У Верховній раді України зареєстрований черговий законопроект, що має на меті фактичне встановлення двомовності у державі, — «Про регіональні мови та мови меншостей», автором якого став депутат ВР від ПР Вадим Колесніченко.
Загалом, тут нічого, на перший погляд, нового немає. Усе те ж посилання на Європейську хартію, за якою, коли б послухати регіоналів, російську мову варто було би дорахувати до списку таких, що зникають (принаймні – у нашій державі), аргументи про нібито порушення прав російськомовного населення тощо. Однак, законопроект передбачає, що мову потрібно визнавати регіональною, якщо нею користуються принаймні 10% населення регіону.
Отож, ця цифра все нам і пояснює. В Україні не знайдеться жодного регіону, де б 10% населення не володіли б і хоч час від часу не спілкувалися б російською мовою. Отож, саме російська мова у разі прийняття документу має бути визнаною регіональною на усій території держави. У тому, що це буде узаконена русифікація, можна навіть не сумніватися. Натомість інші мови, про які насправді йдеться у Європейській хартії, навряд чи матимуть достатньо носіїв, щоб їх набралося аж 10% від загального населення будь-якого регіону. Наприклад, у якій області живе 10% людей, що розмовляють болгарською, гагаузькою, німецькою тощо? Чи пропонувати їм регіональну мову в межах окремих сільрад? З великим скрипом статус регіональної мови для себе можуть отримати хіба що кримські татари, яких за даними останнього перепису на історичній батьківщині аж 12% від загального населення. Далі, наприклад, угорці можуть спробувати отримати статус регіональної для своєї рідної мови у межах Закарпаття, а Румуни – десь на Буковині. Але російська мова буде всюди!