Кілька тижнів тому в ефірі загальноукраїнських телеканалів з’явився доволі одіозний рекламний ролик, що містить кілька однотипних сюжетів. Наприклад, людина називає себе на ім’я Сергій, потім якусь секунду триває кадр з пляшкою горілки під брендом «Ц…» (не будемо його рекламувати), і Сергій тут же називається Серьожою.

Аналогічно використовуються інші чоловічі та жіночі імена. При цьому чоловіки буцімто стають надміру дружніми до незнайомої людини, а жінки – надміру доступними. Об’єднує ж усі сюжети одне: українське повне ім’я після вживання оковитої раптом перетворюються на російські зменшувальні відповідники.

Відверто кажучи, моя перша реакція на таку рекламу – це щире обурення. І справа навіть не в тому, що реклама алкогольних напоїв дозволена в Україні тільки у певні часи, а тут неприховано агітують «споживати» мало не цілодобово. Вочевидь, замовники мають для того непоганий «дах», і це цілком може навести на думку, що цього «серьожу» замовили люди, близькі до нинішньої влади (мабуть, інші б не посміли так грубо порушувати законодавство, бо тут же були б суворо покарані). Справа, у тому, що Сергій стає Серьожою, виказуючи, щонайменше, свою малоросійську сутність. Бо жоден нормальний українець, скільки б горілки не випив, не почав би називати себе іноземною мовою. На таке здатен хіба що малорос, котрий вважає москаля старшим братом. Оскільки це десятки разів на день демонструється на кількох загальнонаціональних телеканалах, то хтось, формуючи інформаційне середовище, вважає це нормальним.

Зрештою, це вже не перший випадок. Може пригадаєте рекламу із гаслом: «Два бокали (правильно – дві гальби або два кухлі – авт.) – і ти німець»?

Якщо ми спробуємо подивитися на перший і другий випадок, то можемо побачити намагання показати українцеві, ніби він, споживши якийсь товар, стає кимось кращим. Тобто – завжди не українцем. Це, напевно, мало би дійсно обурювати і стати приводом для жорстких протестів. Але я усе ж схиляюся до думки, що коли такі рекламні ролики й плануються українофобами, то вони самі себе й ганьблять. За сюжетом виходить, що українець називається російським ім’ям лише на п’яну голову – після пляшки горілки. А іншого шляху довести, що Сергій і Серьожа – одне і те ж саме, просто не існує.

Насправді зменшувальний відповідник від імені Сергій в українській мові звучить як Сергійко, а ніякий не «Сєрьожа». Та його застосовують тільки до малих дітей. Доросла людина ніколи не назве себе Сергійком. Менталітет українця цього просто не дозволяє. Отож маємо у згаданій рекламі ще й демонстрацію разючої різниці поміж українцями та росіянами. Тільки на Московії чоловік у віці 30-40 років здатен називати себе як у дитинстві. Щоб так само почав поводитися українець, йому треба затуманити розум. І то мова йде не про українців, а лише про невпевнених в собі зденаціоналізованих малоросів. Принаймні, про це свідчить реклама.

Якщо ж облишити жарти, то згаданий рекламний ролик наочно показує, що українським інформаційним простором керують люди, яким українська ментальність не просто чужа, але й зовсім невідома. Марно Ірина Фаріон зверталася до Азарова – він просто не розуміє, що не здатен говорити українською мовою, бо живе у рамках іншої цивілізації – не української і не європейської. У зв’язку із цим пригадався мені один реальний випадок, про який тепер можна розповідати як анекдот. Коли ще за часів СРСР нас взяли до війська, хлопці у перший день почали знайомитися. Один українець каже: «Я – Степан». Другий: «Я – Петро». Тут озивається москаль і каже: «Льоха!» «Хто льоха?» — здивувалися українські хлопці. «Я!» — каже. Далі українцям довелося пояснювати, що «Льоха» — це насправді Олексій, а росіянин образився «на всіх хохлів», бо ж друзі удома казали до нього так само, як в Україні називають свиней.

Василь Іванців