“На похилу вербу і коза лізе”
(укр. прислів’я)

14 червня ц.р. американське Агенство Associated Pressопублікувало резонансний матеріал під назвою “Командувач колишнім нацистським підрозділом живе у США”. Йдеться про громадянина США з 1949 р., українця з Волині 1919 року народження Михайла Каркоця (Michael Karkoc).

Агенство звинувачує п.Каркоця у причетності до вбивств цивільного польського населення сіл Підгайці та Холонів на Волині у1943 році, будучи командиром Українського Легіону Самооборони, а також придушенні Варшавського повстання у 1944 році, як офіцер дивізії СС ”Галичина”. Михайлу Каркоцю інкримінують і приховування цієї інформації від американської іміграційної служби.

Знаково, що звинувачення на адресу українця були оприлюднені за тиждень до сумнозвісного голосування 20 червня у польському Сенаті за Заяву щодо засудження Волинських подій 1943 р. і звинувачення на адресу УПА за етнічні чистки поляків, що межують із геноцодом.

Першими розтиражували звинувачення Асошіейтед Прес (АП) росіяни. Вже того ж 14 червня у російських ЗМІ з’явилясь інформація про “українського нациста”. Наступного дня цю дезу підхопили російськомовні видання в Україні. “Рука Москви” присутня і тут (недарма проросійські організації в Україні віднедавна активно розкручують тему “волинської різні”).

Аскольд Лозинський, голова представництва Світового Конгресу Українців при ООН висловив сум, що така поважна і давня установа як АП в гонитві за сенсацією не вдалась до перевірки матеріалів справи і допустила значні історичні неточності. Звинувачення, вважає п.Лозинський, побудовані на чутках, взятих у “передбачуваних” свідків, свідчення яких не доступні для вивчення і правдивість яких не тільки сумнівна, але вони є абсолютно неважливими, оскільки тут немає конкретних рис обвинуваченого. А Український Легіон Самооборони ніколи не був під підозрою. Діяльність же дивізії СС “Галичина” впродовж сімдесяти років неодноразово ретельно досліджувалась різними комісіями і в результаті — вона визнана невинною у військових злочинах.

Син Михайла Каркоця Андрій повідомляє, що “ вже через чотири дні після масованого наклепу АП, здається, в США почався судовий процес”. Каркоць-молодший засуджує необгрунтовані і неправдиві звинувачення щодо “масакри” з боку УЛС невинних мешканців. Він стверджує, що у 2004 р. його батько відвідував Острозький університет і був нагороджений Почесною грамотою за відданість і зусилля, спрямовані на збереження і захист української нації, культури та історії. Андрій Каркоць сподівається на офіційну скаргу за наклеп проти американського громадянина українського походження від МЗС чи уряду України до Держдепартаменту США. Наївний! Якби ми мали справжню українську державу! А чужинці при владі не захищатимуть інтересів української нації. Звідси і наші всі проблеми.

Михайло Каркоць опублікував в Україні книгу спогадів під назвою “Від Вороніжа до Українського Легіону Самооборони” (Рівне, 2002). ”Автор спогадів, зазначається в анотації до видання, — активний учасник подій Другої світової війни. Після приєднання Західної України до Радянського Союзу в 1939 р., він, як член ОУН, втікає на зайняту німцями Холмщину, де потрапив до німецької армії, з якою пройшов майже до Воронежа. Проте, надивившись на ставлення німців до населення на окупованих територіях, він бере відпустку в командира частини для відвідин родини на Волині, й більше не повертається. На Волині він вступає до партизанських відділів, сфомованих ОУН(м). Внаслідок непримиренної позиції ОУН(б) більшість партизанських з’єднань мельниківців були оточені бандерівцями, роззброєні та насильно влиті в УПА. Решту мельниківців активно переслідувало СБ ОУН(б). Щоб уникнути знищення, а також, щоб захистити українське населення від нападів польських та радянських партизанів, вцілілі мельниківці заключили з німцями угоду про створення Укрїнського Легіону Самооборони або Волинського легіону, який повинен був мати українське командування. У 1945 р. Волинський легіон був приєднний до 1-ої УД УНА (дивізія «Галичина»)”.

Звісно у спогадах М.Каркоця нічого не згадується про події, на яких наголошує Асошіейтед Прес. Оскільки у США матеріали цих спогадів були оприлюднені ще у 1995 році і досі перебувають у вільному, зокрема, електронному доступі, АП, для об’єктивності, мало б висвітлити і позицію “обвинуваченого”. А так матеріал в АП скидається на замовний, як кажуть журналісти – “джинсу”.

Скажімо, Агенство АП вже у самій назві статті говорить про командира “нацистського” підрозділу. Звідси, М.Каркоць, якому присвячено весь матеріал, і що є головним месиджем для читача, постає “нацистом”. І на цьому неодноразово акцентується. Проте, термін “нацист” має чітке визначення – про що не можуть не знати журналісти з АП. Нацист – це член Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Так, на Ньюренберзькому Трибуналі керівний склад нацистської партії було визнано злочинцями. Але, Михайло Каркоць ніколи не був членом НСРПН, ще до війни він вступив в ОУН і дотепер залишається членом Організації українських націоналістів.

