Українську мову активно виводять із вжитку

В Інтернеті основні українські новини пишуться російською мовою. Телебачення ж вперто доводить глядачам, що старі радянські фільми (російською) кращі за «нові» американські (українською).

Доки всі чубляться навколо штучно створеної проблеми дубляжу іноземних кінофільмів українською мовою та русифікованого «контенту» музичних радіостанцій, українська мова швидко зникає чи не з усіх інших сфер життя суспільства. Вже не нова фотографія, розповсюджена свого часу в Інтернеті, де чоловік тримає в руках плакат з написом «Упразднить украинский язьік за ненадобностью» досі сприймається як вияв радикальної антидержавної позиції. Та якщо так піде й далі, подібний плакат можна буде оцінювати як сумну констатацію факту.

Чи не єдина сфера, де рідну мову неможливо ані заборонити, ані обмежити на законодавчому рівну – побут кожної конкретної людини. Але далеко не кожен настільки свідомий, щоб вперто розмовляти українською вдома, коли увесь навколишній мовний простір зрусифіковано. Пересічна людина схильна до впливів, а впливи, що виходять просто від діючої влади України – антиукраїнські. І їм підспівують усі «придворні».

Власне, тут ми можемо побачити кардинальну різницю умов, у яких поки що перебуває українець у Львові чи Тернополі від тих, до яких він потрапляє у Луганську чи Донецьку.

Якщо з телеекранів звучить виключно російська, на роботі тебе українською слухати не хочуть і так далі, більшість мимоволі сама русифікується. І навпаки, всебічне оточення навіть максимально зрусифікованих регіонів України державною мовою, вочевидь, без будь-якого насильства, яке собі намріяли українофоби, доволі швидко могло б сприяти до повернення більшості до користування батьківською мовою.

Звісно, такі речі – у компетенції, передусім, держави. Яка мова звучить зі столиці – туди й «вітер дме». Але державна політика, як ми бачимо, впіймала своїми вітрилами сильний північно-східний вектор. І, як не прикро, якщо це не припинити, незабаром значна частина львів’ян, лучан та тернопілян заговорить по-російськи. Адже вже зараз українська мова активно зникає з інформаційного простору. Отож, слухаючи російське, людина мимоволі починає думати «по-російськи». Вочевидь, за задумом русифікаторів цей процес має досягти апогею, а вже потім буде поставлено питання руба: «А мьі же с россиянами один народ!»…

Відслідковуючи цей негативний процес на нинішній його стадії, ми вирішили перевірити, наскільки русифікація досягла своїх «успіхів» на головних майданчиках суспільних комунікацій – на телебаченні і в Інтернеті.

Просто зараз заходимо на Укрнет та обраємо мову «українську». Відкриваємо рубрику політичних новин та знаходимо на сторінці 58 посилань, що стоять просто перед очима. Але тільки 17 новин подані українською мовою. І то, більшість із них – життєпис Тимошенко (+ Луценко, звичайно) у в’язниці, котрий у таких подробицях (Тимошенко встала, Тимошенко сіла, Тимошенко сказала…), мабуть, точно не цікавить широке коло читачів. Тож, новини українською на головній інформаційно-пошуковій системі України насправді пишуться російською мовою!

Нещодавно «порадував» своїх читачів також УНІАН. Очевидно, задля «покращання» вони підкоригували розміщення сторінок. І тепер коли ви набираєте в Google слово «УНІАН», моментально на перше місце вискакує посилання на «УНИАН», тобто – маєте в першу чергу російську версію цього ж продукту. Якщо вам все одно, читатимете й по-російськи. Однак, якщо «вам все одно», ви самі себе русифікуєте, погодьтесь…

В українській версії ще одного сайту дедалі більше статей публікуються «мовою ориганілу». Причому, як ви самі розумієте, оригінал цей не англійський, німецький чи польський, а «общепонятньій». І що цікаво, під українськими заголовками та анонсами публікуються російські тексти чи не на найбільш злободенні теми. Читайте й русифікуйтеся!

Не важко зрозуміти, чому подібні речі відбуваються в українському Інтернеті, який за своєю потужністю вже перевершив російський (судячи з недавніх повідомлень ЗМІ). Триває активне вилучення української мови із суспільного вжитку! Але тут залишаються питання:

1. Чому навіть потужні опозиційні ЗМІ без видимого опору включилися в процес?

2. Хто стоїть за цим процесом? Ми, наприклад, знаємо, що освіту русифікує ідейний совок Табачник, нам відома Бондаренко, котра любить російську музику так, що ініціює і пропихає в парламенті відповідні законопроекти. А тут хто виступає головним «ідейним натхненником»?

