Про ситуацію в Україні напередодні виборів, про причини розчарування у політиках, про те, чому потрібно голосувати за справжніх українських патріотів, в інтерв’ю «Духу волі» розповідає Герой України, голова Української республіканської партії Левко Лук’яненко.

— Як ви вважаєте, чому на 22-му році незалежності України знову обговорюється питання незалежності?

— Це закономірно. Ми понад 340 років були під московською окупацією, причому 70 із них – під жорстокою комуністичною деспотією. Віками за українцями не визнавали навіть права на національність, їх називали малоросами. Русифіковано було геть усе. Перебуваючи під владою царів, народ фактично втратив історичну, національну свідомість. Власне, тому і не зміг відстояти Українську Народну Республіку. Та з її проголошенням рівень свідомості почав зростати. І тому після придушення УНР війна не припинилася.. Тривало це десь до 1925-го року. Аби поставити Україну на коліна, Москва влаштувала три голодомори – на початку 20-х і 30-х років та після Другої світової. Це був «винахід» Троцького. Водночас тривало знищення духовенства, селянства та української інтелігенції. Було навіть підписали наказ про виселення всіх українців з України. Тільки людей виявилося надто багато, щоб той наказ виконати.

Репресії не припиняючись протягом усього періоду радянської окупації. Москва вела війну проти українського народу аж до 1991-го року. Тож не дивно, що Наддніпрянська Україна, пройшовши через жорна багаторічної комуністичної деспотії, втратила історичну свідомість і громадянську активність.

У 1991-му була проголошена незалежність України. Але тоді у нас не було можливості замінити окупаційну адміністрацію. Нас у Верховній Раді було лише трохи більше 120-ти. Але ми мали підтримку народу, тоді як комуністи боялися вулиці. Люди, які виходили на майдани, ніби домоглися свого. Україна здобула незалежність. І влада тепер була своя. Але для кого? Більшість у Раді перетворила приватизацію у прихватизацію, український промисловий потенціал буквально за пару літ було розграбовано і зруйновано.

— Багато хто дивується: чому сьогодні люди не виходять на вулицю? Навіть коли таке і траплялося (перед розпадом СРСР, під час Помаранчевої революції), то переважно ставили перед собою якусь мінімальну мету. Після її досягнення протести зазвичай згасали…

— Тут багато у чому маємо «завдячувати» президентові Ющенку, бо на нього покладали надто великі надії. На відміну від Кравчука, який був представником партапарату, та «червоного директора» Кучми, його сприймали як українського президента. Як людину з українською душею. А Ющенко виявився не державником, а проповідником. І вкрай несамостійним чоловіком, пішаком в руках олігархів. Тому і не зробив того, що мав зробити. Його програму «Десять кроків назустріч людям» я вважав і своєю програмою та пропагував на Харківщині. Але Ющенко не став її виконувати. Першим пунктом стояло: бандитам — тюрми. А він замість того, аби притягнути їх до відповідальності, посадив із собою за один стіл. Жодного пункту не було виконано. Це викликало розчарування, яке триває донині.

Утім, люди поступово пробуджуються, виходять зі стану пасивності. Минулого року представники малого та середнього бізнесу провели масові акції протесту, до Києва приїхало майже 70 тисяч підприємців з різних областей України. Вони протестувати проти так званої податкової реформи. І їм не стали на заваді ані мовне різнобарв’я, ані національна приналежність чи місце проживання. Учасники акції непокори таки домоглися певних поступок від влади. Згодом під Верховною Радою протестували водії, чорнобильці, афганці…

Тобто, прояви громадської активності людей вже були. Але нація ще не досягла того стану, аби окремі спалахи невдоволення звелися в загальноукраїнську акцію непокори. Восени цього року вона може спалахнути у випадку, якщо Партія Регіонів почне нахабно фальсифікувати результати виборів (а до цього йде). Хоча може і статися, що народ змовчить.

— Чи не криється у тому розчаруванні небезпека чергової втрати Україною незалежності? Прикро, якщо майбутнім поколінням знову доведеться жити під окупацією сусідньої держави…

— Україна не втратить незалежності. Через те, що поступово відбувається зростання нової генерації політиків. Їм зараз десь 20 років. Незабаром вони здобудуть вищу освіту, попрацюють кілька літ, накопичать певний життєвий досвід. І от саме із цього середовища прийдуть нові політики. Вони витіснять з влади теперішніх, вихованих в антиукраїнському дусі, які мають промосковську орієнтацію. Нове покоління збереже Україну, і тоді держава по-справжньому стане на шлях відродження. Але цей процес доволі повільний. Світогляд формується на основі знань, а на їх здобуття потрібен час. На відміну від попередніх років колоніального життя ми вперше здобули умови для формування української інтелігенції, політичної, військової, творчої еліти.