У матеріавлі АП постійно підкреслюється етнічне походження Михайла Каркоця. Хоча, як правило, в американській журналістиці не прийнято наголошувати на національності тої чи іншої особи. Та в даному випадку читачеві хочуть прищепити асоціацію, що саме українець був нацистом, а отже злочинцем. А звідси недалеко до висновку, що така вся українська нація. І Україна, мовляв, взагалі винна у розв’язуванні ІІ світової війни і має спокутувати за це вину.

І це — не припущення! Адже не чутно аби за останні роки у злочинах нацизму звинуватили якогось німця. Чи італійця. Жоден громадянин Словаччини, Болгарії, Румунії, Угорщини чи Хорватії, а це держави-сателіти нацистської Німеччини, не постав перед судом за нацистські злочини. Натомість, звинувачені у пособництві нацистам українці вже складають цілий список. У 2006 році позбавлений громадянства США і висланий в Україну Орест Галан (подальша доля невідома). У 2007 році позбавлений громадянства Канади Володимир Катрюк (у 2010 році йому через суд повернули громадянство). Найбільше настраждався Іван Дем’янюк зі США. Його двічі (1986, 2004) позбавляли американського громадянства; в Ізраїлі засудили (1988) до смертної кари, а через 5 років скасували вирок; у 2011 році засудили у Німеччині на 5 років позбавлення волі, а в 2012 році його убили німецькі медики. На початку 2011 року ухвалено рішення про депортацію зі США Івана Калимона (позбавлено громадянства 2007), зараз триває процес апеляції. Під час суду над Дем’янюком німецька прокуратура заявила, що зацікавилась ще двома українцями – Осипом Фирищаком (США) і Алексом Нагорним (ФРН). І ось тепер – Михайло Каркоць.

Таким чином українцям хочуть накинути комплекс вини за злочини, яких вони не вчиняли. Німеччина, вочевидь, у змові з колишніми противниками США, Ізраїлем, Росією хочуть перекласти власну відповідальність за злочини під час ІІ світової війни на Україну. У Німеччині навіть вийшов фільм під назвою «Наші матері, наші батьки», в якому показано, як нацисти рятують єврейську дівчинку від жорстоких українських поліцаїв (дія розгортається в окупованому німцями російському Смоленську, де побиття та арешти проводять поліцаї з жовто-блакитними стрічками на руці, озброєні палицями, тоді як солдати СС просто стоять осторонь і дивляться на процес). Мовчить АП і про те, що у ФРН до об’єднання двох Німеччин ще в 60-х роках була амністія для всіх осіб, які так чи інакше могли бути причетними до скоєння злочинів під час війни. Але амністію дали тільки громадянам ФРН. Нацистські злочинці в Німеччині, таким чином, уникнули покарання. У Німецькій Демократичній Республіці нацистські злочинці отримували від 4 до 6 років ув’язнення. Потім, після об’єднання Німеччини, вони були амністовані і визнані жертвами сталінізму і їм ще надали матеріальну допомогу. А от у лютому 2012 року Міжнародний суд ООН в Гаазі взагалі позбавив Німеччину від необхідності платити компенсації за злочини нацистів.

Нажаль сприяє такому процесу оббілювання справжніх нацистських злочинців і стаття про М.Каркоця в Асошіейтед Прес. Що сталось з цим колись чесним виданням, яке в 2011 році оприлюднило зміст звіту ФБР США, згідно з яким КДБ СРСР «дуже ймовірно, сфабрикував» нацистське посвідчення особи Івана Миколайовича Дем’янюка (Джона Дем’янюка), обвинуваченого в участі у вбивстві євреїв у концтаборі Собібор, на території окупованої Польщі і ця інформація зберігалася в таємниці протягом останніх 25 років. Агентство тоді відмітило, що ізраїльський суд, який виніс у квітні 1988-го смертний вирок Дем’янюку, а також Верховний суд Ізраїлю, який скасував цей вирок у 1993-му, і американський суд, що прийняв у 2009-му рішення про екстрадицію Дем’янюка до Німеччини, швидше за все, не знали про сумніви ФБР з приводу достовірності документа, датованого 1942-м роком. Але тепер суд в Мюнхені, стверджували в АП, змушений буде зважати на сумніви у достовірності документа, висловленими ФБР США чверть століття тому.. Як виявилось згодом – суд це не взяв до уваги. І АП – промовчало!

Як таке поважне видання як АП у своїх звинуваченнях проти М.Каркоця могло опиратись на доказову базу, достовірність якої не витримує жодної критики. Чого варті абстрактні свідчення двох мешканців колись спаленого села Підгайці, якщо тоді один з них був 9-річним хлопчиком, а інший народився лише через рік після згаданих подій!? Або опертя на матеріали допитів колишніх співдивізійників (один з них помер у тюрмі), зізнання з яких були отримані звісно під час тортур (інакше не практикувалось) радянськими чи польськими спецслужбами. Чи заявляти, що вбивства мирних мешканців вчинив загін М.Каркоця лише на тій підставі, що начебто в розпорядженні АП є документи (не оприлюднюють!) про дислокацію згаданого загону в тому районі. Абсурд, та й годі! Доцільніше було б дослідити вірогіднішу версію, що вбивство мирного польського населення справа рук перевдягнутих в українських вояків радянських (читай – російських) партизан. Документів, що підтверджують такі замасковані злочини москалів, — більш ніж достатньо.

