"Лютуй, мерзенний старче...

Ножем тупим тебе заріжуть, мов собаку..."

                         Т. Шевченко

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ інтернет-видання
23 Квітня 1185 - Похід князя Ігоря на половців. Статті / ПОЛІТИКА / Яка форма правління потрібна Україні?
ДРУЗІ

Народний Оглядач

 

Європейский Конґрес Українців

Пиши українською

Українські пісні

Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-

 Надвірнянська СВОБОДА

ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова

Каталог
сайтів України

Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера

Українські традиції

Чорна Рада - національний форум політичних дискусій.

Каталог MyList.com.ua

Пам’ятай про Крути

УЛЬТРАС

Блог про Львів, життя та інші приколи

Тамада /  tamada.lviv.ua/

Українці Угорщини

Фільмотека українця, ukrainian film collection

Воля народу - громадсько-політичний
портал

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

 каталог сайтів

Всенародний фронт порятунку України

Осередок МФБГ в Івано-Франківській області

В'язання - Українське в'язання з любов'ю

Краса світу навколо нас

http://lvivmama.com.ua

Український стиль: Прикольні патріотичні футболки :: вишиванки :: подарунки

Бандерштат

 ЖиВи нА поВну!!!

 Автомобильные новости, автоновости, новости производителей

http://ukrcoins.com/

 

Відпочинок в Карпатах

 

Великдень

Степан Руданський. Енциклопедія життя і творчості.

Газета для справжніх українців та українок

Українські скарби

Фолк Мода


НАША КНОПКА
Наша кнопка
ПОЛІТИКА

Яка форма правління потрібна Україні?

[ 2011-07-21 00:12:10 ]

Становлення в Україні правової державності, здійснення тривалих очікувань її громадян на підвищення їх життєвого рівня залежать від спроможності влади стати легітимною, а тим самим, відповідальною. Тому забезпечення інституційних передумов легітимності влади є завданням виключної актуальності для Української держави. У цьому контексті зміна форми правління в Україні покликана забезпечити таку конструкцію механізму влади, яка б уможливила належний рівень відповідальності останньої, здатність влади проводити політику, адекватну потребам суспільства.

 

Бездоганних форм правління не існує і всі вони несуть у собі потенційні функціональні вади. Разом із тим, потенційні недоліки форми правління можуть суттєвою мірою нівелюватися компенсуючими їх механізмами. Практика функціонування республіканських форм правління засвідчує, що в умовах високого рівня політико-правової культури суспільства та розвиненої партійної системи питання про конкретний варіант обраної форми правління набуває непринципового значення. Ми констатуємо факт, що президентська республіка у США, парламентарна в сучасній Німеччині чи змішана у П’ятій Французькій Республіці демонструють високі (краще сказати зразкові) функціональні характеристики.

Водночас, − в умовах відсутності традицій демократії, низького рівня розвитку громадянського суспільства та нерозвиненої партійної системи будь-яка форма правління “приречена” демонструвати всі свої потенційні дефекти. Зазначене вище зовсім не означає, що вибір конкретної моделі форми правління є так само непринциповим для країн із нерозвиненим громадянським суспільством. Навпаки, для таких країн стан розвитку партійної системи та особливості політико-правової культури суспільства – визначальні критерії, з урахуванням яких повинна конструюватися конкретна національна форма правління. Для нерозвинених суспільств із точки зору збереження і розвитку демократії вибір форми правління набуває особливої значимості, точніше, для них стає безальтернативною змішана республіка і цілком неприйнятними − класичні республіканські моделі.

 

Президентська республіка (як і наближені до неї різновиди змішаної) є найменш бажаною формою правління для будь-яких суспільств, оскільки її потенційні переваги не компенсують прихованих у ній загроз для демократії. Зокрема, в умовах нерозвиненої партійної системи президентська форма правління – одна з найневдаліших конструкцій влади, як з огляду на відсутність ефективних інструментів контролю громадянського суспільства за владою, так і з огляду на неспроможність влади бути відповідальною, проводити конструктивну, цілісну й послідову політику, яка б відображала реальні суспільні інтереси. Адже малоконтрольована одноосібна влада глави держави як гарантія демократії – це виключення із правила. А правило полягає в тому, що така влада звичайно авторитарна.

