимоги студентства. У відповідь учасники акції
аргументовано спростували заяви «клоуна» щодо, нібито, «прогресивності»
його політики в освіті.

Михайло Каменєв