— І Ви це кажете, не зважаючи на те, що українські книжки майже не друкуються, фільми не знімається, телебачення майже повністю русифіковано? Та й школи теж зараз намагаються русифікувати.

— Так, бо раніше ми дійсно не мали української інтелігенції. Були лише люди з дипломами, які не знали свою історію, літературу, вони боялися навіть думати про незалежність. Тепер це можна робити вільно, без страху за власне життя та життя своїх рідних. Тому нація поступово прозріває, хоч і дуже повільно. Люди приходять до усвідомлення важливості своєї держави. Це теж один із чинників, що гарантує Україні незалежність.

Проте є ще і зовнішній чинник, надзвичайно важливий. В Росії теж відбуваються надзвичайно активні процеси. І вона рухається до другої стадії розпаду імперії, коли незалежність здобуватимуть не союзні республіки, а внутрішні автономії. Хоч Росія і має у нас свою п’яту колону, та сама вона слабне. І в її слабкості наша додаткова гарантія збереження незалежності.

— Але ж повинно бути активне протистояння тій п’ятій колоні. Як Ви, наприклад, ставитеся до якихось більш радикальних заходів, аніж очікування, коли нація дозріє? Наприклад, Ростислав Новоженець пропонує переглянути законодавство щодо громадянства та визнання України як правонаступниці не УРСР, а УНР.

— Щодо радикальних способів, то у нас просто немає радикальних організацій, які би їх застосовували . Жодна партія не є радикальною.. Якби такі були, то, насамперед, почистили би українську землю від імперських пам’ятників. До 1991-го року ми йшли самі і закликали народ іти разом із нами під гаслом: «Україні – самостійність». Здобули її. І от 21 рік ми прожили під чужою владою, яка експлуатувала націю, руйнувала її. Досить! Треба переходити до нового етапу боротьби. УРП вже визначила його гасло: «Україні – українську національну владу!». Виходячи із того, хто перебуває при владі, хто володіє ЗМІ, це надзвичайно важливе питання. Сьогодні у владі більшість – не українці. Тому ми не маємо права і вимагати, аби вона дбала про Україну.

Ми говоримо людям перед виборами, що слід уважно дивитися. Ви маєте список кандидатів. Потрудіться, дізнайтеся хто є хто. І пошліть українців у Верховну Раду. Щоб не соромно було за те, що у нас законодавчій орган неукраїнський.

Я би хотів дати виборцям кілька порад. Насамперед, піти на виборчу дільницю і ознайомитися з біографіями кандидатів. Дізнатися, ким ця людина була раніше, у скількох партіях перебувала, що відстоювала й таке інше. По-друге, слід таки взяти участь у виборах. Бо хто не прийде, той допоможе Партії Регіонів залишитися при владі. Його голосом просто скористуються. І третє – не продавати бюлетень. На жаль, таке трапляється. У 2002-му за нього платили 20 гривень, зараз пропонуватимуть і 200, і більше. Той, хто продасть бюлетень, продасть і свободу України, і свою власну на 5 років. Чи варте це отих кількасот гривень? Зараз владу нам не присилають з Москви. Кого обираємо, того і маємо. Не голосуймо за чужинців, які іноді навіть мають українські прізвища.

— Зараз від УРП на Львівщині кандидує кілька осіб. Чому б Ви порадили, до прикладу, голосувати за вашого заступника – Ростислава Новоженця?

— За Ростислава Новоженця потрібно голосувати з багатьох причин. Він 22 роки у республіканській партії. Не міняв поглядів, не переходив до інших політичних сил. Не хитався. Він послідовно є в УРП, поділяє її ідеологію. Досвідчений політик. Має добру освіту, досягнув того віку, коли людина є, так би мовити на вершині своїх можливостей. Свого часу був директором заводу. Тобто має організаторські здібності. Як заступник голови УРП, виявляє належну активність та ініціативу.

Він ніколи не підтримає той законопроект, який може завдати шкоди державі і її народу. Бо любить Україну. Поділяє нашу ідею зробити Україну українською. Він проводитиме нашу політику, спрямовану на те, щоби зміцнити українську владу, наповнити її патріотичними людьми.

Ростислав Новоженець розуміє важливість духовності, ідейності і моральності. Я думаю, що він один із кращих на Сихівському окрузі. І хотів би просити виборців проголосувати саме за нього.

Розмову вів Василь Іванців