 

Низька ймовірність успішного завершення процедури імпічменту щодо глави держави в поєднанні з відсутністю ефективного парламентського контролю за урядом та парламентської відповідальності останнього у президентських республіках дають підстави вважати, що в цих формах правління зміст та характер державно-політичного життя є надто залежними від президента і його апарату. Згадана обставина зумовлює виключно високі вимоги до претендентів на посаду глави держави. Однак заміщення посади президента талановитими державцями, здатними одноосібно забезпечити розробку і проведення в життя ефективних комплексних реформ – явище статистично рідкісне. За винятком США, усі інші президентські системи слабкі – вони регулярно стають жертвою переворотів і потрясінь.

 

Спроби повторити цю модель, яка сприймалась як ключ до формули успіху, ніде не призвели до бажаного результату, найчастіше всього – до деградації, громадянських воєн і т. п. Не дивно, що від президентської республіки в повоєнний період відмовились у Європі. Той факт, що у США ця форма правління не спричиняє скочування державності до авторитаризму, знаходить пояснення в тому, що для успішного функціонування президентської форми правління необхідний надто широкий набір компонентів, і він присутній лише в політичній системі цієї країни. Цілком можливо, що досвід організації президентської республіки у США унікальний і намагатися його повторити не варто.

 

В Україні стійкість авторитарних тенденцій розвитку політичної системи загалом, як і окремих її елементів створює особливі ризики руйнування ще нестабільних інститутів демократії. В умовах вітчизняних державно-політичних реалій покладання ключових виконавчих повноважень на одну людину скоріш за все спричинить перетворення президенціалізму на суперпрезиденціалізм латиноамериканського зразка. Крім того, в аналізі перспектив переходу України до президентської республіки слід мати на увазі ще одну потенційну ваду жорсткого поділу влади, а саме – можливість небезпечного протистояння двох рівновеликих центрів влади – президента (і його адміністрації) та представницького органу.

 

По суті, класична модель президентської республіки не має механізму розв’язання суперечностей між законодавчою та виконавчою гілками влади. У державно-правовій практиці США ця вада президентської республіки залишилася гіпотетичною можливістю, оскільки усталені політичні традиції й політико-правова культура владарюючої еліти країни за будь-якої розстановки партійних сил у Конгресі й на посту Президента завжди забезпечували мінімально-необхідний рівень співробітництва гілок влади. Однак Україна вже знає прецедент відповідного протистояння – у 1996 р. між Верховною Радою України і тодішнім Президентом України – Л. Кучмою. Запровадження в Україні президентської форми правління, якщо й не завершиться встановленням президентського авторитаризму, обернеться перманентним протистоянням між Главою держави і Парламентом.

 

Так само деструктивним (і неможливим) є перехід України до парламентарної республіки. Класична форма парламентаризму (на зразок Четвертої Французької Республіки 1946-1958 рр. чи сучасної Німеччини) є неможливою в політично неструктурованому суспільстві, де несформована відповідна партійна система, яка б забезпечувала створення стабільної парламентської більшості, і яка б, у свою чергу, формувала уряд, спроможний ефективно розв’язувати завдання, пов’язані з необхідністю здійснення системних реформ. Між тим, характеристики партійної системи сучасної України та зумовлений ними стан політичної нестабільності не передбачають найменшої можливості запровадження в Україні класичного парламентаризму. Більше того, нерозвиненість партійної системи є чи не найважливішим фактором, який робить неактуальним запровадження в Україні не лише парламентарної, але й парламентарно-президентського різновиду змішаної форми правління.

 

У країні давно склалася і зберігається ситуація, коли інститут політичних партій, який формує владу в центрі та на місцях, значною мірою дискредитував себе. За цієї умови перекладання на Парламент України надмірних повноважень при його реальній неспроможності їх виконання може скомпрометувати саму ідею парламентаризму. Небезпека, пов’язана з переходом до класичного парламентаризму на сучасному етапі розвитку вітчизняної державності криється також у тому, що нежиттєздатність парламентарної республіки спровокує повернення до авторитаризму. Таким чином, в умовах вітчизняних політичних реалій, які є не більше ніж вираженням загальної закономірності розвитку пострадянських політичних систем, потенційні переваги парламентарної чи президентської республіки виявляться нівельованими.

 

Головна перевага змішаної форми правління над класичними моделями полягає в її меншій вразливості з боку такого принципового дестабілізуючого чинника як слабкість парламентаризму, що є, по суті, неминучою рисою всіх перехідних суспільств. У змішаній республіці слабкість парламентаризму не призводить до таких загрозливих наслідків як у парламентарній та президентській формах правління – до неможливості утворення стабільного й ефективного коаліційного уряду (парламентарна республіка) та неспроможності представницького органу стримувати дії президента (президентська республіка).