А твердження Агенства про участь Українського Легіону самооборони у придушенні Варшавського повстання просто непорядне. Достеменно відомими є факти, що, навпаки, керівництво Легіону відмовилось від каральної операції проти польських повстанців. Тоді німці розстріляли командира Легіону М.Солтиса. А новий командир П.Дяченко під загрозою смерті з частиною загону (200 осіб) прибув до Варшиви вже після закінчення повстання. Також кожен професійний історик знає, і це досліджувалось багатьма міжнародними комісіями, що дивізія СС “Галичина” не брала участі у придушенні варшав’ян. АП, до речі, постійно плутається у твердженнях — М.Каркоць “душив” поляків в складі Легіону чи Дивізії. Не завадило б журналістам поцікавитись, що УЛС, де одним з командирів був М.Каркоць, влився в дивізію СС ”Галичина” лише через рік після Варшавського повстання. Вже дуже хотілося журналістам розкрутити абревіатуру “СС” (між іншим дивізійники це буквосполучення розшифровують не інакше як “Січові Стрільці”). Але хто справді допомагав німцям придушувати Варшавське повстання, так це Російская Освободітєльная Національная Армія (РОНА) під командування голови Російської націонал-соціалістичної робітничої партії Броніслава Камінського. Самого Камінського за звірства над поляками навіть німці змушені були стратити. Чому б поважному виданню Асошіейтед Прес не зайнятись розслідуванням злочинів росіян з РОНА, які, до речі чинили свої розправи над цивільним населенням під прапором, що в РФ сьогодні є державним?

Єдине, мабуть, що відповідає дійсності із закидів на адресу М.Каркоця так це факт приховування ним від американців (перед отримання громадянства) членства в ОУН та служби в Дивізії “Галичина”. А так робили тисячі українців, що просили політичного притулку, аби не стати репатріантами та не потрапити в лабети радянських каральних органів, де їх чекала вірна смерть. Вищезгаданий Аскольд Лозинський наводить приклад свого батька – коли у США в 1951 році стало відомо про його причетність до українських націоналістів він разом з іншими виявленими оунівцями на декілька місяців був ув’язнений на острові Еліс. І лише початок холодної війни між СРСР та США врятував українців від видачі Радянському Союзу. Бо до того існувала між цими державами, на вимогу СРСР, чітка домомленість щодо взаємного визнання ОУН та дивізійників ворожими організаціями. Внаслідок такої домовленості багато українців таки повернули силою з Америки в СРСР, де вони і були страчені. Лише згодом, за словами п.Лозинського, США зрозуміли, що СРСР під керівництвом Сталіна відповідальний за знищення більшої кількості людей ніж нацисти. Чому ж тепер в США призабули цей логічний висновок?

Ну і вже зовсім цинічно виглядає в цій статті коментар одного з діячів Центру Візенталя, що є провідним мисливцем за нацистами. Звісно аби безапеляційно припечатати: Каркоць-нацист. А може краще б жидівський мисливець не давав оцінки українцям, а прискіпливіше подивився на діяльність під час війни представників своєї таки нації. Наприклад, чому б не вишукувати когось з 2500 членів єврейської “Cлужби порядку”, яка охороняла варшавське гетто і допомагала німецьким нацистам знищувати місцевих жидів. Ось де справді сенсаційний матеріал для розслідування АП!

Аби надати статті показної переконливості журналісти з АП ( до речі, серед них — єврей і полька) начебто посилаються на архівні матеріали з польського національного архіву в Кракові, меморіального музею голокосту в США, державного інституту національної пам’яті у Варшаві, бібліотеки Конгресу США. Наголошується і на тому, що 94-річний п.Каркоць ще в доброму здоров’ї. Отож, його можна і треба судити – на кожному кроці акцентує АП. Адже, він “спалював села з жінками і дітьми”, “там були гори трупів вбитих мешканців” – додають натуралізму в АП. І так ніби між іншим згадують, що їм навіть точно невідомо, де народився Михайло Каркоць: у Луцьку чи Городку. Водночас, цікаво, що в українській історіографії серед командирів Українського Легіону Самооборони взагалі згадується інше прізвище – не Каркоць, а Карковець. А опубліковані спогади підписані не Каркоцем, а Каркоцем-Вовком. Чи це одна і та ж особа?

Зрозуміло, що вся ця публікація в АП із журналістським псевдо-розслідуванням має брутальну і далекоглядну мету — на прикладі сфальшиваної версії військової біографії українця Михайла Каркоця не тільки дискредитувати всю українську націю в очах світової спільноти, але і пересварити українців з поляками і тим самим заблокувати підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Ростислав Новоженець,
заст. голови Української республіканської партії