Здавалося б, протистояти русифікації ЗМІ мали б самі журналісти. Як-не-як, сама професія примушує займати активну громадянську позицію. Та й що то за «задоволення» — за власним бажанням відмовлятися від головного інструменту своєї праці – рідної мови? Але давайте подивимося, які вимоги до журналістів висувають нинішні роботодавці. Беремо оголошення про вакансій у цій галузі, наприклад, у Києві (заходимо на один із найпопулярніших сайтів). Перша сторінка: з тринадцяти оголошень про вакансії дванадцять – російською мовою і лише одне — українською. Писати чи говорити в ефірі доведеться, скоріш за все, мовою оголошення.

Отож, приціл на майбутнє ЗМІ давно виставлено, і справа вже не тільки у гламурних глянцевих журналах, які випускаються виключно російською мовою. Будь-який текст, за який виплачується гонорар, має бути російським – це нинішня політика! Кілька років тому було дещо інакше: за російські тексти просто платили у рази більше. Але життя на місці не стоїть…

Нарешті, ми вирішили уважніше придивитися до нашого національного телебачення. Ну те, що кожен телеканал має новини російською мовою, те, що найпопулярніші всеукраїнські політичні ток-шоу (за винятком, здається, одного) конче мають російськомовного іноземця-ведучого, — вже нікого не дивує. Новини і політика – річ на сьогодення. Світогляд же набагато краще формують художні фільми. Тут вам і мова, і ідеологія, і геополітичний вибір з визначенням «братів» та «ворогів».

Як відомо, кожен вихідний день «радує» глядача чимось ностальгічно-радянським. Звісно, російською мовою. Взагалі-то, в СРСР встигли відзняти тисячі фільмів – переважно абсолютно нікчемних. Іноді вони ще проскакують в телеефірі, і від них глядача відверто нудить. Але десь так з двох десятків стрічок, що перебувають у постійній ротації українського телебачення (переважно Гайдаєвських, Рязанівських чи чогось на зразок «не кочегарьі мьі не плотники»), глядач, очевидно, має зробити висновок про те, «як добре було колись у великому СРСР». Відтак, «добре буде у митному союзі», чи що?

Будні дні мають своє меню. Тут, як правило, радянські фільми російською мовою, що, напевно, демонструються з тією ж метою. Про «вєлікую отєчєствєнную» — то «святе»! Відносно свіжі і не дуже російські серіали (звісно, без будь-якої серйозної адаптації) створюють враження, що події відбуваються «у нас», тобто – у Москві чи Санкт-Петербурзі. І водночас – примітивно озвучені третьосортні американські фільми і серіали (вже українською!).

Часом, перемикаючи канали, глядач стає перед вибором: дивитися погано озвучений старий американський фільм чи відносно новий російський, що претендує на статус кіно першої категорії (як правило, претендує лише в уяві телепрокатників). Це вже «конкуренція» фільмів «вищого ґатунку», яка, у виконанні українських телеканалів переконливо має довести: в Росії знімаються кращі і цікавіші фільми, ніж в Голівуді. Принаймні, з того, що ми бачимо, маємо зробити такий висновок. І знову: фільм, озвучений (навіть з дотриманням старого законодавства) українською гірший, ніж фільм, показаний в оригіналі російською. Так «всемогутня Москва» перемагає «загниваючий Захід».

Ми вирішили проаналізувати кінорепертуар кількох українських телеканалів «на сьогодні». Ось результати:

Перший національний: один радянський телесеріал («Михайло Ломоносов»).

1+1: Два російських фільми, один російський телесеріал.

Новий канал: Чотири російських серіали, один – американський.

Інтер: Вісім російських серіалів плюс один російський фільм («Кровінушка», «Правіла угона»…).

СТБ: Один німецький серіал, український серіал (російською, за російськими стандартами відзнятий), радянський фільм та «українська» мелодрама з російськими акторами у головних ролях…

Опис програми телебачення можна продовжувати і далі, додаючи приклади з інших каналів. З невеликими похибками політика щодо мови, жанру, тематики фільмів та серіалів залишається дуже подібною. Цієї п’ятниці – «Кавказька полонянка», минулої була «Діамантова рука». Телеглядач, зорієнтований, передусім, на кіно, практично не отримує жодного нового продукту з Європи та США, а вимушений задовольнятися «русскім міром» (Про суто українське кіно ми вже навіть не згадуємо. Ця дитина нації так і не народилася з відомих причин). Після цього пересічна людина також може почути лише по-російськи пісню, почитати переважно по-російські новини і так далі.

Що ж залишається для української мови? Теленовини, яких українською вже менше половини? Реклама? Деякі науково-популярні, відомчі та інші телепроекти? Так це, судячи з тенденцій, також може бути тимчасовим явищем. Західноукраїнські телеканали, сайти та інші ЗМІ? Якщо русифікаторів не спинити, незабаром дістануться і до них.

Василь Іванців