 

У контексті зазначеного стає зрозумілим той факт, що для багатьох держав із неусталеним демократичним політичним режимом вибір форми правління в певному сенсі є безальтернативним і зводиться до обрання того чи іншого формату змішаної республіки. Справді, змішана республіка, вільна від крайнощів президентської і парламентарної форм, виявляє й найменшу вразливість з боку таких (крім вищезгаданого) деструктивних чинників, як незрілість громадянського суспільства, низький рівень політико-правової культури владарюючої еліти, відсутність демократичних традицій державотворення, нерозвиненість інституту політичних партій тощо. Змішана форма правління також забезпечує можливість для поступального розвитку державності з урахуванням суспільно-політичної ситуації і без кардинального перегляду конституційної системи.

 

Вдала організація механізму держави передбачає дотримання вимоги збалансованого розподілу повноважень законодавчої, виконавчої влад та президента. Очевидно, що повний баланс (рівновага) влад є ідеалом. Більш коректно говорити про відносну рівновагу влад у межах, визначених конституцією. Важливим є те, що конституційно встановлені форми взаємозалежності органів влади у здійсненні їхніх сумісних повноважень у своїй основі створюють механізм співпраці і взаємоконтролю між ними, забезпечуючи тим самим баланс влад. Розвинені форми згаданої взаємозалежності ми знаходимо у змішаних республіканських формах правління, які є найбільш внутрішньо збалансованими конструкціями влади. Натомість, у “чистих” республіканських формах правління завжди більшою-меншою мірою має місце домінування однієї гілки (органу) влади над іншими і перетворення домінуючого владарюючого суб’єкта на центр політичної системи. Це неминуче спричиняє деформації принципу поділу влади та недостатню ефективність дії системи стримувань і противаг. Сказане найвиразніше ілюструє практика функціонування президентських республік за межами США і є одним із суттєвих аргументів переваг змішаної республіки над іншими республіканськими формами правління.

 

Разом із тим, змішана форма правління, як спроба поєднати кращі сторони президентської та парламентарної республік, уникнувши при цьому їхніх вад, часто виявляється, як засвідчує політична практика, більш привабливою теоретично, аніж у її практичному вияві. Одна із ключових проблемних сторін (принаймні потенційно) справжньої змішаної форми правління − дуалізм виконавчої влади, тобто наявність двох керівних центрів у виконавчій сфері − президента і прем’єра. Обидва згадані суб’єкти володіють конституційно визначеними повноваженнями щодо керівництва вищою ланкою в системі органів виконавчої влади і, тим самим − мають юридичні підстави претендувати на роль глави уряду. У ситуації так званого співіснування, за якого партійна приналежність глави держави і прем’єра не співпадає, дуалізм виконавчої влади перетворюється на одну із самих проблемних і суперечливих характеристик змішаної республіки.

 

У перше десятиліття своєї незалежності Україна як посттоталітарна держава, по суті, була позбавлена альтернатив у виборі форми правління. Аж упритул до “помаранчевої революції” в Україні були відсутні умови, які б забезпечили успіх реформи механізму влади засобом переходу до більш децентралізованої моделі правління, тобто до парламентаризму. Відсутність розвиненого громадянського суспільства, відповідної йому усталеної партійної системи з потужними центристськими партіями визначали всю нереальність спроб запровадження парламентарної (як і будь-якого з наближених до неї різновидів змішаної) форми правління. Неприйнятність класичних зразків президентської і парламентарної форм правління й зумовила безальтернативність змішаної республіки президентсько-парламентарного типу. У цьому сенсі параметри змішаної форми правління в Україні і в найближчій перспективі визначатимуться інертними характеристиками її політичної системи та безпосередніми обставинами розвитку національного державотворчого процесу.

 

В оцінці перспектив зміни існуючої конструкції влади необхідно врахувати один важливий фактор, який впливає на оптимальний вибір форми правління в Україні. Початковий етап державотворення завжди зумовлює потребу одночасних складних реформ у нестабільній політичній, економічній та соціальній сферах. Згадана діяльність найкращим чином може здійснюватися мобільною виконавчою владою, а не в’язнучим у безплідних дискусіях парламентом. Як наслідок – у подібних ситуаціях завжди зростає значимість ефективної виконавчої влади, спроможної здійснити масштабні суспільно-політичні реформи.

 

В аргументації доцільності збереження в Україні змішаної форми правління окремого уточнення потребує питання про конституційно-правовий статус Глави держави. Політичні системи країн пострадянського простору (за виключенням країн Балтії) характеризує така суттєва й загальна риса як слабкість парламентаризму і нездатність представницького органу забезпечити утворення стабільного й ефективного коаліційного уряду. Згадана обставина спричиняє закономірний запит на “сильного” президента, який, займаючи ключове положення в політичній системі, може забезпечити останній необхідну легітимність. Характеристики політичної системи України цілком відповідають зазначеній тенденції. Триваючий перехідний етап розвитку української державності, незавершений процес утворення української нації, слабкість вітчизняного парламентаризму та партійної системи країни, хаотичність суспільних відносин зберігають запит на “сильного” Президента. Будучи інституційним уособленням єдності державної влади, яку здійснюють законодавчі, виконавчі та судові органи, президент змішаної республіки в силу свого статусу покликаний також консолідувати суспільні сили навколо базисних конституційних цінностей та завдань. Наявність відповідних повноважень у глави держави для реалізації статусу гаранта конституційного ладу держави – об’єктивна необхідність в умовах перехідного періоду і становлення громадянського суспільства. Сказане дає підстави вважати, що вибір форми правління в Україні обмежений змішаною республікою з досить “сильним” Президентом”.

 

Разом із тим, у конструюванні вітчизняної моделі змішаної форми правління слід прийняти до уваги й той визначальний факт, що зосередження всіх важелів державного управління в одних руках виправдовується лише ситуацією системної кризи, за якої глава держави покликаний оперативно реагувати на виклики суспільного розвитку і проводити політику реформ навіть всупереч популістським настроям у парламенті. У ситуації ж поступального розвитку суспільство потребує більш демократичних форм і методів владарювання. У цьому смислі міра децентралізації форми правління в Україні повинна бути похідною від рівня розвитку громадянського суспільства і, зокрема, такого його атрибуту як політичні партії.

 

Конструювання вітчизняної моделі змішаної форми правління вимагає прийняти до уваги ще одну визначальну обставину. Відомо, що конструкція системи влади у змішаних формах правління відрізняється від конструкцій системи влади у парламентарних і президентських республіках більшим рівнем складності. Специфічною рисою змішаних республік є значне число випадків перетину сфер повноважень вищих органів влади (як наприклад, дуалізм повноважень глави держави і прем’єра у виконавчій сфері тощо). Реальне функціонування механізму влади тут передбачає використання значного числа процедурних форм взаємодії владних структур із метою реалізації їхніх, часто сумісних, повноважень. Це пояснює, чому ефективність змішаних республік суттєвою мірою залежить від нормативної інституціоналізації відповідних механізмів взаємодії владних структур.

 

Значення конституційних процедур взаємодії вищих органів влади може набути до певної міри формального характеру за умови поєднання низки факторів: наявності усталеної партійної системи з малим числом впливових центристських партій; дією принципу партійної дисципліни, який забезпечує тісне співробітництво парламентської більшості й утвореного нею уряду і підтримує функціональну цілісність усього державного механізму; високого рівня політико-правової культури держаних посадовців, відтак, готовності владних структур до конструктивного співробітництва тощо. Неповторюване поєднання цих факторів має місце в деяких високорозвинених державах, на зразок Великобританії чи США. В Україні ж вони всі відсутні. Більше того, функціонування змішаної форми правління в Україні в період чинності Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 р. було позначене небезпечними для державного суверенітету політичними конфліктами між вищими органами державної влади, і найбільшою мірою, між Верховною Радою України та Президентом України. Відповідний досвід дає підстави вважати, що внесення до Конституції України положень про повноваження органів влади, здійснення яких вимагає узгодження позицій між різними самостійними центрами влади або які створюють перетин сфер повноважень цих центрів, слід вважати небажаним. Відтак, подальший перегляд конституційно-правового статусу владарюючих суб’єктів повинен здійснюватися в напрямку вибору оптимально простих і чітких конструкцій відповідних інститутів та наділення в необхідних випадках повноваженнями для вирішення певного питання тільки одного органу державної влади чи посадової особи, уникаючи надмірного захоплення встановленням механізмів спільного здійснення повноважень.

 

Разом із тим, змішана форма правління як різновид “правління партій” неминуче передбачає утворення єдиного блоку влади парламентською коаліційною більшістю і сформованим на її основі партійним урядом. Ця обставина, як засвідчує державно-правова практика розвинених держав зі змішаною формою правління, робить принципово важливою регламентацію відносин між згаданими суб’єктами на конституційному рівні.

 

Роман Мартинюк

 

Попередні статті:

 

Чи заслужила влада податки?

 

Навіщо Україна або морок безсенсовності

 

ЛЕГЕНДА ПРО БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ

 

коментарі (2)
версія для друку